Півник та курочка
Українська народна казка про тварин

Був собі півник і курочка. Пішли вони пастись, так вона підсковзнулась і впала — та й ні жива ні мертва. А він тоді побіг до моря водиці взять, щоб курочку оживить. Побіг до моря: «Море, море! Дай води!» — «Нащо води?» — «Он-он-он моя курочка ні жива ні мертва лежить». — «Не дам води тобі; піди до дуба листу попроси».

«Дубе, дубе! Дай лист!» — «Нащо лист?» — «Морю лист». — «Нащо морю?» — «Дасть води». — «Нащо води?» — «Он-он-он моя курочка лежить ні жива ні мертва». — «Не дам тобі листу; піди попроси в дівок грибів».

«Дівки, дівки, дайте грибів!» — «Нащо грибів?» — «Дубу грибів». — «Нащо дубу?» — «Дасть листу». — «Нащо листу?» — «Морю листу». — «Нащо морю?» — «Дасть води». — «Нащо води?» —

«Он-он-он моя курочка лежить ні жива ні мертва». — «Не дамо тобі грибів; піди попроси в поля цвітів».

«Поле, поле, дай цвітів». — «Нащо цвітів?» — «Дівкам цвітів»._«Нащо дівкам цвітів?» — «Дівки дадуть грибів». — «Нащо грибів?» — «Дубу грибів». — «Нащо дубу?» — «Дасть листу». — «Нащо листу?» — «Дасть морю». — «Нащо морю?» — «Дасть води». — «Нащо води?» — «Он-он-он моя курочка ні жива ні мертва лежить». — «Не дам цвітів; піди попроси у кнура іклів, щоб поле зорать, то поростуть цвіти»

«Кнуре, кнуре, дай іклів». — «Нащо іклів?» — «Поле зорать». — «Нащо орать?» — «Цвіти сіять». — «Нащо цвіти?» — «Дівкам цвіти». — «Нащо дівкам?» — «Дадуть грибів». — «Нащо гриби?» — «Дадуть дубу». — «Нащо дубу?» — «Дасть листу». — «Нащо листу?» — «Дасть морю». — «Нащо морю?» — «Дасть води». — «Нащо води?» — «Он-он-он моя курочка лежить ні жива ні мертва». — «Не дам тобі іклів; піди попроси у вола ріг».

«Воле, воле, дай ріг!» — «Нащо ріг?» — «Кнуру ріг». — «Нащо кнуру?» — «Дасть іклів». — «Нащо іклів?» — «Поле зорать». — «Нащо орать?» — «Цвіти сіять». — «Нащо цвіти?» — «Дівкам цвіти». — «Нащо дівкам?» — «Дадуть грибів». — «Нащо гриби?» — «Дадуть дубу». — «Нащо дубу?» — «Дасть листу». — «Нащо листу?» — «Дасть морю». — «Нащо морю?» — «Дасть води». — «Нащо води?» — «Он-он-он моя курочка ні жива ні мертва лежить уже, курочку покропить», — півник каже.

Тут уже треба муху попросить, щоб вола вкусила, то тоді дасть віл ріг. Муха вола вкусила. Він махнув рогами, дав ріг кнурові. Кнур дав полю іклів. Поле дало дівкам цвітів. Дівки дали дубу грибів. Дуб дав морю лист. Море дало півню води.

Півень набрав води у ротик, покропив курочку, вона й ожила.

Півник та курочка. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 241/І, 2032. Зап. П. Д. Мартинович в кінці XIX ст. на Харківщині «від Мотрони Бондаренчихи (Гнатихи) з Кам’янки». Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 11-4, од. зб. 611, арк. 120—121.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Півник та курочка
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі у діда та баби півник та курочка. Набридло їм у старих бути, вирішили вони піти пошукати кращого місця. Ішли вони дуже довго й зголодніли. Аж раптом бачать, стоїть хатка, й біля неї кущ з такими смачними ягідками, що курочка почала просити півника:

— Півнику-когутику, зламай мені прутика.

Він погодився, але тільки підійшов до куща і взявся за гілку, як з хатки вибіг зайчик і прогнав їх геть. Ідуть вони, ідуть і раптом бачать, ще одна хатка, і біля неї червоні ягідки соковиті. Курочка знову просить півника:

— Півнику-когутику, зламай мені прутика!

