Як зрозуміти, що келих вина – це вже проблема, та чи працює кодування? ПОДКАСТ

Часто можна почути думку про те, що залежність – це завжди наслідок. Що це бажання буквально заповнити порожнечу всередині себе.

І хоча ця думка має сенс, вона також може ввести людей в оману, що залежними стають лише люди з проблемами.

А якщо у мене в житті все прекрасно – то ще один келих вина точно не нашкодить.

Утім, за словами психотерапевта-адиктолога Артема Осипяна, люди часто забувають про дуже просту і найбільш розповсюджену причину залежності від алкоголю – його доступність.

“Алкоголь – це доступний та легальний наркотик, який є лідером за показниками соціальної та індивідуальної шкоди.

За деякими підрахунками, він шкодить частіше та важче, ніж героїн чи амфетамін. Знову ж таки – через свою доступність“, – каже психотерапевт.

Якщо говорити про теорію виникнення залежностей, то Осипян пояснює, що важливо розрізняти “патопсихологічну” та “психопатологічну” залежності.

Перша вказує на те, що в людині є якийсь патологічний процес в організм, який сприяє залежності:

“Наприклад, людина генетично схильніша до залежності від алкоголю. Наприклад, є люди, які мають більше ферменту, який відповідає за метаболізацію алкоголю.

Вони мають вищу толерантність, не так швидко п’янішають, випивають більше алкоголю і відповідно до досліджень – більше схильні розвинути залежність. Вони просто не відчувають межі, і людина легше звикає до нього”.

Інша теорія – психопатологічна. Вона як раз підтверджує популярну думку, що спочатку є психічні фактори, які формують патологію споживання.

Це дійсно має сенс: соціальні та психічні фактори вносять свою частку в розвиток залежності від алкоголю.

Наприклад, Національний інститут США з питань зловживання алкоголем пише, що люди, які мали історію травматичного досвіду, насилля в родині, а також ті, хто має депресію та розлад дефіциту уваги та гіперактивності, мають вищі шанси зловживати алкоголем.

“Найбільші докази має “біопсихосоціальна” модель розвитку алкоголю. Ця модель загалом стосується здоров’я. Але особливого важливо, коли ми кажемо про психічні розлади.

Зловживання алкоголем або наркотичними речовинами – це в першу чергу поведінкові розлади. І ця модель полягає в тому, що на розвиток розладу впливає сукупність факторів.

Чи має людина генетичну схильність? Чи вона працевлаштована? В якій країні вона живе? Яка культура споживання алкоголю в цій країні? Який загалом її психологічний стан?

Якщо всі три фактори – біологічний, соціальний та психічний грають проти людини, то є висока ймовірність, що вона матиме проблеми зі споживанням алкоголю“, – додає Артем Осипян.

Не залежність, але розлад. Або як зрозуміти, що келих вина – це вже проблема?

Професійні лікарі та психотерапевти наразі уникають терміну “залежність”.

Також в англомовних джерелах ви частіше зустрінете саме термін “розлад споживання алкоголю”. І, як будь-який розлад, він може мати різні стадії: бути помірним, середньої тяжкості або важким.

Але як зрозуміти, що келих вина – це вже не просто доповнення до страви? Що це вже початок проблеми?

Не кожна людина залежна від алкоголю, але багато людей, особливо в Україні, зловживають спиртним, зауважує Артем Осипян.

“Дуже багато факторів визначають, де ж ця межа. Перший – це, звісно, кількість. Але він не основний. Людина може пити не багато, але все одно мати залежність чи зловживати.

Є таке поняття як “французький алкоголізм. Це коли п’є трохи, але щодня. Такий стиль також вказує на пристрасть до алкоголю, але трохи гібридну.

Інший приклад, так званий “скандинавський алкоголізм”, коли людина може не пити місяцями, але потім просто зривається. Але кількість все ж таки має значення, тому що ступені алкоголізації є різні“, – каже психотерапевт.

Проте Артем Осипян згадує й інший, не менш важливий фактор – це контекст вживання алкоголю.

Чи немає у вас такого, що ви вживаєте алкоголь при будь-якій можливості? Чи не помітили ви, що ви не можете з задоволенням спілкуватись з друзями без келиха вина?

Чи може ви не можете впоратись навіть з мінімальною тривогою без алкоголю?

