Вікові особливості розвитку дитячої пам’яті

Пам’ять – головний фактор розвитку пізнавальної сфери дитини. Тому її розвитку необхідно приділяти особливу увагу. У міру дорослішання дитина запам’ятовує обличчя своєї бабусі, слова й кольори, імена своїх друзів у дитячому садку, вірші, які їй читають батьки й багато іншого.

Коли дитина запам’ятовує алфавіт, це стає першим кроком до того, щоб навчитися читати. Дорослішаючи, вона запам’ятовує таблицю множення, нові іноземні слова, назви столиць країн світу, вірші. Вона тримає в пам’яті справи, заплановані на день, листи, що надходять їй протягом дня, розклад тренувань з футболу та багато іншого. І весь цей час вона запам’ятовує події, які вже відбулися з нею, як приємні, так і неприємні.

Якщо скласти докупи все, що запам’ятовує людина (інформацію, практичні навички та життєві події), стає зрозуміло, яку важливу роль у нашому житті відіграє пам’ять. Саме завдяки пам’яті ми ті, ким є.

Чим старшою стає дитина, тим більше вона може запам’ятати. Пам’ять – це надзвичайно корисна річ, і було б чудово, якби ми могли змусити працювати її ефективніше. Але, на думку психологів, це неможливо, і всі ігри та вправи для розвитку пам’яті в дітей не дають відчутного ефекту. Пам’ять не схожа на м’яз, її не можна розвинути за допомогою тренувань. З іншого боку, якщо зрозуміти механізми розвитку пам’яті (що, коли й чому запам’ятовують діти), ви можете дотримуватися їх і розвинути пам’ять дитини відповідно до її здібностей.

Діти молодшого віку

Більшість із нас не пам’ятає подій, що сталися до двох років. Цей період психологи називають «дитячою амнезією». Вони стверджують, що ми отримуємо доступ до спогадів і зберігаємо їх за допомогою мови. Оскільки у дітей до двох років мовлення не розвинене, вони не можуть зафіксувати свої враження, обійми й поцілунки батьків, запахи та смаки – все те, що сталося з дитиною до двох років. Усе це не запам’ятовується, хоч і має вплив на подальше життя дитини.

Учені довели, що здатність згадувати події з’являється в дитини досить рано. Дослідження показали, що шестимісячних дітей можна навчити видавати звуки брязкальцем, прикріпленим до коляски, і вони будуть пам’ятати це через кілька днів.

Діти дошкільного віку найкраще запам’ятовують те, що викликає в них інтерес, лякає або захоплює, і ці спогади зберігаються протягом близько 10 місяців. Діти не пам’ятають подробиць останнього візиту до лікаря, але вони можуть пам’ятати свої враження від цього візиту: «Лікар сказав мені те, що мені не сподобалося».

Діти схильні узагальнювати навіть поодинокі події з минулого: як приємні, так і погані. Вони думають, що коли будь-яка подія відбулася один раз, то вона буде повторюватися знову й знову. Сценарії, які запам’ятовуються малюкові, можуть бути приємними («Якщо піти в гості до бабусі, можна поїсти солодощів»), неприємними («Якщо приходить няня, значить, мама скоро піде») або викликати стрес («Коли ми йдемо з батьками в гості, вони залишають мене одного з цими жахливими дітьми»).

Що допомагає розвивати пам’ять

Забезпечте дитині заняття, що сприяють запам’ятовуванню. Грайте з дитиною в ігри перед сном. Підіграйте дитині, коли вона укладає спати свого улюбленого плюшевого ведмедика. Дитячі вірші так захоплюють дітей, що вони підказують окремі звуки та склади, навіть якщо ще не вміють вимовляти слова. Супроводжуйте вірші рухами – і дитина буде повторювати їх за вами.

Практичні поради

• Дитина повинна виконувати якомога більше дій самостійно. У такому випадку ці дії з більшою ймовірністю відкладуться в пам’яті.
• Нагадуйте дитині образи у вигляді картинок. Наприклад, якщо вона давно не бачила бабусю, покажіть їй її фотографію.

Від 2 до 7 років

У цьому віці на розвиток пам’яті впливає не тільки вміння говорити, а й уміння розповідати історії. Діти краще запам’ятовують події, які мають якийсь сюжет.

