§ 2. Франція в 1794-1815 рр. Віденський конгрес і Священний союз

У термідоріанський період (1794-1795) відновив роботу Конвент — той самий, що голосував за всі рішення в період якобінської диктатури, зокрема й за терор. Після перевороту закони, на підставі яких здійснювався терор, було скасовано, а революційний трибунал видозмінено. Конвент віддав до суду й стратив кількох активних провідників терору, пообіцяв більше не проводити репресій та оголосив амністію.

2. Режим Директорії

У серпні 1795 р. Конвент ухвалив нову конституцію: республіка зберігалася, однак скасовувалося загальне виборче право; відновлювався майновий ценз; вибори стали двоступеневими; вищою владою проголошувався парламент, який складався з нижньої палати — Ради п’ятисот і верхньої палати — Ради старійшин; виконавча влада належала Директорії (керівний орган державного управління, фактично — уряд) у складі 5 осіб.

Наступні чотири роки у Франції панував режим Директорії. Щоб уникнути одноосібного захоплення влади, щороку одного з п’яти «директорів» змінювали. Також щороку на третину оновлювався склад Конвенту. У Директорії переважали представники поміркованих сил, які намагалися покращити економічне й фінансове становище в країні та припинити війни за кордоном.

Однак конституція не принесла французам ні взаємного вибачення і примирення, ні полегшення життя. У країні було чимало як прихильників монархії, так і симпатиків якобінців.

В економіці скасували державне регулювання та обмеження цін на продовольство. Негативні наслідки не забарилися — товари дорожчали, паперові гроші знецінювалися. У Парижі виникла таємна організація на чолі з Гракхом Бабефом, яка прагнула повалити Директорію. Урешті-решт змову викрили, а її ватажка засудили до страти.

Директорія продовжувала вести затратну «революційну» (а насправді вже загарбницьку) війну проти Англії, Сардинії, Австрії, Росії та Туреччини. Війна велася з перемінним успіхом переважно на західних землях Німеччини, в Італії і навіть в Африці. Так, у 1798 р. французький генерал Наполеон Бонапарт вирушив у похід до Єгипту, сподіваючись досягти Індії — багатої британської колонії.

Особистості

Наполеон І Бонапарт (1769-1821) — французький полководець і державний діяч, імператор Франції (1804-1814 рр. і березень-червень 1815 р.). Народився на о. Корсиці в багатодітній родині дрібного дворянина. Завдяки королівській стипендії здобув військову освіту й служив в артилерії. Відзначився в період Французької революції 1789-1799 рр. і у 24 роки став генералом. Мав хорошу пам’ять, високу працездатність і гострий розум.

3. Переворот 18 брюмера

Невдовзі авторитет Директорії зійшов нанівець. Нові багатії, які «стомилися» від революційного безладу, прагнули «сильної руки». На роль військового диктатора обрали 30-річного генерала Бонапарта, який залишив свою армію і повернувся на батьківщину.

За революційним календарем, 18 брюмера VIII року Республіки (9 листопада 1799 р.) відбувся державний переворот. Наполеон Бонапарт скасував Директорію і змусив колишніх депутатів ухвалити закон про передання влади йому та ще двом консулам. Сам він отримав звання першого консула й став фактичним правителем Франції. Переворот 18 брюмера символізував завершення Французької революції.

Розпочалися нові часи, які отримали назву епоха Консульства.

Консульство — період з 9 листопада 1799 р. до 18 травня 1804 р., коли влада фактично належала Наполеону Бонапарту, хоча юридично була обмежена.

4. Франція в період Консульства (1799-1804)

Наприкінці 1799 р. у Франції було ухвалено чергову конституцію. Згідно з нею, законодавча влада в країні розподілялася між Державною радою, Законодавчими зборами й сенатом. Виконавча влада належала першому консулу, тобто Бонапарту. Громадянам повернули виборче право, однак жінки не отримали його й цього разу. На чолі департаментів і районів Бонапарт поставив своїх представників. Для зміцнення фінансової системи країни він ініціював створення Французького банку.

