Комсомол – це наша історія

Можна по-різному ставитися до ідеалів минулого: ностальгувати за ним або вважати пережитком минулої епохи… Але той факт, що справи комсомольців збереглися в історії Придністров’я і конкретно Рибниці, заперечувати не можна. Багато чим у нашому нинішньому житті ми завдячуємо тим принциповим і безкомпромісним хлопцям і дівчатам з високими прагненнями. Історія комсомолу – це історія людських доль. І, на щастя, ми можемо долучитися до них, дбайливо збережених у пам’яті колишніх комсомольців. Можна без перебільшення сказати, що комсомол кардинально змінив їхнє життя.

У цьому переконана яскрава особистість нашого міста – Євгенія Артемівна Туранська. Вона зі зворушливою скромністю була здивована увагою до своєї персони, але радість від того, що може розповісти нинішній молоді про насичене, змістовне й цікаве життя своїх ровесників, молодих людей минулого століття, приховати не змогла.

Кілька років тому Євгенія Артемівна всі свої комсомольські атрибути, регалії і документи передала до фонду Рибницького краєзнавчого музею, де їх дбайливо зберігає головний хранитель Людмила Мараренко. Саме там і відбулася наша зустріч, на яку наша героїня прийшла з гостинцем – кетягом калини. Цим вона висловила своє особливе почуття істинної українки. Як виявилося, Євгенія Артемівна у 1958 році закінчила Сарацейську семирічну українську школу, а з 1992 року є нашою постійною читачкою. І це одна з особливостей комсомольців, яка стала звичкою на все життя, – потреба читати періодику.

«Комсомольський час був найкращим! Він пов’язаний з молодістю, першою професійною відповідальністю, – почала розмову Євгенія Артемівна, – яка лягла на мої плечі, коли я прийшла до школи піонервожатою в 1962 році. Ще ученицею я була дуже активною, жоден захід не пропускала. І саме тоді потрапила у поле зору директора й завуча, які й запросили мене працювати у школі й багато допомагали мені в роботі та у професійному становленні».

Таку енергійну та ініціативну комсомолку не могли не помітити, і 1967 року Євгенію Артемівну запросили до РК ЛКСМ очолити відділ учнівської молоді, де вона пропрацювала до 1972 року.

Ці роки наша героїня зберігає в пам’яті, як час активної діяльності відділу з організації роботи з учнями та їхніми вожатими. У її скарбничці безліч добрих справ, спортивних та культурних заходів, які проводилися на різних рівнях.

У школах міста та району кожна піонерська дружина була активним учасником експедиції «Сяйте, ленінські зірки!». Учні проводили краєзнавчу роботу під гаслом «Моя батьківщина – СРСР», вивчали бойові та трудові традиції радянського народу, шефствували над ветеранами ВВВ, вели пошук їхніх рідних, похованих у братських могилах сіл району. Результатом такої масштабної роботи стало створення музею.

Серед напрямків діяльності був і такий – «Ростемо інтернаціоналістами», у рамках якого створювали клуби інтернаціональної дружби (КІД), організовували поїздки, листувалися з однолітками з інших країн. Кожна школа збирала «портфель в’єтнамському другу», переказувала гроші на будівництво Палацу піонерів на півночі країни – в Анадирі.

«Досить яскравою згадкою є така акція того часу, як «Мільйон – Батьківщині». Усі пам’ятають, як школи щороку змагалися, коли збирали макулатуру та металобрухт. Якою ж нагородою для всіх нас стало курсування по місту піонерського автобуса, виготовленого із зібраного металобрухту в пам’ять про Олександра Русяновського – воїна-афганця, нашого першого загиблого рибничанина. Гордість переповнювала нас тоді за цю справу. А зараз особливу гордість відчуваю, коли дивлюся на наші білочинські, єржівські пагорби, які ми, рятуючи від дощових розмивів, засаджували ялинами та соснами, що нині смарагдовим килимом розрослися на колись сірих кам’янистих схилах. Багато було й інших заходів екологічного напрямку. У Рибницькому районі дуже багато джерел, за якими під керівництвом комсомольців доглядали піонери», – розповідає Євгенія Артемівна.

Зі справжньою ностальгією згадує вона і гру «Зірниця», де на республіканському рівні в 1972 році загін міської СШ № 4 посів III місце.