Дошкільнята запам’ятовують найбільш яскраві деталі. Наприклад, дитина швидше скаже: «Я пам’ятаю, як батьки купили мені маску та трубку для підводного плавання. Я пішла з ними на пляж і зустріла там свого двоюрідного брата », ніж« Я пам’ятаю, як ходила на пляж ». Діти запам’ятовують події, створюючи з них історії.

У дошкільному віці діти вже здатні запам’ятовувати абстрактні поняття – кольори, цифри від одного до десяти, алфавіт та інше. Ця інформація зберігається в короткостроковій пам’яті, і дитина докладає зусиль, щоб згадати її за потреби.

Згодом цей процес стає автоматичним, і докладати зусилля для запам’ятовування вже не потрібно. Дитина вже не згадує назви кольорів, вона просто їх знає.

Коли дитина часто згадує абстрактні поняття, вони стають знанням. Так, наприклад, дитина знає, як кататися на велосипеді. Спочатку вона згадує, що потрібно робити, і це займає всю її увагу. Через деякий час інформація відтворюється дитиною автоматично, і вона опановує навичку їзди на велосипеді.

Дошкільник запам’ятовує те, що його цікавить (наприклад, він пам’ятає ляльку сестри, яку йому не дозволяють чіпати). У запам’ятовуванні більш складних понять кращим методом є повторення. Коли дитина просить знову й знову прочитати їй одну й ту ж казку, вона несвідомо запам’ятовує її. І якщо текст легко запам’ятати (він римований, ритмічний або проілюстрований), дитина легко зможе запам’ятати його повністю.

Що допомагає в розвитку пам’яті

Повторення, хоч і допомагає запам’ятовувати інформацію, не розвиває навичок запам’ятовування. Вчені ж стверджують, що батьки, які вчать дітей правильно розповідати історії, допомагають їм розвинути пам’ять.

Щоб допомогти дитині розвинути пам’ять, розповідайте їй історії. Заохочуйте її саму розповідати цікаві історії. Нехай почне з незначних подій: прогулянки в парку атракціонів або дня, проведеного в дитячому садку. Ставте дитині запитання, наприклад: «Вам сьогодні давали печиво на сніданок?»

Практичні поради

• Згадуйте деталі подій. Якщо дитина за сніданком говорить, що загубила свою улюблену іграшку – допоможіть їй згадати, коли й де вона востаннє грала з нею, коли виявила, що іграшка загубилася. Перевірте, чи не впала іграшка за диван.
• Придумуйте мелодії й рими. Допоможіть дитині запам’ятати номер домашнього телефону, придумавши пісеньку про це. Таким же чином можна навчити дитину запам’ятовувати імена, назви й багато іншого.
• З дитиною можна вивчити правила безпеки так само, як і алфавітний порядок чи назви квітів. Уведіть поняття, з якими ви хочете познайомити малюка, в його повсякденні заняття. Впізнавайте знайомі букви на вивісках або упаковках продуктів у супермаркеті. Нагадуйте малюкові вдома повторювати вголос номер телефону.

Від 5 років і старші

У цьому віці діти вчаться читати й робити найпростіші арифметичні обчислення. Це створює велике навантаження на пам’ять. У той же час діти зазвичай виконують прості домашні обов’язки. Зіштовхуючись із необхідністю справлятися з новими завданнями, пам’ять розвивається. Зміни в головному мозку призводять до того, що малюкові стає простіше запам’ятовувати інформацію.

Усі діти запам’ятовують різну інформацію по-різному. Як і дорослі, вони краще запам’ятовують те, що їм цікаво; те, що вони розуміють; а також те, про що вони багато знають. Психологи стверджують, що діти шестирічного віку демонструють дивовижну здатність запам’ятовувати інформацію зі сфери їх захоплень. Вони можуть безпомилково назвати результати матчів своїх улюблених футбольних команд, відомості про гравців, інші дані.

Маючи здатність запам’ятовувати інформацію з однієї сфери знань, дитина може ніяк не виявляти її в інших сферах. Був проведений експеримент, в якому брали участь діти й дорослі. У ході експерименту необхідно було запам’ятати позиції шахових фігур на дошці. Діти впоралися з цим завданням краще, ніж дорослі. Але коли тим же учасникам було запропоновано запам’ятати ряд чисел, дорослі показали більш високий результат. Здібності дітей виявлялися тільки у сфері шахів.