Ураховуючи невдалий досвід якобінців у подоланні впливу релігії, перший консул уклав з Папою Римським Пієм VII конкордат (угоду): держава визнавала християнство римо-католицького обряду релігією більшості французів, натомість духовенство мало складати присягу республіці й консулам, аби продемонструвати відданість державі.

5. Франція в період імперії

У 1804 р. Бонапарта урочисто проголосили імператором Наполеоном І. На зміну Першій республіці, проголошеній у 1792 р., прийшла Перша імперія.

Опинившись на вершині влади, Наполеон правив одноосібно. За віддану службу імператор щедро винагороджував, а на критиків його правління чекало покарання. Відтоді жорстке самовладне правління Наполеона Бонапарта, а згодом і його послідовників, називають бонапартизмом. Та загалом політику імператора підтримували промисловці, банкіри, торгівці й селяни, які добре пам’ятали Францію за часів правління Бурбонів і не хотіли повернення старих порядків.

У країні розвивалися промисловість і сільське господарство, що сприяло зростанню добробуту багатьох людей. При цьому французи сплачували значні кошти на забезпечення військових цілей Наполеона.

У рік коронації імператора у Франції було прийнято Цивільний кодекс, або Кодекс Наполеона, у якому закріплено принципи рівноправності всіх громадян, недоторканності приватної власності, свободи приватного підприємництва. Наполеон особисто брав участь в обговоренні низки статей кодексу. У наступні роки було ухвалено також Комерційний і Кримінальний кодекси. Кодекс Наполеона став зразком для законодавства багатьох країн.

У зовнішній політиці Наполеон прагнув поширити французькі порядки на інші країни Європи та світу. Наполеонівські війни (1800-1815) стали продовженням революційних воєн між Францією та союзами інших європейських держав. Ці війни призвели до короткочасного панування Франції над більшою частиною Європи і зробили Наполеона її господарем. На початок XIX ст. Франція вже встановила контроль над частиною Німеччини, Італією, Голландією, Бельгією та Люксембургом. Зазнавши поразки, визнала французькі завоювання і вийшла з війни Австрія. З-поміж великих держав продовжувала боротьбу лише економічно сильніша за Францію Британія з її потужним флотом.

Не маючи власної сухопутної армії, британці потребували союзників для війни проти французів на континенті. У 1805 р. Британія знайшла таких союзників — Росію та Австрію, і війна відновилася як на морі, так і на суходолі.

Того ж року англійська ескадра під командуванням адмірала Гораціо Нельсона майже повністю знищила об’єднаний франко-іспанський флот біля мису Трафальгар в Іспанії. Адмірал Нельсон був смертельно поранений, а французький адмірал потрапив у полон. Ця перемога у війні з Францією забезпечила Британії панування на морі.

Натомість на суходолі Наполеона супроводжував успіх. На початку грудня 1805 р. французька армія здобула важливу перемогу над австро-російськими військами в битві під Аустерліцем (нині територія Чехії).

Імперія — велика монархічна держава, на чолі якої стоїть імператор (імператриця).

Кодекс Наполеона (офіційно — Цивільний кодекс Франції) — масштабний кодекс цивільного права, розроблений групою юристів за часів правління Наполеона Бонапарта.

В. К. Стенфілд. Трафальгарська битва. 1836 р.

Імператор вважав цю перемогу найблискучішою з-поміж сорока виграних ним битв. Австрія мусила просити миру й віддала Франції деякі території. Успіхи Наполеона не на жарт занепокоїли Пруссію, і вона вступила у війну проти Франції. Невдовзі Пруссія зазнала нищівної поразки, і французька армія увійшла в прусську столицю Берлін.

Тепер майже вся Європа, крім острівної Британії, лежала біля ніг Наполеона. Імператор Франції підписав у Берліні декрет про початок континентальної блокади Британії. Вона означала заборону французам і залежним від Франції європейським країнам торгувати з Британією.

Після цього Наполеон переніс воєнні дії на територію Східної Пруссії, де розбив розміщені там російські війська. Перемога дала Франції змогу захопити половину прусської території.