Того ж 1972 року Євгенію Туранську призначили директором Будинку піонерів. Адже комсомольська активістка й організатор уже була готова до більш відповідальної роботи. З новим колективом ініціативних, енергійних та працьовитих комсомольців-однодумців вона теж втілила в життя багато сміливих ідей. Однією з таких було створення піонерського табору «Ера», який набув широкої популярності та про який говорили, що це молдавський «Артек». Ініціативу підтримали у райкомі комсомолу, і до її реалізації залучили всі підприємства міста та колгоспи району, які мали побудувати по одному будиночку в незвичайно красивій лісовій місцевості поблизу села Катеринівки. Комсомольці Будинку піонерів заснували міський піонерський штаб «Червона гвоздика». Стати його членом було високою честю, потрібно було її заслужити. 1973 року штаб ініціював і провів у Рибниці Всесоюзний зліт співдружності штабів.

Звичайно, щоб добиватися таких суттєвих результатів, потрібно мати природні задатки, якими Євгенія Артемівна була наділена. А щоб удосконалювати й розвивати свої організаторські здібності, вона відвідувала по комсомольській лінії різноманітні семінари, курси. І навіть відповідний документ у неї зберігся – посвідчення про навчання на курсах перепідготовки комсомольських працівників у Київській зональній комсомольській школі.

Була Євгенія Артемівна редактором і ведучою передачі «Молодіжні вісті» на місцевому радіо. «Один раз на місяць ми могли в ній розповісти, чим живе комсомол, які комсомольсько-молодіжні колективи відзначилися і в чому. Працював і «Комсомольський прожектор», який висвітлював недоліки у роботі», – зауважила вона.

Роботу комсомольської активістки неодноразово відзначали нагородами: почесними грамотами, значками за активну роботу з комсомольцями та піонерами, ювілейні медалі. Серед них – Пам’ятний знак ЦК ВЛКСМ «50 лет с именем Ленина». «Коли я отримала цей значок, було таке враження, нібито це орден», – згадує Євгенія Артемівна.

«Євгенія Артемівна – це людина-літопис. А у всьому районі її називали не інакше як «наш вожак». Вона одна з небагатьох має серед нагород ювілейну медаль «80 років ВЛКСМ», – ось так коротко та влучно охарактеризувала мою співрозмовницю музейний хранитель Людмила Мараренко.

Звичайно, життя і діяльність кожного комсомольського активіста, а тим паче вожака, – це ціла епопея. Та на запитання, що ж дав комсомол конкретно нашій героїні, чим запам’яталася юність, вона відповіла: «Комсомол познайомив і міцно здружив нас. Я донині дружу з тими комсомольськими працівниками, секретарями первинних комсомольських організацій, рядовими комсомольцями, з ким мені довелося працювати в комсомолі в 60–70-ті роки. Не можу не згадати свого друга і соратника – II секретаря райкому комсомолу Валерія Васильовича Маймуста, з яким працювала в 1967–1968 роках. Його діяльність заслуговує на особливу увагу, оскільки він зберіг знамено районної комсомольської організації, а після розпаду СРСР щороку збирав комсомольських активістів у день народження нашої організації. Такі збори завжди супроводжувалися урочистим внесенням і винесенням прапора, звітуванням за минулий рік, комсомольськими піснями, тобто з дотриманням усіх вимог комсомольських зборів. Валерій Маймуст разом з Борисом Палагнюком стояв біля витоків створення Рибницького українського товариства. Роль комсомолу в історії та в моєму житті переоцінити неможливо! Ми були дуже дружні й усе встигали: працювати, відпочивати, брати участь у громадських справах. Нинішня молодь теж хороша і талановита. Радіє душа, коли дивишся на наших спортсменів, музикантів, танцюристів, співаків, волонтерів. Своїми досягненнями вони вражають і змушують ними пишатися».

І все-таки, попри таку високу оцінку нинішньої молоді, наша героїня висловила їм побажання бути ще більш згуртованими, сумлінними, працьовитими, безкорисливими у своїх починаннях. Саме таку пораду Євгенія Артемівна Туранська має право давати, оскільки з 1991-го по 2011 рік працювала директором Рибницької СШ № 9 і добре знає, чого бракує нинішнім учням.

А ще хочеться сказати, що за вагомий внесок у розвиток української мови та культури за весь період свого директорства Євгенія Туранська нагороджена орденом княгині Ольги II ступеня.

