§ 7. Підготовка швейної машини до роботи. Машинні шви

1. Що необхідно знати, щоб працювати на швейній машині?

2. Яких правил необхідно дотримуватись, щоб машинна строчка вийшла якісною?

3. Як підготувати машину до шиття?

4. Які машинні шви використовують при пошитті спідниці?

Підготовка швейної машини до роботи

Ви вже знаєте, що швейна машина — це технічний пристрій для обробки та з’єднання деталей швейних виробів. Останнім часом змінився не тільки зовнішній вигляд швейних машин, а й удосконалились деякі їхні механізми. Незважаючи на це, принцип їх роботи залишився незмінним.

Машинна строчка утворюється шляхом переплетення двох ниток — верхньої та нижньої. Для того щоб машина працювала та виконувала строчку якісно, слід правильно заправляти нитки.

Послідовність заправлення ниток у машин різних марок однакова. Конструктивно відрізняються лише деякі деталі, через які проходить нитка. Тому заправлення швейної машини слід виконувати відповідно до інструкції.

Пам’ятайте! Під час заправлення ниток у швейну машину ниткопритягач і голка мають бути в крайньому верхньому положенні.

Мал. 7.1. Послідовність заправки верхньої нитки в різні марки швейних машин

Послідовність заправлення верхньої нитки (мал. 7.1):

1. Поставити котушку ниток на котушковий стрижень.

2. Пропустити нитку через проріз ниткоспрямовувача.

3. Завести нитку між шайбами регулятора натягу верхньої нитки, потягнути її вгору, потім ввести в петлю пружини.

4. Направити нитку вгору у вушко ниткопритягувача.

5. Завести нитку за гачок ниткоспрямовувача на голкотримачі.

6. Вставити нитку у вушко голки з боку довгого жолобка, залишити вільний кінець нитки завдовжки 10-15 см.

Швейні машини бувають як з вертикальним, так і з горизонтальним розташуванням човникового пристрою.

У машинах з вертикальним човниковим механізмом нижню нитку заправляють за допомогою шпульного ковпачка і шпульки, які вставляють у цей механізм (мал. 7.2).

Мал. 7.2. Вертикальний човниковий механізм

Послідовність заправлення нижньої нитки в машинах з вертикальним розташуванням човникового механізму:

1. Узяти шпульний ковпачок у ліву руку таким чином, щоб установчий палець шпульного ковпачка опинився зверху (мал. 7.3а).

2. Узяти шпульку з намотаною ниткою двома пальцями правої руки та вставити її в шпульний ковпачок. Вільний кінець нитки має звисати зі шпульки на 10-15 см.

3. Завести нитку в паз шпульного ковпачка під пласку пружину і витягнути її між двома подовженими кінцями пласкої пружини (мал. 7.3б, в). Вільний кінець нитки повинен звисати вправо або вліво від установчого пальця шпульного ковпачка.

4. Відкрити засувну пластину (мал. 7.3г).

5. Узяти заправлений шпульний ковпачок двома пальцями лівої руки за важіль засувки так, щоб установчий палець був спрямований угору.

6. Надіти ковпачок на стрижень човникового пристрою, при цьому установчий палець має увійти в проріз човникового механізму (мал. 7.3д).

7. Закрити важіль засувки і натиснути на шпульний ковпачок до клацання (мал. 7.3е).

Пам’ятайте! Кінець нитки має звисати вниз (мал. 7.3є).

Мал. 7.3. Заправлення нижньої нитки в шпульний ковпачок у машинах з вертикальним човниковим механізмом

У швейних машинах з горизонтальним човником шпульний ковпачок відсутній, тому шпулька вкладається в механізм горизонтально, а нитка заводиться під пружину (мал. 7.4).

Мал. 7.4. Заправляння нижньої нитки в горизонтальний човниковий пристрій

Щоб підготувати швейну машину до роботи, необхідно виконати такі дії:

1. Повернути махове колесо в напрямку до себе так, щоб голка опустилася, а потім піднялася вгору з заправленою верхньою ниткою. При цьому голка має захопити нитку, що виходить зі шпульного ковпачка (мал. 7.5а).

2. Потягнути верхню нитку і витягнути нижню через отвір голкової пластини (мал. 7.5б).

3. Закрити засувну пластину.

4. Заправити вільні кінці верхньої та нижньої ниток між ріжками лапки (мал. 7.5в).