Оскільки французька армія також була виснажена, у 1807 р. в м. Тільзиті Франція підписала з Росією договір, за яким росіяни визнали всі завоювання французів у Європі й зобов’язалися приєднатися до континентальної блокади Британії. З польських земель, що перебували під контролем Пруссії, Наполеон утворив Варшавське герцогство.

Наступного року він завоював Іспанію і посадив на іспанський трон свого брата Жозефа. Однак через партизанську війну іспанців проти французької окупації повністю підкорити країну Наполеону не вдалося.

Війна 1809 р. проти Австрії була блискавичною. Розбивши австрійців, Наполеон змусив їх приєднатися до континентальної блокади Британії. 70-мільйонна Французька імперія досягла вершини своєї могутності.

Потім Наполеон вирішив завоювати Росію — країну, яка всупереч союзному договору з Францією ухилилася від участі у війні з Австрією в 1809 р. Та й континентальної блокади росіяни дотримувалися тільки на словах. У червні 1812 р. Наполеон зібрав 600-тисячну «Велику армію», у лавах якої воювали французи, поляки, представники Австрії, Пруссії та інших німецьких держав, Італії, Неаполітанського королівства, Іспанії та Голландії, і вирушив у Росію.

24 червня 1812 р. «Велика армія» вступила на територію Російської імперії. Вона мала на меті розгромити основні сили супротивника в генеральній битві поблизу кордону і далі йти на Москву, де Наполеон планував продиктувати свої умови миру. Проте його задум не вдався. Два угруповання російських військ зуміли уникнути оточення, відійшли в глиб країни і на початку серпня з’єдналися під Смоленськом.

Сили французької армії слабшали, через необхідність залишати великі гарнізони на окупованій території вона розтягнулася на понад пів тисячі кілометрів і з усієї «Великої армії» до Смоленська дійшло не більше 180 тис. вояків. Дводенний штурм французами цього міста призвів до відступу російських військ.

Для порятунку ситуації Олександр І призначив новим головнокомандувачем Михайла Кутузова. Продовжуючи попередню тактику відступу, на початку вересня російська армія відійшла до села Бородіно під Москвою, де нарешті наважилася на великий бій. Він завершився тактичною поразкою росіян, їхнім відступом далі на схід і вступом без бою у середині вересня 1812 р. армії Наполеона у спорожнілу й підпалену росіянами столицю Москву.

Проте в Москві, головній меті військового походу Наполеона, не виявилося ні царських урядовців, з котрими планувалось обговорити умови миру, ні харчів для військових. Із настанням сильних морозів Наполеон, не маючи боєприпасів і теплого обмундирування, залишив Москву й почав відступ на захід, який завершився розгромом французів. Наприкінці 1812 р. менше 100 тис. вцілілих вояків «Великої армії» залишили Росію. Наполеону пощастило врятуватись і повернутися на батьківщину.

Зупинити наступ австро-пруссько-російських військ Франція вже не мала сил. У жовтні 1813 р. Наполеон був розгромлений у «битві народів» під м. Лейпцигом. На початку наступного року союзні армії вступили на територію Франції, а наприкінці жовтня ввійшли до Парижа.

Переможці змусили Наполеона зректися престолу й відправили його в почесне вигнання на о. Ельбу. Невдовзі він утік з острова, повернувся до Франції і в березні 1815 р. знову посів французький престол. Період від утечі Наполеона й до його остаточної поразки називають Ста днями Наполеона.

• Ознайомтесь з історичною притчею про те, як французькі газети висвітлювали просування Наполеона країною з моменту його висадки на півдні Франції і до повернення на престол.

1. «Корсиканське чудовисько висадилося в бухті Жуан».

3. «Узурпатор увійшов до Гренобля».

5. «Наполеон наближається до Фонтенбло».

6. «На Його Імператорську Величність очікують сьогодні у вірному йому Парижі».

• Як Ви вважаєте, чому змінювалася тональність газетних повідомлень? Чиї інтереси відображали ці газети? Чи траплялося Вам спостерігати подібні «зміни настроїв» у сучасних засобах масової інформації?