Зараз колишня комсомолка проводить увесь свій вільний час у домашніх клопотах, доглядає дім і сад. А ще все своє життя Євгенія Артемівна вишиває. І вишивальниця вона, як і комсомолка, – славетна.

Враження від спілкування з цією жінкою залишилися найприємніші. Зустріч з нею була першою, а нібито все життя з нею знайомі. А на прощання «комсомолка назавжди» процитувала рядки з відомої пісні, які прозвучали як заповітна мрія:

«Если снова начать, я бы выбрал опять бесконечные хлопоты эти…».

Максим ГАЛЬЧУК.

Комсомол: что мы потеряли на самом деле?

На фоне прошлого, дореволюционного, и нынешнего, постсоветского, этапов исторического развития молодежного движения комсомол возвышается как Эверест – недостижимая вершина, которую никто не превзошел ни в России, ни в мире. На излете своего существования, в 1985 году, его численность составляла более 42 миллионов членов. Колоссальное количество молодых людей прошло через комсомол – сотни миллионов людей были его членами на протяжении более чем семи десятилетий его существования.

В дореволюционной России тоже были молодежные организации, специалисты насчитывают их порядка трех десятков. Начало массовому движению молодежи в России положили, однако, не политические союзы молодежи, не комсомол, а религиозные организации юношества. Христианское молодежное движение первоначально было инициировано из-за рубежа, сектантскими миссионерами Всемирного христианского союза молодых людей, присланными в Россию в 1900 году.

Люди всегда объединяются на основе каких-либо идей, и чем сильнее эта идея, тем больше сторонников она имеет. В дореволюционной России наиболее популярной была христианская идея, поэтому не удивительно, что она доминировала и среди молодежи. Другие идеи, в основном культурно-просветительской направленности, были гораздо менее привлекательны, самая массовая из них объединила в 1917 году в молодежной организации «Труд и свет» около 20 тысяч молодых людей. Даже в первой половине 20-х годов прошлого века христианские, в основном сектантские, молодежные движения в своих рядах объединяли примерно 3 миллиона человек, что было значительно больше численности тогдашнего Коммунистического союза молодежи[1]. И это не удивительно, ведь в дореволюционной России господствующим мировоззрением было религиозное, поэтому верующая молодежь объединялась вокруг христианской идеи.

Делегаты I Всероссийского съезда союзов рабочей и крестьянской молодёжи

Комсомол – это порождение другой великой идеи – коммунистической. Российский комсомол – это была первая в мире молодежная организация, открыто назвавшая себя коммунистической, ставшая предтечей международного молодежного коммунистического движения, представлявшего значительную часть организованного юношества в различных частях планеты.

29 октября 1918 года в Москве по инициативе ЦК РКП(б) открылся I Всероссийский съезд союзов рабочей и крестьянской молодежи, этот день считается днем основания комсомола. 176 делегатов представляли 22 тысячи членов союзов молодежи.

Первым пунктом принятых на съезде тезисов Программы РКСМ значилось: «Союз молодежи выражает свою полную солидарность с Российской коммунистической партией (большевиков). Союз ставит себе целью распространение идей коммунизма и вовлечение рабочей и крестьянской молодежи в активное строительство Советской России». И действительно, это стало основной целью ВЛКСМ на все годы его существования, до тех пор, пока его члены не разочаровались в идее коммунизма и не распустили союз 28 сентября 1991 года на своем последнем, ХХII чрезвычайном съезде, посчитав исчерпанной политическую роль ВЛКСМ.

П. П. Белоусов. Ленин среди делегатов III съезда РКСМ

Два этих съезда комсомола отражали мировоззрение двух разных поколений молодежи. Между ними лежит целая эпоха, насыщенная грандиозными для судеб страны и мира событиями. Комсомол, как помощник КПСС, был активным созидателем социалистического общества, организатором и воспитателем советской молодежи. Этапы этого великого пути отмечены высокими государственными наградами, полученными комсомолом:

– 1928 год – за беспримерный героизм в годы Гражданской войны и иностранной интервенции – орден Красного Знамени;

– 1931 год – за инициативу, проявленную в деле ударничества и социалистического соревнования в годы первой пятилетки – орден Трудового Красного Знамени;

– 1945 год – за выдающиеся заслуги перед Родиной в годы Великой Отечественной войны – орден Ленина;