Тільки півник підійшов до хатинки, як звідти вибігла білочка й прогнала його. Ідуть вони знову, аж раптом бачать ще одну хатку. Тут з неї в вибігає лисичка. Побачила півника й курочку та й каже:

— Здрастуйте, любі гості! Мабуть, дуже зголодніли з дороги. Заходьте до мене, в моєму саду дуже багато спілих соковитих ягід. Поїжте, відпочиньте, а я піду по справах.

Зайшли півник з курочкою, Лисичка їх нагодувала і поклала відпочивати, тоді поставила на плиту каструлю з окропом і кудись пішла. Ішли повз ту хатинку зайчик з білочкою, побачили півника й курочку та й кажуть їм:

— Тікайте звідси! Лисиця зла й підступна. Вона пішла по вовка, щоб разом з ним пообідати. Зараз вони прийдуть і з’їдять вас.

А півник з курочкою їм відказують:

— Не віримо вам, ви злі, бо не хотіли нас нагодувати. А лисичка нас погодувала і відпочивати поклала.

Зайчик з білочкою їм відказують:

— Вона каструлю з окропом поставила, щоб з вас обід зварити. Он вони вже йдуть з вовком.

Тоді півник і курочка все зрозуміли і повірили. Швидко вибрались вони через вікно з тієї хатинки і втекли знову до діда з бабою.

З тих пір півник і курочка більше ніколи не виходили з дому.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

107 (5238). Півник та курочка. СУС —. Записано 2008 року. Мулько Лідія Андріївна (1931). Черкаська область, Жашківський район, Конельська Попівка

Півник та курочка
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі півник та курочка. Курочка по господарству клопоталась, а півник у холодочку лежав та дрімав. Ось одного разу гукає півник курочку:

— Хочу пиріжків з картоплею!

Побігла курочка на город, нарила картопельки, начистила і поставила варити. Замісила тісто, коли це у хату півник заходить, голову опустив, крила повісив.

— Що з тобою, півнику, чи ти не захворів?

— Ні, я не захворів. Тільки я вже не хочу пиріжків з картоплею, а хочу пиріжків з квасолею!

— Зараз, зараз, півнику, будуть тобі пиріжки з квасолею.

Зняла курочка з плити картоплю, перемісила тісто, бо воно вже підходити почало, та й побігла на город квасолю рвати. Нарвала, налузала та й поставила варити. Коли це заходить півник у хату, голову опустив, крила повісив.

— Що з тобою, півнику, чи не перегрівся ти, бува, на сонечку?

— Ні, не перегрівся! Не хочу я вже пиріжків з квасолею, а хочу з малиною

— Не хвилюйся так, голубчику, будуть тобі пиріжки з малиною!

Зняла курочка з плити квасолю, перемісила тісто, поставила його на стіл, бо воно все більше і більше підходить, вже з діжечки вилазить. А сама у ліс побігла по малину.

Поки рвала малину, тісто вилізло з діжки на стіл, а із столу на підлогу. Прибігає курочка, а тіста нема. І залишився півник без пиріжків. А щоб не був таким вередливим та лінивим!

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

205 (7451). Півник та курочка. СУС —, новотвір. Записав Лебідь Віталій 2009 року. Лебідь Олександра Федорівна (1939). Дніпропетровська область, Васильківський район, Катеринівка

Півник та курочка
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі жили дід та баба. У них не було дітей, у діда був помічник півник, а у баби — курочка. Жили вони, поживали і добра наживали. Недоглянулись, як старими та немічними стали. Почали вони радитись, як далі віка доживати. От одного разу дід і каже бабі:

— Знаєш, що стара, ми все своє життя доглядали, годували своїх півника та курочку, а тепер прийшла і їхня черга нас доглядати та годувати.

Старенька зраділа і на це погодилась. Пішов дід до свого півника-помічника та й каже:

— Прийшов час, півнику, коли вже треба нас доглядати, іди в найми та зароби грошей.

Послухав півник діда та й пішов у найми до пана. Довго служив чи не довго, а коли повернувся додому, то приніс зароблених аж три золоті копійки. Баба рада, дід радий, Курочка ще радніша поверненню та заробіткам півника. Знов вони зажили радісно та щасливо. Але півникового заробітку вистачило не на дуже довго. Прийшов час курочці йти на заробітки. Пішла баба до курочки та й каже:

— Ми тебе, курочко, доглядали і годували, а тепер твоя черга нас доглядати.