Сто днів — час другого правління імператора Наполеона І (20 березня — 22 червня 1815 р.) після його втечі з о. Ельби.

• Перегляньте відеосюжет про сучасне відтворення битви під Ватерлоо. На які особливості одностроїв та озброєння, що використовувалися понад два століття тому, Ви звернули увагу?

• Чим, на Вашу думку, приваблюють історичні реконструкції значущих подій тисячі учасників і глядачів? Наскільки вони можуть бути пізнавальними історичними джерелами для сучасно ї людини ?

Після остаточної поразки від об’єднаних англо-прусських військ під бельгійським містом Ватерлоо (18 червня 1815 р.) Наполеон удруге й востаннє зрікся престолу. Останні роки життя він провів як полонений англійців на о. Святої Єлени. У 1821 р. Наполеон помер. За однією з версій — від отруєння. Пізніше його прах перепоховали в Парижі. Епоха Наполеона Бонапарта й наполеонівських воєн закінчилася.

Основні кампанії наполеонівських воєн

• Ознайомтеся, як оцінювали Наполеона його сучасники. Яким він постає в цих висловленнях? Як особисто Ви оцінюєте постать Наполеона ?

«Щоб мати уявлення про цю незвичайну людину, треба спостерігати за ним на тій великій сцені, для якої він був народжений. Безперечно, доля багато зробила для Наполеона, проте завдяки силі свого характеру, енергійності та ясності розуму, геніальності великих комбінацій у військовому мистецтві він піднявся до того рівня, яке йому призначила доля. Мав лише одну пристрасть — владу, тому ніколи не витрачав часу й коштів на справи, які могли б відвернути його від мети. Він був володарем самого себе, а невдовзі став володарем людей і подій. У який би час він не народився, він відігравав би визначну роль. Однак епоха, у яку він робив перші кроки на своєму життєвому шляху, виявилася винятково сприятливою для його піднесення».

Клеменс Меттерніх, міністр закордонних справ Австрії (Я. Шедивы. Меттерних против Наполеона. — Москва : Международные отношения, 1991. — С. 272)

«Надмірний його вплив на долі народів порушував загальну рівновагу. . Надлишок життєвої сили людства, зосереджений в одній голові, цілий світ, представлений, зрештою, мозком однієї людини, стали б згубними для цивілізації, якби це тривало далі. . ріки крові, переповнені кладовища, материнські сльози — усе це грізні обвинувачі. Коли світ страждає від надмірного тягаря, морок таємниче стогне, і безодня дослухається до цього стогону. Скарга на імператора досягла небес, і його падіння було неминуче. Він заважав Богу».

Віктор Гюго, письменник (Знедолені. — Харків : Фоліо, 2015. — С. 42)

6. Віденський конгрес. Створення Священного союзу

Віденський конгрес (вересень 1814 — червень 1815 р.) був першим міжнародним конгресом (з’їздом), на який зібралися представники всіх (за винятком Османської імперії) великих європейських країн, щоб вирішити питання побудови післявоєнної Європи. Хоча тон на конгресі задавали держави-переможниці (Велика Британія, Австрія, Пруссія та Росія), до роботи було залучено й переможену Францію, а також Швецію, Іспанію та Португалію. У період Ста днів Наполеона конгрес переривав роботу.

На конгресі вирішувалися три важливі питання: 1) відновлення повалених Наполеоном монарших династій; 2) визначення кордонів Франції; 3) розподіл територій між великими державами.

Найважливішим і найсуперечливішим виявилося польсько-саксонське питання: Пруссія прагнула отримати Саксонію, Росія — польські землі. Велика Британія та Франція заперечували проти такого поділу, оскільки це порушувало рівновагу в Європі на користь Росії та Австрії. У червні 1815 р. було підписано Заключний акт Віденського конгресу, який зафіксував територіальний переділ у Європі, а також принципи, на яких мають будуватися міжнародні відносини в усьому світі.

• Ознайомтесь із цілями й рішеннями Віденського конгресу. Прокоментуйте його рішення.