Але як же діти запам’ятовують інформацію, яка не входить в коло їх інтересів? Коли вони забувають те, що їм потрібно пам’ятати, вони докладають зусиль, щоб відновити в пам’яті необхідну інформацію. Діти старші 5 років починають розуміти, що для запам’ятовування інформації необхідно докладати зусилля.

Що допомагає розвивати пам’ять

Хоча діти у віці 6-7 років показують хороші здібності пам’яті в певній сфері, вони не можуть їх застосувати в інших областях. А малюки, які розуміють і можуть пояснити, як вони запам’ятовують щось, здатні застосовувати даний спосіб у різних сферах. Тому, якщо ви допоможете дитині зрозуміти, як вона запам’ятовує інформацію – ви допоможете реалізовувати її здатність до запам’ятовування.

Психологи рекомендують дотримуватися наступних стратегій щодо поліпшення пам’яті:

• Готуйтеся заздалегідь. Наприклад, привчіть дитину звечора збирати портфель до школи, щоб вранці нічого не забути.
• Кладіть речі у відведеному для них місці. Поясніть дитині, що коли вона буде збирати іграшки після того, як пограє ними, жодна іграшка не загубиться. На своє місце потрібно також класти ключі та інші речі.
• Візуалізуйте. Якщо дитина хоче отримати кілька подарунків на Новий рік, запропонуйте їй намалювати їх, щоб вона нічого не забула.
• Підказуйте. Залиште взуття дитини біля миски собаки – так дитина не забуде погодувати собаку, перш ніж піде гуляти.

Практичні поради

• Запропонуйте дитині складати списки важливих справ і відзначати в календарі майбутні події.
• Створюйте відповідну обстановку. Дитина краще запам’ятовує те, що їй цікаво, з чим вона вже знайома. Тому, якщо ви хочете, щоб дитина запам’ятала щось зі сфери музики – створіть вдома відповідну обстановку: грайте на музичних інструментах, ходіть з дитиною на концерти, читайте їй книги про великих композиторів.
• Розбивайте завдання на частини. Дитині буде легше вивчити вірш, якщо розбити його на кілька уривків і почати вчити з найбільш складного. Така стратегія добре підходить для виконання багатьох завдань, від запам’ятовування причин Другої світової війни на уроці історії до збору речей перед поїздкою.

У 12-річному віці діти вже запам’ятовують інформацію за таким же принципом, як і дорослі. Здатність до запам’ятовування в них розвивається в міру збільшення знань і досвіду. Звичайно, батькам доведеться потрудитися, перш ніж дитина сформує дану навичку.

Розлад дефіциту уваги та гіперактивності: що потрібно знати батькам і вчителям

“Ваш син потребує більше вашої уваги до його виховання”, “він літає десь далеко”, “не слухає на уроках”, “клеїть дурня перед однокласниками”, “вам необхідно щось з цим робити”, “ваша донька – справжня розбишака”, “конфліктує з іншими дітьми”, “ловить ґав”, “сперечається у відповідь на зауваження”…

Ймовірно, вам знайомі такі хлопчики та дівчата з групи садочку або шкільного класу вашої дитини. А, можливо, ви – їхній учитель або вихователь. Або ж ви самі – батьки, які постійно чують такі зауваження і докори.

У будь якому разі, необхідно розібратися, у чому причини дитячої дратівливої поведінки. Чи треба більше виховувати, сварити, бути більш жорсткими і контролювати? Чи потрібно щось інше?

У системі освіти України відбуваються позитивні зміни, впроваджується інклюзивна форма навчання, на підтримку інклюзії розгортається мережа інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ). Однак, про те, що деякі діти з “поганою” поведінкою також потребують особливих умов навчання, знають далеко не всі батьки, освітяни, лікарі першої ланки, психологи та працівники ІРЦ.

“Погана” поведінка може бути пов’язана з наявністю в дитини розладу дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ), що є одним із ментальних розладів і відноситься до порушень психічної сфери.

Часто чую: “це ж просто синдром дефіциту уваги, а не хвороба”, “таких дітей – що хоч греблю гати! То що, усім інклюзію оформлювати?”. Але все складніше, ніж здається на перший погляд. Якщо в дитини РДУГ, покращення виховання, постійний контроль, жорсткіші покарання, збільшення кількості батьківської уваги та приділеного часу – не допоможуть. Тож пропоную розібратися, що воно таке і як із цим бути.