“Запитайте себе: наскільки зараз доцільно та необхідно вжити алкоголь? Яку функцію він виконує?

Якщо людина вживає алкоголь для заспокоєння, для комунікації, для того, щоб розв’язувати свої проблеми зі сном, або щоб працювати, то це вже ознака серйозних проблем з вживанням алкоголю”.

Як стверджує Всесвітня організація охорони здоров’я, немає безпечної дози алкоголю. Це токсична речовина, яка викликає залежність, і сказати точно, яка доза є вже неприпустимою для людини – важко.

Проте можна казати про зону низького ризику, щоб дати людині, яка свідомо вирішила все ж таки споживати алкоголь, якісь орієнтири.

Національна служба здоров’я Великої Британії радить не пити понад 14 юнітів алкоголю на тиждень.

Для орієнтира: пляшка вина на 750 мл міцністю 13.5% – це 10 юнітів.

Проте також є певні нюанси: наприклад, не випивати всю цю умовну норму за один раз. А розтягнути хоча б на три дні на тиждень.

Проте, як вже згадував Артем Осипян, не завжди кількість має значення.

• чи не почав алкоголь створювати соціальних проблем? Наприклад, ви почали планувати своє життя так, щоб мати можливість пропустити келих вина;
• чи не помітили ви, що випрацьовуєте толерантність до алкоголю? Тобто для задоволення вам треба вже не один келих, а два;
• ви все одно п’єте, хоча помічаєте, що алкоголь робить вас депресивним чи тривожним;
• ви мали проблеми з роботою чи родиною через вживання алкоголю, але все одно продовжуєте пити;
• іноді бажання випити таке сильне, що ви не можете думати ні про що інше тощо.

“Алкоголь не повинен ставати функцією. Будь-яка функція, яку ви реалізовуєте за допомогою алкоголю – відпочинок, заспокоєння, спілкування з друзями – повинна залишатись автономною.

Тобто ви маєте вміти це робити без алкоголю. Якщо ви не можете цього робити, то алкоголь вас починає завойовувати“, – каже адиктолог.

Іноді важко зрозуміти, чи ці 2-3 келихи вина вже початок проблеми, чи ні.

Артем Осипян радить зробити перерву, яка буде і хорошою профілактикою залежності і маркером того, чи все у людини в нормі:

“Я раджу робити так звані “тверезі експерименти“. У ситуації, де ви завжди вживаєте алкоголь, спробуйте відмовитись від нього. Чи можете ви отримати задоволення від спілкування без алкоголю? Це хороше тестування внутрішньої свободи“, – пояснює психотерапевт.

Осипян розповідає, що до нього часто приходять пацієнти з питаннями: “Я п’ю 4 рази на тиждень” або “Я п’ю вихідними” чи це нормально?

Є три рекомендації, які можуть знизити ризики:

Контролювати кількість. Це саме та система юнітів, про яку йшлося вище. Не випивати понад 14 юнітів на тиждень.

Стежити за регулярністю. 14 одиниць (що насправді доволі багато) розтягнути хоча б на три дні.

Робити перерви. Не вживати алкоголь по декілька тижнів, декілька разів на рік. У США, наприклад, є навіть цілий місяць, присвячений тверезості “Тверезий січень” (Sober January).

“Така перерва може бути хорошою профілактикою залежності. Бажано це робити хоча б раз на три місяці. Жоден з моїх клієнтів, хто практикував цю рекомендацію, не пошкодував про це.

Корисно в цей період співпрацювати з психотерапевтом, щоб краще зрозуміти, що саме завдає дискомфорт.

Оскільки, коли людина прибирає алкоголь, часто в житті виникають моменти, які були ніби приховані. Які вдавалося вгамувати за допомогою алкоголю. Наприклад, тривожність, проблеми з самооцінкою чи проблеми з соціалізацією тощо”.

Якщо в родині людина з алкоголізмом

Якщо людина вже має серйозні прояви алкоголізму, то вона обов’язково буде це на початку заперечувати.

За словами Артема Осипяна, заперечення – це звичний супутник залежностей, не лише алкогольних.

“Заперечення – це одна з перших реакцій на будь-які серйозні проблеми. Тим паче, коли йдеться про залежності, які у нас дуже стигматизовані.