Цілі конгресу

• Узгодження територіальних змін у Європі.

Рішення щодо Франції

• Відновлення влади Бурбонів.

• Позбавлення Франції всіх завойованих нею територій і повернення довоєнних кордонів (1792).

• Виплата Францією переможцям контрибуції в розмірі 700 млн франків.

Загальні територіальні зміни в Європі

• Відновлено Папську область і Неаполітанське королівство.

• З німецьких держав і частини австрійських володінь утворено Німецький союз.

• З 19 кантонів утворено Швейцарську Конфедерацію.

• До Голландії приєднано Бельгію та Люксембург, які разом утворили Королівство Нідерландів.

• До Швеції приєднано Норвегію.

• До Данії відійшли Шлезвіг і Гольштейн.

• Італія залишилася роздробленою.

Територіальні надбання держав-переможниць

острови Мальта й Цейлон (нині Шрі-Ланка), Капська колонія на півдні Африки та право контролю над Іонічними островами в Середземному морі

Північна Саксонія, Рейнська область, частина Вестфалії, шведська Померанія, західна частина Польщі з містом Познанню

більша частина польських земель разом із Варшавою, українські землі (Холмщина й Підляшшя), а також Фінляндія та Бессарабія

Північно-Східна Італія (Ломбардія та Венеція) і Тернопільщина

Новий міжнародний порядок отримав назву Віденська система. Вона була підкріплена актом про створення Священного союзу, який у вересні 1815 р. в Парижі підписали австрійський, прусський і російський монархи. Невдовзі до союзу приєдналися Франція та кілька інших європейських держав. Час від часу участь в акціях Священного союзу брала Велика Британія.

Священний союз — союз європейських монархів, укладений після краху наполеонівської імперії задля гарантування непорушності рішень Віденського конгресу.

Метою Священного союзу було забезпечення непорушності рішень Віденського конгресу. Однак суперечності, що існували між європейськими державами, розхитували його, і на початку 1830-х років Священний союз фактично розпався.

• Розгляньте ілюстрації з тогочасних журналів. Автор якої картини, на Вашу думку, походить із країни-переможниці, а якої — з країни, що зазнала поразки? На підставі яких ознак Ви зробили висновок? Чому, зображуючи одну подію, художники показали її так, ніби йдеться про дві різні події?

Основні події

1794-1795 рр. — термідоріанський період у Франції.

1795-1799 рр. — режим Директорії.

9 листопада 1799 р. (18 брюмера) — державний переворот.

1799-1804 рр. — період Консульства.

1804-1814 рр. — Перша імперія у Франції (імперія Наполеона).

1814-1815 рр. — Віденський конгрес.

1815 р. — створення Священного союзу.

Запитання та завдання

• 1. Порівняйте становище у Франції в термідоріанський період і за часів Директорії. Які проблеми були найгострішими? Наскільки успішно вони були вирішені в кожний із періодів?
• 2. Які причини й обставини зумовили термідоріанський переворот і прихід до влади Бонапарта?
• 3. Охарактеризуйте наполеонівські війни та їхні наслідки.
• 4. Покажіть на карті атласу основні події наполеонівських воєн.
• 5. Які, на Вашу думку, причини краху наполеонівської імперії? Обґрунтуйте Вашу відповідь.
• 6. Якими принципами керувався у своїй роботі Віденський конгрес?
• 7. Імператори, які уклали Священний союз, запевняли, що їх «з’єднують узи справжнього й нерозривного братерства» і вони «простягають руку безкорисливої допомоги». Із часу підписання союзу міждержавні відносини потрібно підпорядковувати Божим законам, а у світовій політиці керуватися «заповідями любові, правди й світу». Чого, на Вашу думку, у цих словах більше — щирості чи намагання приховати справжні цілі й наміри? Обґрунтуйте Вашу точку зору.
• 8. Охарактеризуйте причини й наслідки політичних і соціально-економічних змін у Франції в 1789-1815 рр.
• 9. Поясніть, що означають історичні поняття «Консульство», «імперія»; «Кодекс Наполеона», «Сто днів», «Священний союз».

