Звуковий аналіз слова капелюх

Звуковий аналіз слова капелюх в українській мові:

1 * – букви.
2 * – звуки, транскрипція слова капелюх.
3 * – звукова схема (звукова модель) слова капелюх – дошкільнятам, 1 – 4 клас

4 * – правила фонетичного, звуко-буквеного розбору слова капелюх (знаходяться нижче на сторінці).

Повний фонетичний, звуко-буквений розбір слова капелюх дивись далі!

Повний фонетичний звуковий аналіз, звуко-буквений розбір слова капелюх:

1. 1. Капелюх
2. 2. По складам: ка-пе-лю ́ х (3 склади; наголос на 3-му складі).
3. 3. [ капел ’ у ́ х ]

к [ к ] – приголосний, глухий парний, твердий непарний (правило E )

п [ п ] – приголосний, глухий парний, твердий непарний (правило E )

л [ л ’ ] – приголосний, дзвінкий непарний, сонорний, м’який парний (правило D2 )

х [ х ] – приголосний, глухий парний, твердий непарний (правило E )

Для фонетического анализа (звуко-буквенного разбора) слов русского языка, пожалуйста, перейдите по ссылке:
ФОНЕТИЧЕСКИЙ звуко-буквенный разбор слов русского языка

Правила звукового фонетичного аналізу, звуко-буквеного розбору слова в українській мові:

Голосні звуки:

• На початку слова
• У середині та в кінці слова після голосного звука
• Після апострофа
• Після м’якого знака

Приголосні звуки:

• [й] – завжди м’який;
• [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’], [р’] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них йдуть Ь, І, Я, Ю, Є.
• Уподібнення за м’якістю:
  • тверді передньоязикові [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’] «Де ти з‘їси ці лини», дз пом’якшуються перед м’яким приголосним цієї ж групи.
  • cвистячі [з, ц, с, дз] перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’] (“мавпа Буф”) мають подвійну вимову, тобто можуть вимовлятися і твердо, і м’яко: [зв’ір] і [з’в’ір], [см’іх] і [с’м’іх], [св’іт] і [с’в’іт], [цв’ах] і [ц’в’ах], [цв’іт] і [ц’в’іт], [св’ато] і [с’в’ато], [дзв’iн] і [дз’в’iн].
  • [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них НЕ йдуть Ь, І, Я, Ю, Є
  • Всі приголосні, окрім «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» та [й], тобто [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них
    НЕ йдуть І, Я, Ю, Є
  • [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них йдуть І, Я, Ю, Є.
  • ці сполучення позначають один звук [дж], [дз] – якщо вони належать до кореня слова. ( * у програмі належність до кореня слова не перевіряеться)
  • завжди позначає два звуки [шч]
  • м’який знак не є звуком, він позначає м’якість попереднього приголосного
  • Свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі.
    Cвистячий + шиплячий → шиплячий + шиплячий:
    • с + ш — [ш:]: винісши – [вин’іш:и]
    • з + ж — [ж:]: зжати –[ж:ати]
    • з + ш у середині слова — [жш]: безшумний [бежшумний]
    • з + ш на початку слова — [жш] → [ш:]: зшити [ш:ити]
    • з + ч у середині слова — [жч]: безчинство – [бежчинство]
    • з + ч на початку слова — [шч]: зчепити [шчеипити]
    • з + дж — [ждж]: з джерела [жджерела]
    • ш + с’ — [с’:]: милуєшся [милуйес:а]
    • ж + с’ — [з’с’]: поріжся [пор’із’с’а]
    • ч + с’ — [ц’с’]: мучся [муц’с’а]
    • ш + ц’ — [с’ц’]: дошці [дос’ц’і]
    • ж + ц’ — [з’ц’]: мережці [мерез’ц’і]
    • ч + ц’ — [ц’:]: качці [кац’:і]
    • т + с — [ц]: братство – [брaцтво]
    • т’ + с’— [ц’:]: учіться – [уч’іц’:a]
    • т + ц — [ц:]: коритце [кориц:е]
    • т + ч — [ч:]: вотчина – [вoч:ина]
    • т + ш у звичайному темпі — [чш]: багатшати – [багачшати],
      т + ш у швидкому темпі — [ч:]: багатшати – [багач:ати].
    • Префікс і прийменник з перед кореневим глухим приголосним оглушується: з тобою [стобой’у], з книги [скниги]. Оглушення префікса з- перед [к], [п], [т], [ф], [х] (“кафе птах”) засвідчується орфографією: сказати, стиха, спитати, сфотографувати, схитрувати.
    • Дзвінкий [г] втрачає свою дзвінкість лише в обмеженій групі слів української мови:
      легко – [лехко],
      вогко – [вохко],
      нігті – [н’іхт’і],
      кігті – [к’іхт’і],
      дігтяр – [д’іхт’ар],
      дьогтю – [д’охт’у],
      бігцем – [б’іхцем].
      Ці слова потрібно запам’ятати.
    • Дзвінкий [з] у префіксах роз-, без- та прийменнику без здебільшого оглушується, проте можлива подвійна вимова: [безпeчно] і [беспeчно] , [розпuска] і [роспuска], [без тeбе] і [бес тeбе]. Перед [с] оглушення не відбувається: розсада, безславно. У деяких джерелах вказується, що у префіксах роз-, без- кінцевий з- оглушується при швидкому темпі мовлення: розказати – [росказати], розсипати – [роc:ипати], безпечний – [беспечний], а при повільному темпі мовлення оглушення не відбувається.