Мал. 7.5. виведення нижньої нитки

Правила роботи на швейній машині

Слід дотримуватися певних правил роботи на швейній машині. Під час роботи слід звертати увагу на правильну організацію робочого місця, робочу позу та дотримання правил безпечної роботи. Важливо правильно дібрати нитки до тканини, з якої виготовляють виріб, та правильно заправити ними швейну машину. Під час роботи важливо правильно керувати приводом руху машини та тримати виріб так, щоб строчка була рівною.

Пам’ятайте! Махове колесо має обертатися в напрямку до працюючого. Якщо воно рухатиметься у зворотному напрямку, то верхня нитка обірветься, а нитки заплутаються у човниковому пристрої.

Перед початком роботи необхідно перевірити якість строчки на пробному шматочку тканини.

При роботі на швейній машині слід дотримуватися правил:

1. Поставити машину на робочий хід.

2. Підняти голку у верхнє положення.

3. Вийняти з-під лапки шматочок тканини.

1. Покласти підготовлену тканину під лапку.

2. Проколоти тканину голкою, притримуючи кінці ниток.

1. Обертати махове колесо тільки на себе.

2. На початку і в кінці строчки робити закріпку.

3. Направляти руками тканину так, щоб намічена лінія строчки була між ріжками лапки.

Пам’ятайте! Тягнути або підштовхувати тканину не можна.

3. Відвести тканину від себе лівою рукою.

4. Обрізати нитки, залишаючи кінці завдовжки 10-15 см.

При виконанні машинної строчки на початку і в кінці строчки роблять машинну закріпку (мал. 7.6). Машинна закріпка — це повторення строчки при зворотному ході машини. Для отримання закріпки важіль зворотної подачі натискають до упору вниз і відпускають після виконання закріпки (або натискають на кнопку). При цьому в початкове положення важіль повертається автоматично.

Мал. 7.6. Виконання закріпки на початку або в кінці строчки: а — правильне; б — неправильне

Машинні шви

За призначенням основні машинні шви поділяють на з’єднувальні (для з’єднання окремих деталей у виробі), крайові (для обробки зрізів для запобігання їх обсипанню) та оздоблювальні.

Шов — це з’єднання двох або кількох шарів тканини однією або кількома строчками.

Основним параметром, який характеризує конструкцію шва, є припуск тканини на шов — відстань від строчки до зрізів деталей, що з’єднуються. Припуск залежить від ступеня осипання ниток зі зрізів тканин та способу закріплення зрізів (мал. 7.7). За правилами строчка завжди має бути паралельною зрізу.

Мал. 7.7. Припуски на шов у спідниці

Для пошиття спідниці вам знадобляться з’єднувальні та крайові шви. На схемах 3 і 4 на с. 68 наведено різновиди цих швів, які потрібні для пошиття спідниці.

Схема 3. З’єднувальні шви

Зшивні шви отримали свою назву від призначення — зшивання. У виробі ці шви виконують у такій послідовності:

2. Прокласти строчку на відстані 0,1-0,2 мм від зметувальних стібків.

3. Видалити зметувальні стібки.

4. Розпрасувати або запрасувати (залежно від типу тканини).

Зверніть увагу! Обробку зрізів можна виконувати до прасувальних робіт.

Для виконання настрочного шва спочатку виконують шов зшивний взапрасування, а потім прокладають оздоблювальну строчку.

Схема 4. Крайові шви

Шви упідгин — обробка підігнутих країв деталей або виробу. У шві з відкритим зрізом припуск шва загинається один раз і закріплюється вручну потайними стібками або машинною строчкою. При виконанні шва упідгин із закритим зрізом припуск шва загинається двічі і закріплюється машинною строчкою.

Зверніть увагу! У шві упідгін із закритим зрізом cтрочка виконується на відстані 1-2 мм від першого підігнутого краю!

Інструменти та обладнання для пошиття швейного виробу

Під час пошиття швейного виробу користуються різними інструментами та обладнанням. У таблиці 12 наведені інструменти, які найчастіше використовуються для пошиття швейного виробу.

Таблиця 12. Інструменти та пристосування для пошиття швейного виробу

У ході виготовлення швейного виробу виконуються ручні та машинні операції, а також волого-теплова обробка (ВТО), без якої неможливо отримати якісний результат. Кожний вид робіт має свою назву — термінологію, яку потрібно знати (див. форзац).

Пам’ятайте! При роботі на швейній машині слід дотримуватися технічних вимог та правил безпечної праці.

Технічні вимоги при виконанні машинних робіт:

1. При виконанні строчок на швейних виробах слід використовувати нитки, близькі за кольором до кольору тканини.

2. Номери ниток, голок, щільність строчки мають відповідати товщині тканини та виду виконуваної операції (див. форзац).