§ 4. Віденський конгрес. Священний союз

1. Початок роботи Віденського конгресу. «Сто днів» Наполеона І. Після першого зречення Наполеона І у Відні відбувся конгрес, на якому зібралися представники держав Європи, щоб визначити нове становище Франції та досягти згоди про територіальні зміни. Головну роль у прийнятті рішень відігравали Велика Британія, Австрія, Росія та Пруссія.

Віденський конгрес — загальноєвропейська конференція у Відні, що проходила у вересні 1814 — червні 1815 р., де було змінено політичну карту Європи після розгрому наполеонівської Франції.

Під час облаштування післявоєнної Європи вони дотримувалися таких принципів:

• створення навколо Франції бар’єру, який у разі ускладнень дозволив би її ізолювати;
• надання країнам — учасникам антифранцузьких коаліцій компенсацій за участь у боротьбі з Наполеоном;
• відновлення кордонів і форм політичного устрою держав такими, якими вони були в 1792 р.;
• створення в Європі системи політичної рівноваги: сила однієї держави урівноважується іншими, що не дозволяє їй установити своє панування.

Віденський конгрес. Художник Жан-Батіст Ісабей. 1819 р.

У цей час Наполеон зі свого заслання стежив за подіями у Франції. Переконавшись, що дії Бурбонів і тих, хто повернувся до країни з ними, влаштовують далеко не всіх, він вирішив повернути владу. 1 березня 1815 р. Наполеон і 1600 солдатів висадилися на узбережжі Жуанвільської затоки й рушили на Париж, закликаючи населення підтримати повернення імператора й приєднатися до армії. Війська, які уряд направляв, щоб зупинити бунтівників, переходили на бік імператора. Наполеон видав декрет про відновлення імперії. Луї XVIII утік. Так розпочалися «сто днів» — період повернення до влади Наполеона І (20 березня — 22 червня 1815 р.) та тимчасового відновлення Першої імперії.

«Сто днів» Наполеона. Художник Карл Штейбен. 1834 р.

Із промови Наполеона у Греноблі (12 березня 1815 р.)

Звільнити Францію від образ із боку дворян, які повернулися, забезпечити селянам вільне володіння їхніми землями, захистити здобуті в роки революції соціальні надбання від меншості, яка прагне відновити станові привілеї та феодальні права минулого століття. Монархія Бурбонів довела свою нездатність відмовитися від своєї найгіршої опори — духовенства й дворян. Соціальна справа революції може бути зміцнена лише династією, зобов’язаною своїм троном революції.

• 1. До чого закликав французький народ Наполеон І? 2. Якою, на вашу думку, мала бути реакція людей на це звернення?

Зі звернення Наполеона до французького народу після битви під Ватерлоо (1815 р.)

Розпочавши війну для збереження національної незалежності, я розраховував на об’єднання всіх зусиль, усіх бажань і на сприяння всіх авторитетів нації. Я мав підстави сподіватися на успіх. Обставини змінилися. Я приношу себе в жертву ненависті ворогів Франції. Моє політичне життя закінчилося, і я проголошую свого сина під ім’ям Наполеона II імператором французів. Об’єднайте ж усе для суспільного порятунку та збереження національної незалежності.

Робота в парах. Опрацюйте зміст наведеного уривка з історичного джерела та дайте відповіді на запитання: 1. До чого закликав Наполеон французький народ, удруге зрікаючись престолу? 2. Чи можна стверджувати, що, навіть визнаючи свою поразку, він остаточно не здавався?

Артур Веллінгтон у битві під Ватерлоо. Художник Роберт Александр Хіллінгфорд

Для боротьби з Наполеоном роботу Віденського конгресу було призупинено й утворено сьому антифранцузьку коаліцію (1815 р.). У червні 1815 р. поблизу селища Ватерлоо в Бельгії британська армія, очолювана Артуром Веллінгтоном, і прусська під командуванням Гебхарда Блюхера завдали поразки Наполеону. Після цього імператор удруге зрікся престолу. Він здався в полон військам Великої Британії та був засланий на невеликий острів Святої Єлени в Атлантичному океані, де мешкав під наглядом британського гарнізону до своєї смерті в 1821 р.