    Правила поділу слова на склади в українській мові*

    Поділ слів на склади в українській мові не довільний, а підпорядковується певним правилам:
    1. Будь-який приголосний між двома голосними належить до наступного складу: го-ди-на, жа-рі-ти, су-є-та, ту-го-ву-хий.
    2. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після голосного перед наступним приголосним (сонорним, дзвінким, глухим) відносяться до попереднього складу: бар-ви, бам-бук, бал-ті-єць.
    3. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після приголосного (дзвінкого і глухого) перед голосним разом із дзвінким і глухим приголосним належать до наступного складу, тобто два приголосні – дзвінкий і сонорний, глухий і сонорний – обидва належать до наступного складу: ва-бли-вий, ва-тра.
    4. Два дзвінкі або два глухі приголосні належать до наступного складу: до-ста-ви-ти, до-сти-га-ти, на-дба-ти, дру-жба.
    5. Два приголосні, перший з яких дзвінкий, а другий—глухий, належать до різних складів: вез-ти, буд-ка, важ-кий.
    6. Подвоєні і подовжені приголосні завжди відносяться до наступного складу: зна-ння, нав-ча-ння, сті-нний, не-ска-за-нний, ві-дда-ти.
    7. Три і чотири приголосні можуть розпадатися і не розпадатися, якщо кінцевим у них є шумний: кі-стка, ві-стка і кіст-ка, віст-ка; і не розпадаються, якщо кінцевим є сонорний: за-здрі-сний, на-стрій, го-стрий.
    8. Три приголосні розпадаються, якщо перший і останній у них — сонорний: акорд-ний.

    Голосні звуки та букви англійської мови

    Письмова англійська мова складається з 26 літер алфавіту. З цих 26 букв 20 є власними приголосними, а 5 — власними голосними. Одну, літеру y , можна вважати або приголосною, або голосною залежно від використання. Власними голосними є a , e , i , o та u . Походить від латинського слова «голос» ( vox ), голосні створюються вільним проходженням дихання через гортань і рот. Коли під час мовлення рот закривається — найчастіше язиком або зубами — утворюється приголосний звук.

    Коротка і подовжена вимова голосних

    a

    • Коротка вимова: «Мій капелюх сидів на килимку». (hăt, săt, măt)
    • Довга вимова: «Він з’їв фінік на моїй тарілці». (ате, дата, тарілка)

    д

    • Коротка вимова: «Вона дозволила своєму вихованцеві промокнути». (lĕt, pĕt, gĕt, wĕt)
    • Довга вимова: «Його ноги акуратно відступають». (fēet, bēat, nēat, rētrēat)

    i

    • Коротка вимова: “Виплюнь цю яму, і я піду!” (плюнути, піти, кинути)
    • Довга вимова: «Місце укусу кліща було червоне». (sīte, bīte, mīte.)