Отож, якщо ви маєте близьку людину з алкогольною залежністю, то вкрай важлива правильна реакція. А перша правильна реакція – це захистити власні кордони.

Якби в Україні, всі засвоїли це правило, то вже через 10 років в нас було б набагато менше залежних людей”, – каже психотерапевт.

Осипян додає, що підсвідома підтримка залежності людини – це найгірше, що можна зробити.

Оплачувати борги, давати гроші на випивку, без будь-яких умов та обмежень дозволяти жити в одній квартирі.

“Коли я озвучую це клієнтам, то перше питання звучить орієнтовно так: “Так що? Дати йому померти? Викинути його на вулицю?. Звичайно, ні.

По-перше, ніхто на початкових етапах формування залежності не витримає на вулиці довгий час.

По-друге, залежні люди схильні зловживати турботою та ресурсами, які їм надають. І припинити надавати ці ресурси, це, зокрема, хороша можливість вчасно скерувати людину до спеціаліста.

І я не кажу про примус чи маніпуляції. Ми кажемо про мотиваційний підхід. Мотивувати таких людей до лікування можливо. Але це повинна бути жорстка, проте здорова позиція з конструктивною любов’ю, але з мотивацією дисципліни.

Людина повинна зрозуміти, що вона не може зловживати допомогою матері. Так, мама мене любить. Вона може дати гроші на оренду 2 місяців квартири, але чітко зартикулювати, що далі – ти сам“.

Лікар також наголошує, що вкрай важливо і членам родини звернутись до спеціаліста.

Фахівець може допомогти знайти правильну стратегію для цієї конкретної родини.

“Не завжди потрібно лягати в стаціонар на реабілітацію. Іноді лікує правильна позиція родичів та близьких людей.

Іноді потрібен курс психотерапії, іноді стаціонарне лікування, але починати треба з позиції. Ті, хто має проблеми з алкоголем чи наркотичними речовинами, але не мають контролюючих родичів, рухаються до змін швидше“, – каже Осипян.

Куди звернутися, якщо є проблема

Якщо людина зрозуміла, що в неї є серйозна проблема, то сценарії пошуку допомоги можуть бути різними.

Все залежить від того, на якому етапі людина, яка у неї фінансова ситуація. В якому місці вона проживає тощо.

Комусь необхідне для початку стаціонарне лікування, комусь допомога психологів та соціальних працівників, комусь – реабілітаційний центр.

Проте Осипян зауважує, що з реабілітаційними центрами варто бути обережними:

“Реабілітаційним центрам вигідно, щоб там перебували люди. Вони часто зловживають стаціонарним лікуванням.

Проте людина повинна навчитись жити звичайним життям: працювати, відпочивати, ходити вулицями та при цьому не пити. В Україні дуже не вистачає саме амбулаторних типів лікування”.

Також помісними можуть бути групи анонімних алкоголіків. Такі групи зазвичай безоплатні та ведуться за принципом “рівний рівному”.

“Комусь такі групи допомагають більше, комусь – менше, але можливість поговорити з людьми, які мають такі самі проблеми, що і ти – важлива та мотивуюча.

У нас багато з ким можна випити. Але мало з ким – поговорити. Особливо проте, як не випити”, – додає Осипян.

Групи анонімних алкоголіків можна знайти в багатьох місцях України, просто ввівши відповідний запит в інтернеті.

Кодування: популярне, але псевдонаукове

Популярне в 90-х роках “кодування від алкоголізму” і досі продовжує процвітати.

Пояснити, чому цей метод такий розповсюджений в нашій країні, можна по-різному.

Артем Осипян каже, що часто людям, щоб наважитись на зміни, потрібна магія.

“До цих технік кодування йдуть як за магією. Бо ніколи ж немає зручного часу, щоб кинути пити. Сьогодні весілля, завтра День народження, а незабаром вже і Новий рік.

З одного боку, люди перекладають на інших частину своєї відповідальності. З іншого – все ж таки хоч якось підштовхують себе до змін.

Але з таким саме успіхом можна сходити в театр, чи прочитати книгу, знайти там інсайти й вирішити, що це знак: у мене починається нове життя.

Такі методи як кодування чи підшивка – це така мотиваційна опора. Немає доказів, що воно працює. Може спрацювати, а може і ні. І от коли воно не спрацьовує, то з’являється проблема.