СУЧАСНА НАУКА ПРО РДУГ

Від 4% до 8% дітей мають РДУГ (проект клінічної настанови із РДУГ та ГКР від 2019 р.).

Основна причина РДУГ – порушення дофамінової та норадреналінової систем (дофамін і норадреналін – нейромедіатори: біологічно активні хімічні речовини, за допомогою яких передається електричний імпульс – ред.) передачі нервового імпульсу в лобно-базальних відділах головного мозку. Це спричиняє недостатність гальмівних механізмів, низьку вольову здатність контролювати поведінку, неуважність та підвищену рухливість.

Трійка основних проявів РДУГ – надмірна рухова активність, імпульсивність та неуважність. Фото: автор – sakkmesterke, Depositphotos

Цей розлад може мати генетичну спадковість. Часто схожі проблеми в дитинстві мав один з батьків дитини із РДУГ або хтось з найближчих родичів. РДУГ – нерідко коморбідний (тобто супутній) розлад при розладах аутистичного спектру (РАС) та може ускладнювати їх перебіг.

РДУГ – один із різновидів порушень нейророзвитку і також може супроводжувати інші порушення нейророзвитку, такі як дислексія, дисграфія, дискалькулія (специфічні порушення читання, письма та рахунку) та інші. Переважно, симптоми захворювання яскраво проявляються у віці близько 4 років.

Розповсюджене твердження, що частіше на РДУГ хворіють хлопчики. Але американський дитячий психіатр Беннетт Левенталь це спростовує. За його спостереженнями, у хлопчиків РДУГ найчастіше проявляється як надмірна рухова активність і імпульсивність, а у дівчат – як прояви неуважності. Надмірна рухливість та імпульсивність привертає більше уваги, тому і здається, що РДУГ у дівчат трапляється рідше.

Трійка основних проявів РДУГ – надмірна рухова активність, імпульсивність та неуважність – є завжди, але ступінь їхньої вираженості може бути різним. Тому діти з цим розладом мають багато спільного, але можуть суттєво відрізнятися одне від одного.

Діти із РДУГ часто стають постраждалими від булінгу, який нерідко розпочинається в навчальному середовищі або у близькому оточені сім’ї. Булінгу сприяють суспільний осуд поведінки дитини та тиск на її батьків. Останні, як правило, з часом й самі стають булерами, щоб хоч у такий спосіб вплинути на ситуацію та довести, що виховують дитину всіма можливими та неможливими засобами, іноді навіть фізичними покараннями. Можете уявити собі страждання дитини, яку булять батьки, щоб примусити робити те, чого вона не може?

Коли дитина дорослішає, прояви РДУГ зменшуються. Найбільш стійка до змін – неуважність, яка, за даними досліджень, залишається на все життя у 20-25% людейи. Руховий компонент розладу значно зменшується до 10-12 років. У подальшому він може зникнути взагалі. Подібна тенденція спостерігається також з імпульсивністю.

То, може, не варто звертатися до лікаря, а краще чекати, коли все мине саме собою? Дійсно: фізіологічно-функціональне дозрівання лобних відділів мозку завершується в середньому до 21 року, і в більшості випадків прояви РДУГ суттєво зменшуються.

Але, як завжди, є але. Інколи прояви РДУГ маскують складніші захворювання. Наприклад, біполярно-афективний розлад (БАР). У дитячому віці запідозрити його та діагностувати без допомоги спеціаліста неможливо. І в цьому випадку тактика очікування призводить до втрати дорогоцінного часу, бо раннє втручання при БАР дає кращі результати та значно покращує якість життя дитини, її рідних та оточення.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ І ЧОГО РОБИТИ НЕ МОЖНА

Що в кабінет зайшли батьки дитини із РДУГ, здогадуюсь за їхнім зацькованим і винуватим виглядом. Але вони не винні, що в дитини РДУГ. Їм потрібно навчитися, яким чином спілкуватись з нею, як будувати виховний і навчальний процеси; потрібно дізнатись, що для таких дітей передбачене інклюзивне навчання; зрозуміти, що загалом РДУГ – проблема, а не катастрофа, і що є шляхи подолання.