Послухала курочка баби та й пішла у найми до пана. Служила курочка старанно. Довго чи не довго, а заробила аж п’ять золотих копійок, а за свій обов’язок чомусь забула.

Минав час, довго чекали дід, баба і півник на свою курочку-доглядальницю. Старенькі дід і баба так і не діждалися її, померли. А півник залишився сам і досі чекає, виглядає свою курочку.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

150 (5336). Півник та курочка. СУС —. Записано 2008 року. Авраменко Андрій Мусійович (1924). Черкаська область, Канівський район, Синявка

Про півника та курочку і про хитру лисичку

Були собі півник та курочка.
Набридло їм якось дома сидіти,
і пішли вони мандрувати по світу.
Ось ідуть вони зеленим гаєм,
навколо вітрець кущі колихає,
на кущах зеленіє свіже листячко,
а між ним ягідки, як червоне намистечко.
От курочка й каже:

— Півник-когутик,
Зламай мені прутик
З зеленими листками,
З червоними ягідками.

Тільки півник хотів зламати,
а з-під кущика зайчик із своєї хати:
— Хто-хто тут ходить по моєму гаю?
Хто-хто мої кущики ламає?
Злякався півник:

— Ходім краще далі.
Тут якісь звірі живуть небувалі,
і вуха в них довгі, і самі вони сірі.
Мабуть, це дуже страшні звірі.
Пішли вони далі зеленим гаєм.
Навколо вітрець кущі колихає.
На кущах горішки і зелене листя.
А курочці дуже хочеться їсти.
От вона знов і просить:

— Півник-когутик,
Зламай мені прутик,
Де листя зеленіше,
Де горішків рясніше.

Тільки намірився півник зламати,
а з дерева білочка із свої і хати:

— Хто-хто тут ходить по моєму лісі?
Хто гілля ламає на моєму горісі?
Злякався півник:

— Ходім краще далі.
Бачиш, які тут звірі зухвалі.
І вуха в них з китицями, і хвіст пухнастий.
Мабуть, хочуть на нас напасти.
Пішли вони далі зеленим гаєм.
Навколо вітер дерева колихає,
під деревами рясна травичка,
а на деревах листя й смачні кислички.
А курочка вже не може терпіти,
починає півника знову просити:

— Півник-когутик,
Зламай мені прутик,
Хоча б невеличкий,
Хоч дві кислички!

Насмілився півник, почав ламати.
Аж тут лисичка виходить з хати,
така ласкава, розпушила хвостик:
— Ах, прошу, прошу до мене в гості!
Ось відпочиньте в моїй хатинці —
у мене є тут для вас гостинці,
найкращі яблучка, смачні горішки.
У вас, напевно, стомились ніжки,
бо ви далеко йшли по гаю.
А я давно вже на вас чекаю.
Півник та курочка дуже зраділи:

— Ой, які ж тут звірі хороші та милі!
А хитра лисичка міркує собі:
“Це ж мені буде добрий обід”.

Ось дала вона їм гостинців,
лишила їх у своїй хатинці,
а сама побігла по вовка-сусіду,
щоб запросити його до обіду.
Півник і курочка добре поїли
і відпочили і так звеселіли,
що півник навіть почав співати.
Тут саме зайчик біг мимо хати.
А зайчик насправді був дуже добрий.
— Ти, — каже, — півник, занадто хоробрий.
Хіба ти не знаєш цієї лисиці?
Ось буде тобі за оті кислиці!
А півник та курочка
не ймуть йому віри:

— Та тут же такі хороші звірі!
Коли це білочка — плиг та плиг.
І враз у віконце побачила їх.
А білочка теж була зовсім не зла.
— Тікайте, — каже, —
швидше з цього кубла.
Бо ця лисиця страшна та хижа,
вона вас зараз обох заріже.
Тут виглянув півник на подвір’я,
а на подвір’ї — куряче пір’я…

— Ой, ой, треба й справді мерщій тікати!
А вже лисиця йде до хати,
і вовк за нею, страшний та хижий.
Іде й радіє, що буде їжа.
Тільки стали вони на поріг,
а півник та курочка в віконце — плиг!
Та під кущами, під деревами,
та рясноцвітними муравами —
мерщій додому! Та ледве встигли.
А вовк з лисицею бігли, бігли —
та не знайшли під кущами її сліду.
І залишилися без обіду!