    о

    • Коротка вимова: «Це місце на горщику згнило». (spŏt, pŏt, gŏt, rŏt)
    • Довга вимова: «Я написав цитату на записці». (написав, процитував, занотував)

    u

    • Коротка вимова: «Зрізав горіх ножем зі своєї хатини». (горіх, зріз, хата)
    • Довга вимова: «Німий на його лютні був гострий». (лютня, німий, гострий)

    Довгі та короткі голосні

    В англійській мові кожну голосну можна вимовляти багатьма способами, але два найпоширеніші варіанти — довгий і короткий . Ці вимови часто позначаються друкарськими знаками: зігнутий символ над голосною символізує коротку вимову: ă, ĕ, ĭ, ŏ, ŭ. Довга вимова позначається горизонтальною лінією над голосною: ā, ē, ī, ō, ū .

    Голосні, які мають довгу вимову, найчастіше змінюються вторинним голосним, який зазвичай мовчить. У таких словах, як «late» і «tune», e додається, щоб змінити основний голосний звук і зробити його довгим; у таких словах, як «коза» і «бити», змінюваною голосною є а; і в таких словах, як «ніч», «лицар», «політ» і «праворуч», довга голосна i змінюється gh.

    Порушники правил

    Хоча довгі та короткі є найпоширенішими вимовами голосних, багато слів із поєднанням голосних не дотримуються цих правил. Наприклад, подвоєння о у слові «місяць» утворює довгий звук u ( ū ), а y у слові «обов’язок» не лише змінює u на звук «ew», але й вимовляється як окремий склад із довгим е ( ē ) звук. Слова, які потрібно вимовляти в кожному окремому випадку, тому що вони, здавалося б, не відповідають жодним правилам, наприклад «аардварк», «зріст» і «дієта», можуть збити з пантелику тих, хто вперше вивчає англійську мову.

    Голосні і вимова

    Голосні складають основні звуки складів і утворюють основну категорію фонем, чітких наборів звуків, які дозволяють слухачам відрізняти одне слово від іншого в мові. Стандартна розмовна англійська має приблизно 14 різних голосних звуків, а регіональні діалектні варіації складають ще більше.  

    Те, як голосна вимовляється англійською, дуже залежить від того, хто її вимовляє та звідки. У світі існує незліченна кількість різних діалектів, і всі вони по-різному вимовляють голосні — їх незліченна кількість, тому що визначення діалекту є дещо вільним   . зокрема сленг, піджин, креольська мова або субдіалекти).   Деякі діалекти мають більше розрізнення голосних, ніж інші.

    Наприклад, стандартна американська англійська має менше розрізнення голосних, ніж стандартна південнобританська англійська , тож хоча житель Лондона з Мейфера, ймовірно, вимовив би слова «веселий», «одружитися» та «Мері» трьома різними способами, ці три слова звучать гарно. приблизно так само для більшості американців.

    Використання фонетики для правильної вимови голосних

    Як би складно не було вивчити кожну правильну вимову голосних із такою кількістю правил і винятків, насправді існує досить проста в освоєнні система, яка може допомогти: фонетика . Фонетика — це розділ лінгвістики, який вивчає те, як створюється мова, і пропонує набір письмових символів , які представляють кожну базову одиницю звуку в мові.

    Вивчення фонетики є додатковим кроком у правильній вимові слів, але результати будуть варті зусиль. Фонетика має багато застосувань. Насправді більшість викладачів використовують фонетику, коли їхні учні вчаться читати й писати, а актори часто використовують фонетику, щоб розбити слова на складові звуки, коли від них вимагається говорити на діалекті чи акценті, відмінному від рідного голосу.

    1. Йошида, Марла. «Голосні американської англійської». Каліфорнійський університет.
    2. Вольфрам, Волт і Наталі Шиллінгс-Естес. Американська англійська: діалекти та варіації , Оксфорд: Basil Blackwell, 1998.
    3. Борі, Корнеліс Джордж. «Діалекти англійської мови » . 2004.