Як не дивно, основний напрям допомоги – не нейрокорекційні вправи, тренування уваги чи ще якийсь вплив на дитину, а психоосвіта дорослих. За дослідженнями, найбільшу ефективність у подоланні небажаної поведінки дітей із РДУГ має навчання їхніх батьків та інших осіб, дотичних до навчально-виховного процесу. Потрібні спеціальні тренінги, відповідна організація навчального процесу, допомога асистента вчителя дитині з РДУГ працювати в одному навчальному темпі з класом.

Дітям із РДУГ, як і іншим, необхідні рамки, режим, правила і вимоги. Проте це має бути побудовано у спосіб, який враховує їхні фізіологічні особливості. І що їм точно не потрібно – це індивідуальне чи домашнє навчання.

У таких дітей здатність пристосовуватись до змін у зовнішньому середовищі набагато менша. Саме тому за формування адаптації, превенцію ускладнень в їхній поведінці відповідають дорослі, які перебувають поруч. Увага – це не м’яз, який можна підкачати, натренувати, як біцепс. Тому за участі дорослого потрібно організувати і спрямувати на певну діяльність лише ту кількість уваги, яка є в дитини в певний проміжок часу.

Часто зневірені батьки дитини із РДУГ витрачають гроші на процедури, які обіцяють покращення. Наголошую: намагатися вплинути на увагу апаратними методами лікування, прослуховуванням мелодій через навушники, стимуляцією струмом мозку – безглуздя. Також не допомагають вітаміни групи В, ноотропи та засоби для покращення кровообігу. Як правило, застосування цих лікарських засобів або зовсім не має ефекту, або, навпаки, підсилює негативні прояви.

Дітям із РДУГ протипоказано давати заспокійливі, транквілізатори та антипсихотичні засоби, бо вони гальмують навіть ту невеличку здатність контролю передніх відділів мозку, що є, та посилюють неуважність. За необхідності, ліки, які борються з недосконалостями у функціонуванні процесів уваги, зменшують імпульсивність і надмірну рухливість та покращують концентраційну функцію уваги, може призначити фахівець, який розуміється на лікуванні цього розладу та спостерігає за розвитком дитини.

На жаль, до фахівця звертаються переважно тоді, коли вже є ускладнення РДУГ. Розповсюджені – схильність до опозиційно-протестних форм поведінки, емоційних порушень та високий ризик формування різного виду залежностей, зокрема і від психоактивних речовин.

Часті проблеми у взаєминах у сім’ї, з батьками, вчителями, однолітками можуть призводити до нашарування емоційних розладів, ознак депресії, тривожних розладів. Нерідко діти із РДУГ знаходять прихисток в асоціальних групах, які культивують ризиковані вчинки, правопорушення, вживання психоактивних речовин тощо.

Це може спричинити формування залежності, каліцтво, ув’язнення. Що сумно, адже ці діти часто мають високий інтелектуальний розвиток, можуть стати успішними і корисними в суспільстві, але нерозуміння іншими сутності проблеми та пізнє звернення по допомогу призводить до невтішних наслідків.

Дуже важливо розуміти: РДУГ має біологічне підґрунтя, але вплив соціального оточення та умови для адаптації і розвитку таких дітей – вирішальні фактори для досягнення компенсації цього розладу. І це, насамперед, – відповідальність дорослих.

Дітям, які мають цей розлад, потрібна комплексна допомога, інколи й медична. Але левова частка має бути відвідена немедичним інтервенціям: поширенню знань про РДУГ серед широкого загалу, особливому підході в організації навчального процесу в дитячих садочках та школах в умовах інклюзії, підтримці і навчанню, соціальному супроводу батьків та фахівців освітнього простору.

ОЗНАКИ РДУГ

Розлад дефіциту уваги і гіперактивності характеризується підвищеною рухливістю, імпульсивністю та неуважністю. Розберемо ці прояви окремо.

Підвищена рухливість

Усі діти можуть бути рухливими, але у випадку РДУГ підвищена рухливість заважає дитині: вона не може всидіти на одному місці тривалий час, спокійно поїсти чи, наприклад, постояти в черзі. Така рухливість не спрямована на досягнення певної конкретної мети. Це, скоріше, виглядає як метушливість, є багато зайвих і непотрібних рухів.

Дитина може кидати розпочату справу та переключатись на іншу. Як правило, діями дитини складно керувати вербальною інструкцією. Часто реагування відбувається не на зміст зауваження, а на висоту тону і гучність голосу. Через це, як правило, батьки, вчителі та вихователі звикають кричати на таких дітей, а ті, натомість, – реагувати виключно на крики.