3. Кінці верхніх ниток оздоблювальних строчок слід вивести навиворіт виробу і зав’язати вузлом або закріпити ручними стібками, щоб запобігти їх розпусканню.

4. Усі внутрішні строчки необхідно закріпити на машині зворотною строчкою. Довжина закріпки — 0,7-2 см.

5. Ширина всіх швів має відповідати технічним умовам на їх виконання.

6. Після закінчення швейних робіт слід виконати волого-теплову обробку деталі чи виробу.

Правила безпечної праці при виконанні машинних робіт:

1. Перед початком роботи необхідно перевірити справність машини, а в разі виявлення неполадок повідомити про це вчителя.

2. Роботу на швейній машині слід починати, плавно натискаючи на педаль або важіль рукоятки махового колеса в машинах з ручним приводом.

3. Щоб волосся не потрапило до машини, не нахилятися низько до рухомих деталей машини.

4. Не гальмувати рукою махове колесо машини, щоб уникнути травмування рук.

5. Не торкатися до голки, не відривати і не знімати запобіжні пристосування на ходу машини.

6. Спрацьовані та зламані голки не кидати на підлогу, а складати у визначене місце.

7. Не можна класти ножиці та інші предмети біля частин машини, що рухаються.

8. Змащувати, чистити, надівати ремінь на шків машини, заправляти верхню й нижню нитки можна тільки при вимкненому електродвигуні, знявши ноги з педалі.

9. Утримувати в чистоті та порядку робоче місце.

Практична робота

Підготовка швейної машини до роботи та виконання швів зшивного та упідгін із закритим зрізом

Інструменти та матеріали: універсальна побутова швейна машина, ножиці, клаптики бавовняної тканини розміром 15 х 15 см, нитки.

Правила безпеки: робота виконується з дотриманням правил безпечної праці в шкільних майстернях.

Послідовність виконання роботи:

1. Заправити верхню нитку машини.

2. Заправити нижню нитку машини.

3. Скласти шматок тканини вдвоє та прострочити пробну строчку, виконуючи на початку та в кінці закріпки завдовжки 0,7-1 см.

4. Перевірити якість строчки.

5. Виконати зразок зшивного шва. Для цього скласти два клаптики тканини лицьовими боками всередину, зметати на відстані 0,9 см від зрізу. Прокласти строчку на відстані 0,1-0,2 см від зметувальних стібків. Видалити тимчасові стібки. Розпрасувати шов.

6. Виконати зразок шва упідгин із закритим зрізом. Для цього запрасувати край тканини на 1 см та ще раз на 1 см, приметати та прокласти строчку на відстані 0,1-0,2 см від першого згину. Видалити тимчасові стібки. Шов припрасувати.

Ключові слова: правила роботи на швейній машині, заправка верхньої нитки машини, заправка нижньої нитки машини, підготовка машини до шиття, виконання закріпки машинної строчки, регулятор довжини стібка, шов, припуски на шви, з’єднувальні шви, крайові шви, оздоблювальні шви, термінологія ручних робіт, машинних робіт, ВТО.

Контрольні запитання

1. Чому важливо правильно заправляти верхню та нижню нитки?

2. Як витягнути нагору нижню нитку?

3. Як підготувати швейну машину до роботи?

4. У якій послідовності заправляється нижня нитка?

5. Яких правил слід дотримуватися при роботі на швейній машині?

Працюємо в парах

1. Дослідіть зразки зшивних швів та швів упідгин. Одна учениця визначає зшивні розпрасовані шви та шви упідгін з відкритим зрізом, а друга — зшивні запрасовані шви та шви упідгін із закритим зрізом.

2. Накресліть у зошиті таблицю за поданим зразком, замалюйте умовні зображення швів.

3. Визначте, що є спільного і чим відрізняються процеси виконання швів, та запишіть у таблицю.

Працюємо творчо й самостійно

1. Уважно роздивіться вдома або в магазині (за можливості) швейні вироби. Чи всі строчки на них виконані якісно? Якщо є недоліки, то які саме? Як можна було уникнути цих недоліків або виправити їх?

2. Поміркуйте, до чого може призвести неякісна строчка в процесі експлуатації швейного виробу.

3. Висновки запишіть у зошит.

Продукція вівчарства

Шерсть — волосяний покрив тварин, що володіє прядильною здатністю. Шерсть овець використовують для виготовлення товарів народного споживання (одягу, взуття, ковдр, килимів, пледів, головних уборів, шалей, хусток і ін.) і промислових матеріалів (технічних сукон, повсті, фетру).