– 1948 год – за выдающиеся заслуги перед Родиной в деле коммунистического воспитания советской молодежи, активное участие в социалистическом строительстве и в связи с 30-летием со дня основания ВЛКСМ – орден Ленина;

– 1956 год – за большие заслуги комсомольцев и советской молодежи в социалистическом строительстве и успешном освоении целинных и залежных земель – орден Ленина;

– 1968 год – за выдающиеся заслуги и большой вклад в становление и укрепление советской власти, мужество и героизм, проявленные в боях с врагами Родины, активное участие в социалистическом строительстве, за плодотворную работу по воспитанию подрастающих поколений и в связи с 50-летием ВЛКСМ – орден Октябрьской Революции.

Никакая другая общественно-политическая организация не удостаивалась столь высокого признания своих заслуг.

Хотелось бы отметить одну важную деталь. Формы и содержание подавляющего большинства дореволюционных и современных молодежных организаций были заимствованы за рубежом, в основном на Западе. В отличие от них, комсомол – целиком и полностью – результат творчества советской молодежи, коммунистической партии и советского народа, –впрочем, как и формы работы ВЛКСМ: шефство над ударными стройками, стройотряды, шефство над армией и флотом и многие другие. При этом комсомол еще был кузницей кадров для всего советского общества, экономики и государства, выполнял много других социальных и политических функций.

Роль комсомола в истории советского общества заключается в том, что наряду с коммунистической партией и советской властью он был одним из тех столпов, на которых держался Советский Союз. Но надо отчетливо понимать, что источником его силы, как и всех остальных институтов советского общества и государства, была коммунистическая идея. Когда большинство населения, и прежде всего молодежь, разочаровалось или засомневалось в коммунизме, развалилась КПСС, рухнула советская власть, самораспустился комсомол, а вместе с ними закономерно распался и Союз Советских Социалистических Республик.

Сегодня, глядя из будущего на ставший историей Советский Союз и неразрывно связанный с ним комсомол, начинаешь понимать, что в небытие ушла эпоха великих достижений, на которых по-прежнему держится нынешняя Россия, но о которых российский народ может только мечтать. И неизбежно встает вопрос, а что из прошлого опыта мы можем взять для того, чтобы вновь стать великим народом, таким же лидером, каким был советский народ, за которым шла треть человечества, который выиграл величайшую в мире войну и построил вторую в мире супердержаву?

Увы, на мой взгляд, очень немногое, ибо не вливают «молодого вина в мехи ветхие; а иначе молодое вино прорвет мехи, и само вытечет, и мехи пропадут; но молодое вино должно вливать в мехи новые; тогда сбережется и то и другое»[2]. Как я уже говорил, люди объединяются вокруг идей, но сегодня у нас нет такой идеи, которая бы объединила если не всё, то хотя бы большинство общества, вдохновила бы молодежь на великие дела. Те идеи – политические, религиозные, социальные, культурные, – которые циркулируют в обществе, не столько его объединяют, сколько разъединяют, что сказывается и на молодежном движении. И хотя есть Российское военно-историческое общество, которое эффективно работает с молодежью и, в частности, возрождает практику детских летних военно-патриотических лагерей, в остальном молодежная среда пока еще чрезвычайно разрозненна.

В 2012 году в России действовало более 427 тысяч молодежных и детских общественных организаций (международных, общероссийских, межре­гиональных, региональных, местных)[3]. Большинство из них только числятся в реестре, другие насчитывают несколько десятков членов. Некоторые, в основном те, которые имеют партийную или властную поддержку, могут насчитывать и десятки тысяч человек, однако ни одна из них не идет в сравнение с комсомолом – ни по числу членов, ни по размаху дел. Это не значит, что нужно воссоздать комсомол, – это просто невозможно. И даже если бы государство всерьез занялось решением этой задачи, оно не смогло бы ее осилить. Когда для нового «комсомола» создадутся условия, он возникнет сам, объединившись вокруг великой идеи, как это было сто лет назад, в далеком 1918 году.

[1] Соколов В. И. Из истории молодежного движения в России (1900–1926) // Социологические исследования, 1996, № 12. С. 122–123.

[2] Евангелие от Матфея, 9:17.

[3] Астафьев Д. А. Молодежные движения России: история и современность. – Оренбург, 2012. С. 86.