На острові Святої Єлени Російську імперію в групі охорони Наполеона представляв генерал Александр де Бальмен, дядько приятеля Тараса Шевченка художника Якова де Бальмена, загибелі якого поет присвятив свою поему «Кавказ». Я. де Бальмен виконав 39 ілюстрацій до рукописного «Кобзаря».

Наполеон на острові Святої Єлени. Художник Франц-Йозеф Зандманн. Близько 1820 р.

2. Підсумки Віденського конгресу. Утворення Священного союзу. На початку червня 1815 р. відбулося підписання заключного акта Віденського конгресу, де були сформульовані його основні рішення. Франція поверталася до кордонів 1792 р. без втрати власних територій і сплачувала переможцям 700 млн франків контрибуції.

• Чи можна стверджувати, що рішення Віденського конгресу суттєво змінили ситуацію в тогочасній Європі? Чому?

У Франції, Іспанії та Неаполітанському королівстві відновлювалася влада Бурбонів. Велика Британія закріпила за собою частину колишніх французьких і голландських колоній — острови Мальту й Цейлон, Капську колонію на півдні Африки, отримала право контролю над Іонічними островами в Середземному морі. За наполяганням Великої Британії їй передали весь французький військовий флот. Росія отримала колишнє Варшавське герцогство, що стало тепер царством Польським, і зберегла приєднані раніше Фінляндію та Бессарабію. Вона повертала Австрії Тернопільщину, передану їй Наполеоном у 1809 р., а від австрійського імператора отримувала інші українські землі — Холмщину й Підляшшя.

Зберігалася політична роздробленість Італії. Австрія відновлювала свою владу над Ломбардією та отримувала Венецію. Зміцнювалося Сардинське королівство, до якого були включені Савоя, Ніцца та територія Генуезької республіки. Відновлювалися Папська область і Неаполітанське королівство. Замість 350 німецьких світських і духовних державних утворень, що входили до колишньої Священної Римської імперії до наполеонівських війн, шляхом збільшення сформували 39, які разом складали Німецький союз, очолюваний спільним сеймом. Створювалася Швейцарська конфедерація з 19 кантонів, яка отримала стратегічно важливі альпійські перевали та проголосила вічний нейтралітет. До Голландії приєднувалися Бельгія та Люксембург, до Швеції — Норвегія, до Данії — Шлезвіг і Гольштейн. Пруссія отримала Північну Саксонію, лівий берег Рейну, більшу частину Вестфалії, шведську Померанію та острів Рюген.

Із листа секретаря Віденського конгресу Фрідріха фон Генца (26 червня 1815 р.)

Суспільна увага, мабуть, не була збудженою до такого рівня, як напередодні відкриття цього урочистого зібрання. Від цього зібрання чекали реформи політичної системи Європи, гарантій вічного миру і, нарешті, повернення «золотого віку». Воно принесло лише реставрації, заздалегідь визначені силою армій, — угоди між великими державами, що мало сприяли встановленню рівноваги й підтриманню миру в Європі, досить довільні зміни у володіннях менш вагомих держав.

Робота в парах. Опрацюйте зміст наведеного уривка з історичного джерела та дайте відповіді на запитання: 1. Як оцінював роботу Віденського конгресу Ф. фон Генц? 2. Чи поділяєте ви наведену точку зору? Чому?

Для створення в Європі системи політичної рівноваги на Віденському конгресі застосовувалися досить складні комбінації. Після закріплення за Росією Фінляндії, відібраної нею у Швеції, останній передали Норвегію, відібрану в Данії. Натомість Данії компенсували цю втрату передачею їй герцогства Люнебург.