Натуральна шерсть має прядильні властивості, легко звалюється, утворює руно, що має штапельну чи косичну будову, відрізняється хвилястістю або завитістю, специфічним запахом, горить повільно, має запах паленого пір’я, утворюючи запечену масу, швидко розчиняється в лугах і стійка до кислот.

Овеча шерсть з усіх видів натуральної шерсті стоїть на першому місці щодо кількості, так і по цінних фізико-хімічних властивостях.

На тулубі вівці росте рунна шерсть, захисний волос (на віях), криючий волос (на лицевій частині голови і на ногах) і відчутний (на кінчику морди).

Руно — це шерсть, що зістригається з овець. Вона складається з трьох основних типів волокон: ості, пуху і перехідного волосу. В окремих випадках можуть зустрічатися різновиди ості — мертвий і сухий волос.

Цінність рунної шерсті визначається тим, з яких волокон складається руно.

По морфологічній будові шерстні волокна розділяють на покривний волос і підшерсток. До покривного волоса відносять остюк, криючий (на голові, кінцівках, хвості) і перехідний волос, до підшерстку — пухові волокна. Покривний волос складається з лускатого, кіркового і серцевинного шарів, підшерсті (пухові волокна) — з лускатого і кіркового.

Лускатий шар — тонка (0,5-2 мкм) оболонка волокна з ороговілих кліток у формі кільцеподібних або черепицеподібних лусочок. Лускатий шар складає близько 3 % маси волокна, захищає основну його масу (кірковий шар) від хімічних, світлових, погодних і механічних дій. Має велике технологічне значення в процесах прядіння і валяння шерсті. Від розмірів, будови і розташування лусочок залежить блиск волокон.

Кірковий шар складається з веретеноподібних кліток, розташованих під лускатим шаром і сполучених міжклітинним веществом. Клітки пігментованих волокон містять гранули фарбувальної речовини — меланіну, який і визначає колір шерсті.

Серцевинний шар займає осьову частину волокна. Порожнини між клітками заповнені повітрям. Чим сильніше розвинений цей шар, тим нижче технологічні властивості шерсті.

Морфологічна класифікація шерстних волокон покладена в основу характеристики шерстного покрову овець в інструкціях, технічних умовах, заготовчих і промислових стандартах на шерсть, визначає напрям технологічного використання шерсті.

Класифікації і стандарти підрозділяють шерсть по типах і співвідношенні складових її волокон на однорідну, або тонку і напівтонку, і неоднорідну, або грубу і напівгрубу.

Технічна цінність неоднорідної (грубої і напівгрубої) шерсті визначається співвідношенням основних типів шерстинок у руні. Чим більше пуху і менше ості, тим неоднорідна шерсть цінніша як сировина для виготовлення вовняних тканин. Звичайно, у виробничих умовах співвідношення між пухом і остю визначають на око, на дотик, за будовою руна. Якщо воно складається з косиць м’яких, густих, що розпадаються на окремі кіски тільки у верхній частині, то вважається, що в руні багато пуху (понад 70 %). Якщо косиці руна розпадаються на 2/3 своєї довжини, то значить співвідношення пуху й ості приблизно однакове.

Розпадання косиць на всю довжину (причому вони тверді, прямі) до шкіри вівці — показник дуже грубої шерсті з великим вмістом ості. У деяких випадках необхідно точно визначити співвідношення між різними типами шерстинок у неоднорідному руні. Тоді застосовують лабораторний метод, при якому зразок оригінальної шерсті миють, доводять до постійно сухої маси, виділяють типи шерстинок з мікроскопічною перевіркою), кожну фракцію (сукупність типів шерстинок) зважують, визначають процентне співвідношення шерстних волокон, відповідно до вихідної маси шерсті.

По сезонах стрижки шерсть розділяють на весняну, пояркову і осінню. Шерсть розподіляють по класах відповідно до вимог стандартів або технічних умов до довжини, тонини волокон, стану і кольору шерсті.

Шерстну продуктивність овець визначають по настригу немитої і чистої шерсті. Показники шерстної продуктивності складаються з цілого ряду ознак: довжина, тонина, густина шерсті, площа шерстного поля.

Шерсть має комплекс цінних якостей: фізико-технічних, технологічних і хімічних.

До фізико-технічних відносяться довжина, товщина, завитість, пружність, еластичність, гігроскопічність, колір, блиск.

Звалювання і прядомість розглядаються як технологічні властивості, що найбільшою мірою притаманні овечій вовні.

Одна з головних фізико-механічних властивостей шерсті є її довжина.

Бонітування овець з однорідною вовною, класування тонкої та напівтонкої шерсті в значній мірі ґрунтуються на оцінці довжини шерсті, відповідності її сучасним вимогам текстильної промисловості.