Якщо людина йде за магією, а магія не працює, людина розчаровується. А у деяких людей такі псевдоспроби кинути пити стають традиційними. Стають частиною життя.

Але тим, хто пропагує так методи “лікування” алкогольної залежності вигідно, щоб ви не кинули пити.

Щоб ви прийшли ще раз і ще раз на кодування. І люди приходять”, – підсумовує психотерапевт.

Важливо! Цей матеріал ґрунтується на останніх та актуальних наукових дослідженнях, носить виключно інформаційно-довідковий характер і не може бути основою для встановлення медичного діагнозу. Щоб встановити діагноз, обов’язково зверніться до лікаря.

Наталя Бушковська, спеціально для УП. Життя

Вас також може зацікавити:

“Порожні калорії”: чи можна набрати вагу від алкоголю?

Що робити, якщо перепили? Симптоми, стадії і перша допомога при алкогольному отруєнні

ПОДКАСТ: Алкоголь, його вплив на наш мозок, небезпека та залежність у жінок і чоловіків. Тему пояснює нейрофізіолог

Як визначити алкоголізм у людини

Діагноз проблеми з алкоголем найкраще ставити за анамнезом (опитування пацієнта). Чутливість лабораторних тестів не перевищує 50%, а медичне обстеження є корисним лише після виявлення наслідків алкоголізму.

А рання діагностика на основі ретельного збору анамнезу може запобігти таким наслідкам. Лікарі мають використовувати такі терміни, як “людина з алкогольною залежністю”, а не “алкоголік”, які є загальновживаними, але принизливими скороченнями.

Критерії алкогольної залежності

Такий діагноз ставлять людині, яка протягом останнього року відповідала лише двом з цих критеріїв:

• Вживання алкоголю у великих кількостях і довше, ніж планувалося.
• Безуспішні спроби обмежити вживання алкоголю.
• Витрата великої кількості часу на придбання алкоголю, його вживання та відновлення після його ефектів.
• Сильний, домінуючий над усім потяг до алкоголю.
• Вживання спиртних напоїв через нездатність людини справлятися зі своїми звичайними ролями на роботі, на навчанні, вдома.
• Продовження вживання алкоголю, попри тривалі соціальні чи особисті проблеми.
• Зневажання важливими соціальними і професійними справами, а також відпочинком і розвагами, або повна від них відмова.
• Вживання алкоголю регулярно супроводжується небезпеками для здоров’я (водіння, небезпечний секс, плавання, робота з механізмами).
• Вживання алкоголю, що продовжується, попри розуміння того, що повторювані проблеми зі здоров’ям і психікою пов’язані саме з ним.
• Зміна переносимості алкоголю.
• Відмова від алкоголю супроводжується синдромом скасовування.

Кількість алкоголю

Кількість алкоголю, яка випивається, може бути фактором ризику розвитку алкоголізму. Американський Національний інститут проблем зловживання алкоголем та алкоголізму (NIAAA) вказує, що зловживання алкоголем та непомірна випивка пов’язані з розвитком залежності від алкоголю.

За визначенням NIAAA, зловживання алкоголем – прийом більш ніж трьох або чотирьох стандартних порцій спиртних напоїв протягом будь-якого дня для жінок та чоловіків відповідно (одна порція – 14 грамів чистого спирту). Американська Служба надання допомоги алкоголікам (SAMHSA) та наркоманам вважає, що людина зловживає алкоголем, якщо пила у непомірних кількостях (більше п’яти стандартних порцій) хоча б п’ять разів протягом останнього місяця.

Важливо! Цей матеріал має винятково загальноінформаційний характер і не може бути основою для встановлення діагнозу або медичних висновків. Публікації на сайті засновані на останніх актуальних і науково обґрунтованих дослідженнях у сфері медицини. Але якщо Вам потрібні встановлення діагнозу або медична консультація, обов’язково зверніться до лікаря.

Як допомогти людині з алкогольною залежністю?

Щороку в світі внаслідок шкідливого вживання алкоголю помирає 3 мільйони людей, що складає 5,3% усіх смертей. Примітно, що серед молодих людей, віком 20-39 років смертність від згубної дії алкоголю помирає приблизно 13,5% від загальної кількості смертей.