Зберігалася політична роздробленість Італії. Австрія знову встановлювала свою владу над Ломбардією та отримувала Венецію. Зміцнювалося Сардинське королівство, влада якого поширювалася на Савою, Ніццу, П’ємонт і Геную. Відновлювалися Папська держава й Неаполітанське королівство. Пармське герцогство, перейменоване на герцогство Парма, П’яченца і Гвасталла, передали в довічне управління дружині Наполеона Марі-Луїз, доньці імператора Австрії Франца І.

У період правління Марі-Луїз у герцогстві будувалися нові школи, лікарні, мости й розпочалося спорудження оперного театру. В історію герцогства вона увійшла як найулюбленіша його правителька.

«Королівський пиріг». Карикатура початку XIX ст.

Для утримання виробленої у Відні системи територіальних змін і боротьби з революційними рухами в Європі за пропозицією російського імператора Олександра І 25 вересня 1815 р. в Парижі монархи Австрії, Пруссії та Росії підписали акт про створення Священного союзу. Пізніше до нього приєдналися Франція та більшість європейських держав. Характер діяльності Священного союзу суттєво змінився після конгресу в місті Троппау в 1820 р., де було проголошено право воєнного втручання у внутрішні справи інших держав у разі початку там національно-визвольних повстань, революцій тощо.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

• «сто днів» Наполеона;
• сутність і наслідки змін, запроваджених у Європі рішеннями Віденського конгресу.

Працюємо з хронологією

• 20 березня — 22 червня 1815 р. — «сто днів» Наполеона.

• Вересень 1814 — червень 1815 р. — Віденський конгрес.

• 1815 р. — утворення Священного союзу.

Із протоколу конгресу Священного союзу в Троппау (19 листопада 1820 р.)

І. Держави — учасники європейського союзу, які у своєму внутрішньому устрої зазнали в результаті заколоту змін, що своїми наслідками загрожують іншим державам, перестають бути складовою названого союзу. до того часу, поки їхнє становище не переконуватиме в гарантіях законного порядку та міцності.

II. Союзні держави не обмежаться оголошенням цього виключення, але. зобов’язуються у визнанні всіх змін, здійснених незаконними шляхами.

III. Якщо держави, у яких. здійснюються ці зміни, викликатимуть побоювання в інших країн. і якщо союзні держави матимуть можливість серйозного і благодійного впливу, вони використають. попередньо дружні зусилля, а потім примусову силу.

Робота в малих групах. Обговоріть зміст наведеного уривка з історичного джерела та дайте відповіді на запитання: 1. Яку інформацію про політику Священного союзу можна отримати за документом? 2. За яких обставин держави — учасники союзу вважали можливим воєнне втручання у справи інших держав?

Запитання і завдання

Навчаємось у грі

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Асоціації». Правила гри. Учитель/учителька наводить імена історичних діячів і діячок, терміни або поняття за вивченою темою. Учні та учениці мають сказати, із чим або ким вони асоціюються в їхньому уявленні. За потреби вчитель/вчителька може запропонувати пояснити, чому виникла саме така асоціація. Гра проводиться в усній або письмовій формі з усім класом або окремими учнями та ученицями.

Відповідаємо на запитання

2. Які українські землі отримала Російська імперія за рішеннями Віденського конгресу? 3. Чому повторне повернення Наполеона І до влади було коротким? 4. Які держави були засновниками Священного союзу? 5. Наведіть обґрунтоване судження про місце Віденського конгресу в історії Європи.

Опрацьовуємо завдання

6. Простежте за картою атласу події, пов’язані з падінням Першої імперії у Франції, та зміни, спричинені рішеннями Віденського конгресу, на політичній карті Європи. 7. Підготуйте есе за темою «Роль Наполеона в історії Франції та Європи».

Розвиваємо творчі здібності

8. Робота в малих групах. Обговоріть, наскільки реальними були цілі засновників Священного союзу. На підставі рішень Віденського конгресу визначте, як були реалізовані принципи облаштунку післявоєнної Європи. 9. Колективне обговорення. Яких принципів облаштування Європи дотримувався Віденський конгрес, приймаючи рішення?

Практичне заняття за розділом І

rnk.com.ua/100853

Узагальнення за розділом І

rnk.com.ua/100853

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом І

rnk.com.ua/100853