Розрізняють природну і справжню довжину шерсті.

Природна довжина — це висота штапелю або косиці в їх природному стані без порушення нормальної завитості та без розтягування. При визначенні природної довжини дозволяється тільки розпрямити штапель або косицю.

Справжня довжина шерсті — це довжина окремого волокна в розпрямленому від завитості стані, але не розтягнутому. Ця величина визначається в лабораторних умовах на спеціальних приладах. Справжня довжина пуху завжди більше природної. Так, різниця між природною та справжньою довжиною пуху досягає 30-40 %. Зоотехніків цікавить природна довжина — важлива селекційна і технологічна ознака. її визначають при бонітуванні овець (з точністю до 0,5см), класуванню і сортуванню шерсті (з точністю до 1 мм).

При бонітуванні овець довжину шерсті визначають на боку, відступивши на ширину долоні від заднього кута лопатки. Руно в цьому місці розкривають впродовж боку (поперек ребер) і в шов, що утворився, вводять вимірювальну лінійку. При цьому не слід вдавлювати лінійку в шкіру. Довжину шерсті встановлюють від поверхні шкіри до зовнішніх кінців штапелю чи косиці. При класуванні довжину визначають шляхом прикладання окремих пучків шерсті, взятих з центральної частини руна, до міліметрової лінійки. Якщо вимірюють неоднорідну шерсть, то довжину ості і пуху визначають окремо. Довжину ості вимірюють від поверхні шкіри до верха косиці в тому місці, де окремі волокна важко порахувати на око (8-10 волокон); довжину пуху вимірюють від шкіри до кінця пухового ярусу; довжину перехідного волосу не вимірюють. Довжину неоднорідної шерсті записують дробом, у якій чисельник означає довжину осі, а знаменник — довжину пуху.

Завитість шерсті визначають на око. Розрізняють такі форми завитості: нормальну, плоску, високу, маркиртну, нитку. При селекції тварин перевагу віддають тонкорунним вівцям з нормальною завитістю (половина основи завитка дорівнює його висоті), тому що при цій формі завитості руно щільне, у нього не проникають пил, пісок, рослинне сміття, а отже, шерсть краще зберігає свої цінні технологічні властивості.

Завитість шерсті визначають на основній частині руна і на череві. Нормальна завитість до деякої міри пов’язана з товщиною шерсті: чим більше завитків припадає на одиницю довжини шерсті, тим вона тонкіша. На цій закономірності була заснована стара зоотехнічна класифікація товщини шерсті, так звана саксонська. По цій класифікації сама тонка мериносова шерсть мала 13 завитків на 1см довжини.

Міцність шерсті (міцність на розрив) — важлива фізико-технічна властивість шерсті, від якої залежить ефективність переробки на фабриках шерстної сировини, виготовлення тканин і якість готових виробів.

Розтяжність шерсті — подовження волокон понад справжньої довжини. Визначають розтяжність за різницею між справжньою довжиною та довжиною в момент розриву і виражають у відсотках до справжньої довжини. Розтяжність у лабораторних умовах визначають за допомогою динамометрів, а у виробничих — органолептично, шляхом розтягнення невеликих пучків. Найбільшою розтяжністю володіє напівтонка і тонка шерсть, найменшою — груба.

Пружність — опір волокон стиску.

Еластичність — швидкість, з якою шерсть відновлює первинну форму після зняття тиску.

У виробничих умовах пружність і еластичність визначають стиском пучка шерсті в кулаці або натискуванням руки на ділянку руна. При гарній пружності відчувається сильний опір шерсті стиску, а при нормальній еластичності шерсть швидко відновлює природну форму. В’яла шерсть тривалий час не відновлює свою форму.

Пластичність — властивість шерсті під впливом тиску, температури і зволоження набувати відповідної форми і тривалий час утримувати її. Внаслідок пластичності утворюються завитки у смушкових ягнят, завитість шерсті. Пластичність використовується при штучній завивці, прасуванні шерстяних костюмів і т. д.

Гігроскопічність шерсті — здатність поглинати й утримувати вологу повітря.

Вологість шерсті — кількість води, яку механічно утримують волокна для гігроскопічності шерсті.

Вологість шерсті має значення при її продажу, а гігроскопічність вовни треба враховувати в технології утримання овець (не допускати вогкості в приміщеннях і т.д.).

Офіційно встановлений відсоток вологості називається нормою вологості. Для митої шерсті встановлена норма вологості 17%. Норма вологості називається також кондиційною — що припускається певними умовами.

Маса шерсті, в якій вологість нормальна (кондиційна), називається кондиційною й оплачується у встановленому порядку.