Ми вирішили розібратися в тому чому залежним так важко усвідомити наявність проблеми й перестати вживати. А також, як лікувати залежність, на яких стадіях хвороби це ще можливо, а на яких — вже ні. Про те як на рівні фізіології виникає та розвивається алкогольна залежність, про це ми розповідали в окремому матеріалі.

Пояснити нам, чому залежному важко перестати вживати та як лікують залежності, ми запросили Вадима Мельника, голову секції залежностей УАКПТ (Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії), психолога, що спеціалізується на терапії залежностей, співзасновника Центру “СВІТИ”.

Вадим Мельник Голова секції залежностей УАКПТ (Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії), психолог, що спеціалізується на терапії залежностей

Чому залежному важко усвідомити свій стан?

При алкоголізмі, наркоманії та ігроманії виникає анозогнозія — це коли людина перестає критично оцінювати проблеми/наслідки власних дій. Вона виникає також через порушення в лобній корі.

Межа розвитку залежності дуже тонка й часто непомітна для самої людини, що зловживає алкоголем. А це обумовлює найбільший виклик в лікуванні алкоголізму й будь-якої залежності: через порушення в роботі мозку, а саме центру усвідомленості, люди часто не розуміють, що вони залежні. Вони щиро переконані в тому, що можуть зупинитися в будь-який момент, хоча фізіологічно це вже не так.

Тож в цілому, ми не можемо звинуватити людину в тому, що вона залежна, бо вона скоріше за все цього не розуміє. Це все одно, що просити сліпого побачити. Але це ніяк не знімає відповідальності з залежних за їх дії. Однак, від непереборного бажання випити, вони здатні на непередбачувану поведінку, про яку згодом можуть навіть не згадати.

Як лікують залежності?

Способів лікування існує декілька. Серед них є ефективні та доказові, а також малоефективні та навіть згубні. До першої категорії відносять когнітивно поведінкову терапію та метод кризових інтервенцій, це обидва методи що грунтуються на психотерапії та роботі з фахівцем. Ще одним ефективним підтрмуючим методом є групи анонімних алкоголіків, де немає фахівця-терапевта чи лікаря, але є певна програма, за якою працюють залежні. Й шкідливими, однак популярними через їх одноразовість є кодування та підшивки.

Й варто наголосити, що вже на цьому етапі алкоголізм варто розглядати не як хворобу однієї людини. Адже залежні рідко звертаються по допомогу самотужки. Спочатку варто відвідати лікаря-нарколога, який призначить детоксикацію чи лікування, або допоможе обрати спосіб терапії. Часто нарколог призначає відновлення в реабілітаційному центрі.

КПТ при лікуванні алкоголізму

Когнітивно-поведінкова терапія — це науково обґрунтований та дієвий спосіб терапії залежності з психотерапевтом.

Вона відбувається у формі сократівського діалогу з фахівцем раз на тиждень. При цьому людина послідовно проходить певні модулі роботи з розладом. У першу чергу, терапевт вибудовує з пацієнтом довірливі відносини та допомагає йому сформувати мотивацію для одужання. В процесі терапії людина має навчитися аналізувати себе та свою залежність, щоб зрозуміти, що впливає на появу потягу випити, які є тригери, як вона на них реагує, які думки та почуття виникають.

В терапії клієнти можуть або одномоментно перестати вживати, або робити це поступово.

Скільки може тривати лікування КПТ?

Коли в людини залежність — це монопроблема за умови, що вона її усвідомлює й виконує всі практики та домашні завдання. Тоді терапія розрахована на 16-20 зустрічей з терапевтом. Але це рідкісний та майже ідеалізований випадок.

Зазвичай, залежний страждає й від супутньої депресії, чи має інші розлади: тривожність, порушення адаптації, депресію тощо. Тоді до протоколу додається й інша терапія. Але, в першу чергу, залежному потрібно навчитися відмовлятись від алкоголю, зрозуміти, що спонукає до вживання, та зупинити потяг. Терапевт допомагає опанувати техніки перемикання уваги та навчає контролювати свої бажання.

Часто, коли залежний його опановує, то може продовжити терапію, щоб вирішити супутні проблеми. Або ж буває, що з різних причин, у пацієнта повертається ця звичка, й шлях одужання починається наново, після опрацювання зриву.