Колір шерсті залежить від наявності в корковому шарі пігменту або від сполучення шерстинок різного фарбування. Біла шерсть — меланін відсутній. Чорне, руде фарбування — більша чи менша кількість пігменту. Сіре фарбування визначається сумішшю білих і чорних шерстинок, колір агуті залежить від розташування пігменту в різних частинах (верхньої, нижньої) волокна. При класуванні шерсть упаковують за кольором.

Блиск шерсті залежить від будови лускатого шару, наявності жиропоту. Хутро каракульських ягнят, шерсть скоростиглих довгошерстих овець має сильний, так званий люстровий блиск. Пух розсіює світло і має слабкий блиск. Шерсть, позбавлена жиропітного змащення, має слабкий, склоподібний блиск.

Оригінальна (немита) шерсть складається із шерстних волокон, жиропіт (фізико-хімічна суміш секретів сальних і потових залоз), ґрунтових і рослинних домішок. Тому маса оригінальної шерсті не є показником справжнього настригу шерсті. Щоб його знайти, необхідно зробити контрольне миття узятих зразків шерсті, визначити масу, виражену у відсотках до маси оригінальної шерсті з виправленням на норму вологості. Це називають виходом чистої (митої) шерсті.

Класування шерсті — первинне сортування руна у господарствах, без розриву на частини. Класують шерсть в строгій відповідності з діючими заготівельними стандартами або технічними умовами. При класуванні шерсть розділяють на рунну, укорочену, кускову, нижчі сорти (відкласовану).

Клас встановлюють для рунної шерсті (для тонкої шерсті до рунної відносять і частини рун різної величини, після відділення нижчих сортів — обніжжя і клюнкера) по переважаючій вовні на основній площі руна (холка, лопатка, спина, поперек, боки). Стан шерсті визначають оглядом, обмацуванням, перевіркою на розрив. Довжину встановлюють виміром висоти штапелю, товщину — на око, порівнянням з еталоном.

При оцінці фізико-технічних якостей шерсті враховують вади і дефекти шерсті. Під вадами і дефектами шерсті розуміють недоліки, що виникають у результаті порушень годівлі, догляду і утримання овець. До вад відносяться різні види засмічення рослинним сміттям, що легко видаляється (сіно, солома, торф і т.д.).

Під дефектом розуміють такі недоліки, що безпосередньо стосуються будови стану шерстного волокна, різко погіршують його технічні властивості як сировини і часто не можуть бути ліквідовані. До дефектів відносяться голодна тонина, переслід, підпарина, кізячна, купана шерсть, січка, нитка і т. п.

Вади і дефекти приносять величезні збитки. Більшість з них — результат порушень технології галузі, цьому можна запобігти у результаті дотримання зоотехнічних і ветеринарних правил використання овець.

Основні вади і дефекти шерсті овець, причини їхньої появи і міри запобігання:

– Засміченість шерсті бур’янами в результаті випасу овець на пасовищах після дозрівання бур’янів, використання як підстилку стружок, торфу (замість озимої соломи). Особливо шкідлива засміченість шерсті плодами кримського реп’яха, ковилю. Насіння цих бур’янів ушкоджують не тільки волокно, але і шкіру, м’язи тварин. При сильній засміченості шерсті неможливо видалити рослинні домішки звичайним промиванням, доводиться додатково обробляти миту і висушену шерсть сірчаною кислотою для випалювання домішок рослинного походження (карбонізація). Це не тільки робить дорожчою тканину, але і призводить до втрат шерстного волокна.
– Голодна тонина — значне потоншення волокна внаслідок поганої годівлі овець у період суягності і лактації. Це потоншення поширюється на значну довжину шерстинок 1-2см, помітно на штапелях. Буває у тонкорунних і напівтонкорунних вівцематок. У баранів, валухів і грубововнових маток не зустрічається.
– Переслід — різке потоншення шерстинок на невеликій ділянці довжини (0,1-0,2 мм) у результаті захворювання (а не недокорму, як при голодній тонині). При пересліді руно або його шматки спадають з вівці (патологічне линяння).
– Забазована (кізячна) шерсть клюнкер. Шерсть на стегнах, хвості дуже забруднена калом, сечею. Шерсть втрачає білий колір, міцність (вплив лугів), стає джерелом забазованості усього руна. Причини — понос у овець, відсутність підстилки, не ампутовані хвости в тонкорунних ягнят. Забазовані частини руна при класуванні відокремлюють і упаковують окремо. Забазованість зменшує виробництво рунної шерсті, наносить значний економічний збиток.
– Коростяна шерсть — шерсть, уражена коростяним кліщем. Наслідок захворювання овець коростою. Для запобігання захворювання обов’язкове купання всіх овець у протикоростяних розчинах після стрижки. При захворюванні овець купають у будь-яку пору року. Необхідна зміна пасовищ.
– Тавро — шерсть, забруднена незмивними олійними фарбами при міченні овець під час окоту, відгодівлі, заплідненні, бонітуванні і т. п. Мітити овець необхідно тільки спеціальними фарбами, виготовленими на ланоліні.
– Шерсть “нитка” — конституційна вада у тонкорунних овець, що виражається в появі на череві завитків, що нагадує нитку в’язаного виробу. Шерсть рідка, млява. Племінні тварини з ниткою підлягають вибраковуванню.
– Звалок — шерсть, що звалялася, яку неможливо розділити руками. Частіше буває у грубововнових овець, коли їх стрижуть із запізненням, на початку сезонного линяння.
– Укорочена шерсть — результат поганої годівлі овець, у тонкорунних — при дворазовій стрижці на рік, що категорично заборонено. Укорочену шерсть не класують і оплачують нижче, ніж шерсть стандартної довжини. Для тонкорунних овець укороченою вважається шерсть довжиною менше 40мм.
– “Засмічена” шерсть — тонка шерсть, засмічена грубим чи напівгрубим волосом, що буває при використанні тари з під неоднорідної шерсті.
– Пожовкла, чи купана шерсть — шерсть, що змінила свій колір (білий) при купанні овець у протикоростяних розчинах, приготованих неправильно. Наслідок утримання овець без підстилки.
– Січка, підстригання — короткі шматочки волокна, що попадають в руно при повторних проходах машинки стригаля, коли стригаль намагається поліпшити якість своєї стрижки, сховати нерівність стрижки і т. д.
– Шкурка — шматочки шкіри вівці, що попадають в руно при невмілій, грубій стрижці.
– Пріла шерсть — шерсть, що втратила міцність у результаті вимивання жиропоту дощем, тривалого тримання в сирих задушливих кошарах.

Таким чином, види чи дефекти шерсті, за винятком нитки — результат грубого порушення годівлі, утримання овець, догляду за ними, їхньої стрижки і профілактичного купання.

В залежності від кількості жиропоту у шерсті вихід чистого волокна в тонкорунних, напівтонкорунних і грубошерстих порід різний. Так, у тонкорунних овець вихід чистої шерсті в середньому 40-48%, у напівтонкорунних — 55-65%, у грубошерстих — 60-80%. Засміченість і загазованість шерсті знижує вихід. Коротка шерсть має вихід менший, ніж довга шерсть тієї ж групи.

Знання виходу чистої шерсті важливе при розрахунках під час здачі й оплати шерсті, контроль за роботою чабанських бригад, у селекційній роботі. Хоча шерсть продається в оригінальному вигляді, розрахунки здійснюються з урахуванням виходу чистого волокна і кондиційної маси.

Для об’єктивного визначення виходу чистої шерсті в господарствах, що спеціалізуються на вівчарстві, створюються лабораторії.

На підприємствах первинної обробки шерсті, прийняті партії оригінальної шерсті після контрольного класування і сортування за промисловими стандартами, промивають у содово-мильних розчинах для видалення жиропоту, рослинних і ґрунтових домішок. Води, в яких миють шерсть, в спеціальних цехах аеруються, щоб утворилася піна. Вона піддається обробці, і отриманий шерстний жир іде на виготовлення ланоліну — цінної сировини для фармацевтичної і фармакологічної промисловості.

Жиропіт — важливий непрямий показник здоров’я тварини, збереженості шерсті, загальної шерстної продуктивності.

Жиропіт — суміш секретів сальних і потових залоз. Чим густіше шерсть, тим більше жиропоту. На утворення жиропоту вівці витрачають чималу кількість поживних речовин. Зайва жиропітність — явище небажане, пов’язане з погіршенням якості м’яса тварин. При великій кількості жиропоту руно стає важким, витрачається більше часу і засобів на його миття. Але і недостатня кількість жиропоту небажана: шерсть стає твердою, її гірше зістригати. Не захищена жировим змащенням, вона погано зберігається. Взагалі потрібен середній вміст жиропоту, характерний для даної породи, віку і статі. Особливістю жиропоту є те, що він може бути важкорозчинним і легкорозчинним в атмосферних опадах і миючих розчинах. Легкорозчинний жиропіт швидко вимивається при впливі на шерстний покрив овець атмосферних опадів. Вимиті зони втрачають міцність, еластичність, пружність. Важкорозчинний жиропіт вимагає при митті шерсті збільшення концентрації миючих розчинів, а луг негативно впливає на шерсть. Особливо цінною якістю жиропоту при помірній його кількості характеризуються австралійські мериноси і вівці грозненської породи. Жиропіт цих овець не вимивається атмосферними опадами, але легко розчиняється у звичайних мийних розчинах, і тому, вихід чистого волокна досягає 6065 %. Якість жиропоту визначають за кольором, величиною вимивання в верхівці штапелів або косиць, за проникненням забруднювачів у штапель. Бажаний жиропіт білого, світло-жовтого кольорів. Жиропіт жовтий, іржаво-жовтий, коричневий, зелений свідчить про важку його розчинність, порушення обміну речовин у вівці.

Руно овець різних порід має неоднакову будову. В тонкорунних овець руно зімкнуте, закрите, складається з груп шерстинок, що називаються штапелями. У напівтонкорунних, напівгрубововнових і грубошерстих овець руна відкриті, складаються з косиць. Штапель, косиця — це окремі дрібні природні (групи) руна. Вони утворюються в силу біологічних особливостей (розташування шерстинок у шкірі вівці).

На відміну від багатьох видів сільськогосподарських тварин, у яких шерстинки в шкірі розташовані рівномірно, в овець шерстинки ростуть групами, між якими пролягають шкірні шви, не покриті вовною. Таке групове розташування шерстинок утворює у тонкорунних овець штапельну будову руна, а в грубошерстих і напівгрубововнових — косичне.

Штапельна будова руна охороняє шерсть від проникнення усередину руна пилу, рослинного сміття, механічних ушкоджень. Форми штапеля і косиць мають суттєве значення при оцінці якості шерсті і шерстної продуктивності. Розрізняють зовнішній і внутрішній вид штапелю. Зовнішній штапель (малюнок шкірних швів руна) буває дрібноквадратний, крупноквадратний, дощатий. При дрібноквадратному штапелі шерсть густа, дуже тонка, порівняно коротка (сукняного типу). При крупноквадратному штапелі шерсть густа, але більш довга і середньої тонини (каливальний тип). Дощатий штапель буває у тварин з довгою і рідкою вовною.

Розрізняють форми внутрішнього штапелю: циліндричний, воронкоподібний, конусоподібний. Циліндричний штапель — найбажаніший. Він свідчить про гарну густоту, тонкість, зрівняння шерсті за всіма технічними якостями, оптимальну жиропітність. Конусоподібний і воронкоподібний штапелі бувають при відносно рідкій вовні, недостатньо зрівняної по довжині і товщині, з надлишком (конусоподібний) чи недоліком (воронкоподібний) жиропоту. Найбільш бажаний циліндричний, середньоквадратний штапель.

Будова косиць також буває різною. Якщо косиці густі, м’які на дотик, майже не розпадаються у верхній частині, то це ознака великого вмісту пуху в руні. Це бажана форма косиць. Навпаки, якщо косиці грубі, рідкі, природно розпадаються майже до шкіри вівці, то це ознака великого вмісту ості, що вказує на низьку якість шерсті як сировини.

Необхідно правильно визначати головні і нижчі сорти руна. Головний сорт — це площа руна, що охоплює холку, спину, поперек, лопатки і боки. До нижчих сортів відноситься шерсть на череві, голові, шиї, ногах, хвості.

Напівгрубу неоднорідну шерсть одержують від овець ряду порід (сараджинська, англійська, гірськокарпатська, балбас, таджицька), а також від помісей І та ІІ поколінь. До складу змішаної шерсті косичної будови входять довга ость, перехідний волос і порівняно довгий пух. Тому довжина косиць 10-15 см (до 25).

Напівгруба шерсть йде не виготовлення тканин, трикотажу і килимів.

Груба шерсть. Вона неоднорідна, складається з пуху, ості, зустрічається мертвий, сухий і перехідний волос. Руно косичної будови з чітко вираженою ярусністю: нижній — пух, верхній — ость. Звичайно, ость довша пуху, але у романівських овець пух на 1,5-2см довший ості й утворює красивий завиток.

Грубу шерсть одержують від овець грубововнових порід (гісарська, джайдара, каракульська, романівська, мазех, тушинська, цуркан, махновська). Груба шерсть буває білою, сірою, чорною, коричневою. Містить мало жиропоту. Має різну довжину. Є цінною сировиною для сукон, килимів, повсті, валянків та інших виробів. Класність шерсті визначається співвідношенням пухових і остьових волокон.

§ 7. Підготовка швейної машини до роботи. Машинні шви

Продукція вівчарства

Related Posts