Мета КПТ — поступовими кроками та без зайвих стресів перезапустити фізіологічну систему винагороди залежної людини, навчити отримувати насолоду від чогось іншого, окрім речовини. Напрацювати саме навичку відмовлятись від випивки, а не допомогти знайти заміну речовині й перемикнутися на тригер іншої залежності.

Що таке кризова інтервенція?

Це ще один обґрунтований вид психологічної терапії, де терапевт працює не лише із залежним, а також з його близьким оточенням.

Її мета — навчити родину спілкуватися із залежним в такий спосіб, щоб спонукати його розвивати критичне ставлення до проблеми та розірвати співзалежні поведінкові цикли.

Залежність — це часто родинна проблема. Близькі можуть своєю поведінкою провокувати людину пити. В стосунках, де є проблеми з комунікацією, з роками формуються певні токсичні поведінкові цикли, які родичі не бачать, а тому вважають, що проблема лише в тій людині, яка вживає.

Класичний приклад поведінкового циклу: чоловік п’є, а дружина йому говорить, що піде від нього, якщо він не перестане пити, але не йде. Він продовжує пити, бо знає, що вона не піде. Це може тривати роками, стосунки між подружжям продовжують псуватись, але обидвоє не можуть вийти з цього циклу.

Інший приклад: виливати алкоголь, після чого залежна людина просто купує новий. Або ж людина каже, що більше не п’є й демонстративно утримується, але випиває в тиху, в туалеті чи ще десь, щоб ніхто не бачив.

Поведінкові цикли виникають, бо люди роблять одні й ті ж самі дії з надією отримати інший результат, але так не працює. Буває, що родині потрібна стороння професійна допомога, щоб зрозуміти та визнати, що прогресу їх намагань вже довгий час немає.

Ефективність кризової інтервенції може ускладнювати те, що в терапії готовий брати участь лише хтось один з родичів, хоча залучені до розвитку залежності можуть бути й колеги, і друзі. Чим більше людей погодяться на терапію, тим ефективнішим та стійкішим буде результат для залежного. Але це рідкість, коли всі з оточення знають та хочуть працювати.

Як допомагають анонімні групи алкоголіків?

Це безоплатна допомога за принципом “рівні-рівним”. Хоча на таких зустрічах немає фахівця з ментального здоров’я чи нарколога, ці групи мають 12-крокову програму одужання від залежності, яку проходять учасники. Терапія також відбувається шляхом того, що на зустрічі приходять люди на різних стадіях залежності: хтось вже вилікувався чи перебуває в ремісії, а хтось лише починає процес одужання.

Важливою є саме готовність залежного приходити на зібрання Ал-Анон, бо це зусилля та крок, щоб усвідомити та впоратися зі своєю залежністю.

Я завжди жартую, що анонімні групи настільки анонімні, що в них є сайт, є номер телефону, куди ти можеш подзвонити, спитати, в який час відбуваються зібрання, і просто прийти, — зі слів Вадима Мельника.

Чому шкідливі кодування та підшивки?

Це не доказові методи лікування.

Кодування працює за принципом гіпнотичного навіювання страху й може тимчасово допомагати більш тривожним залежним, або тим, хто легко піддається впливу. По суті, це метод лікування, що повністю грунтується на ефекті плацебо. Відоме в пострадянських країна кодування по Довженко було колись визнано Міністерствор охороди здоров’я СРСР тільки тому, що не потребувало додаткових витрат на медичне обладнання.

Підшивка — це підшкірне вживлення капсули з речовиною, яка при вживанні алкоголю викликає сильне отруєння всього організму. В результаті в залежного має зникати потяг, адже організм отримує новий сигнал: коли я вживаю, мені стає дуже погано.

Умовна перевага цих методів лише в тому, що вони “одноразові” та відносно дешеві й не вимагають великої кількості зусиль. Однак лікування залежності

Чи є генетична схильність до вживання алкоголю?

Так, але немає чіткого доведеного генетичного механізму розвитку залежності. Вона виникає як наслідок сукупності біологічних, психологічних, соціальних та економічних факторів, які впливають на те, що людина починає вживати.

Діти, що зростали в родинах із залежними батьками більш схильні до вживання, на думку вчених. Але їх залежність будуть обумовлювати й такі чинники як: бідність, соціальні фактори та потрясіння, а також наявність психічних травм.

Часто трапляється й так, що діти залежних батьків навпаки вкрай негативно ставляться до алкоголю, адже пам’ятають як було в усіх сенсах важко жити з залежним родичем. Для терапії наслідків їх дитинства є окремі терапевтичні групи, що мають назву “Дорослі діти алкоголіків”. Вони поширені так само, як й групи анонімних алкоголіків.

Психічні захворювання є окремим фактором ризику для розвитку залежностей, оскільки алкоголь послабляє емоційний дистрес. Тож людина може не помітити, як починає вживати частіше й стає залежною.

Важливо розуміти, що немає жодної безпечної дози алкоголю, допустимої до вживання. Це нещодавно визнала ВООЗ.

Потенційно, залежним від алкоголю може стати будь-хто. Ми ніколи не знаємо, як конкретна людина з її фізіологічними особливостями сприйме якусь дозу алкоголю.

Ця здатність також залежить від класу ферментів алкогольдегідрогенази (АДГ), що відповідають за окиснення спиртів та їх виведення з організму. А ось “потужність” АДГ вже можна генетично визначити: в когось їх більше, в когось менше. Саме через низьку діяльність АДГ деякі нації, переважно азійські, мають низьку толерантність до алкоголю: швидко п’яніють та схильні до алкогольних отруєнь.

Культура вживання в Україні

В Україні існує культура заохочування до алкоголю, навіть є цілі традиції довкола вживання: на весіллі, на христинах, на дні народження — всі свята раніше й зараз не обходяться без алкоголю. Якщо ти просто зайшов до когось в гості, то добрий господар має поставити тобі чарку. Бо якщо він цього не зробить, це значить, що він тебе не поважає.

У масовій культурі та медіа алкоголізм переважно зображається як щось смішне, незграбне та для маргіналів, з висміюванням поведінки п’яниць. Статистика ж свідчить про інше. За певними оцінками, кожен 10-й українець має схильність до вживання алкоголю, тобто має залежність першої стадії.

Україна кілька разів займала перше місце в рейтингах серед країн за поширеністю дитячого алкоголізму. За опитуванням Центру громадського здоров’я, 85,7% підлітків у 2021 році підтвердили, що вживали алкоголь хоча б один раз упродовж свого життя.

Анна Лембке, американська лікарка-психіатр, керівниця Стенфордської клініки подвійної діагностики наркоманії при Стенфордському університеті в книзі “Дофамінове покоління” зазначила:

Один з найбільших чинників ризику потрапити в залежність від будь-якого наркотику — легкий доступ до нього.

Яке питання кожному варто поставити самому собі?

Не буває вживання без наслідків. Особливо, враховуючи той факт, що хворі не усвідомлюють проблему.

Близьким також доведеться пройти не легкий шлях, адже їм потрібно змотивувати на лікування та побудувати нові кордони у взаємодії. За словами терапевтів й тих, хто цей шлях пройшов — любити залежну людину важко.

Часто алкоголіки самі відсторонюються через те, що їх не розуміють. Тож оточенню варто транслювати наступний меседж: “Я люблю тебе, але не люблю твою залежність“.

Проте буває й так, що не допомагати й не рятувати — це теж рішення, й людина завжди має право обрати себе, замість порятунку іншої людини.

Не буває колишніх залежних. Алкоголь матиме вплив на них, навіть після лікування. І завжди є вірогідність, що потяг та деструктивна поведінка повернуться.

Тому питання, яке варто задати кожній людині, що вживає:

Щоб зняти стрес, щоб відчути полегшення, щоб розслабитися, бо мені бракує сміливості наважитись на певну дію, бо п’ють всі навколо мене, чи тому, що так заведено?

Чи можеш ти обґрунтувати відповідь для себе?

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Мої теми – ментальне здоров’я, цікаві події в місті, соціум. Закінчила МП “Могилянська Школа Журналістики”, бакалавра теж здобула в Могилянці на програмі “Біологія”. Раніше працювала в ЗМІ, рекламі, туризмі. Зняла документальний фільм, що виграв у номінації “Найкращий неігровий фільм” у 2019 року на київському фестивалі “Кіноогляд”. 4 роки працюю з психологом, люблю мандрувати та досліджувати культуру та традиційну їжу інших країн.