Розповсюдженим прикладом надмірної рухової активності є необхідність перебувати в постійному русі – гойдатись на стільці, крутити щось у руках, малювати на клаптиках паперу, постійно змінювати позу тіла, гримасувати обличчям тощо.

Переважно, ці дії вважаються зумисними, але це не так. Дитина із РДУГ не може позбутися проявів надмірної рухливості. Сварити її за це – однаково, що сварити людину за те, що вона кульгає, коли в неї хвора нога.

Імпульсивність

Якщо в дитини спостерігаються ознаки підвищеної рухливості, відстежте відсутність або наявність наступного прояву РДУГ – імпульсивності.

Цей прояв для багатьох виглядає як прояв агресії. Спочатку дію, а потім дивлюсь, що з цього вийшло – саме так можна описати характерну для цього прояву поведінку.

Дитині з РДУГ важко стримати реакцію на зауваження, навіть слушне. Її образа, роздратованість чи незгода не лишаються лише думками, як у більшості інших дітей, а стають гучними словами у відповідь. Такі діти часто сперечаються з дорослими.

Яскраву і бурхливу реакцію може викликати, наприклад, незначне підвищення голосу вчителем, критичне зауваження. Вони надчутливі до несправедливості, завжди це помічають і намагаються всіляко боротись за правду.

Дитині з РДУГ важко планувати і обдумувати наслідки своїх вчинків. На зовнішню дію одразу з’являється відповідь, інколи й фізична, тому такі діти часто бувають в епіцентрі бійок і конфліктів. Нерідко однокласники користуються цим і провокують ситуації, в яких винуватцем буде визнано дитину із РДУГ.

Такі діти, щоб привернути увагу однолітків, довести свою хоробрість чи, як то кажуть, по приколу, під впливом імпульсу можуть вдаватися до ризикованих вчинків, крадіжок, хуліганства тощо.

Імпульсивність у випадку РДУГ, як правило, не пов’язана з проявами агресії, але є ризик виникнення агресії у конфліктній ситуації, яка спричинена цією імпульсивністю. Поява агресивності – тривожна ознака.

Неуважність

Якщо в дитини спостерігаються ознаки підвищеної рухливості та імпульсивності, відстежте відсутність або наявність наступного прояву РДУГ – неуважності.

Вона заважає вчитися і бути успішним, сповна показувати свої можливості. Недочитана умова задачі, велика кількість виправлень, безглузді помилки, речі, які постійно губляться, розсіяність і незібраність – усе це прояви неуважності.

У школі діти із РДУГ мають нерівномірну успішність – оцінки від двійки до дванадцятки. Їм важко в ситуації, яка потребує послідовних зусиль, вони часто страждають від нудьги і терпіти не можуть, коли нецікаво. Вони сильно відволікаються на сторонні подразники: щось зашелестіло, упала ручка, на гілку біля вікна сіла пташка тощо.

Їм важко довго утримувати концентрацію уваги, але цікавий факт, захоплива діяльність, комп’ютерна гра, перегляд смішного відео – будь-що з яскравою емоційною складовою допомагає дитині зосереджувати увагу триваліший час.

Розуміння цього – підказка, як можна організовувати навчання для таких дітей. Їм потрібні неодноразова зміна діяльності протягом уроку. Якщо ж уваги не вистачає, потрібно дати дитині виконати щось фізично, змінити інтелектуальну діяльність на рухову. Починає більше розхитуватись на стільці і відволікати сусіда по парті – доручіть їй витерти дошку, намочити ганчірку, роздати друковані матеріали тощо.

Навчання бажано будувати інтерактивним способом, щоб це було не суцільне монотонне слухання чи тривале виконання низки завдань, а діалог, можливість відповідати, висловити свою думку, зауважити чи дати відповідь на запитання. Зміна способу взаємодії, врахування сильних сторін, розуміння особливостей психічних процесів під час організації навчання у класі, акцент на емоційному забарвленні матеріалу – допомагає дитини.

У разі застосуванні цього підходу, вдається збільшити час концентрації та стійкості уваги протягом навчання, дитина має можливість бути ефективною, залишатися включеною в роботу в класі на рівні з іншими. Таким чином попереджаються прояви небажаної поведінки, і в дитини не формується відчуття, що вона відрізняється від інших, почуття провини.

Якщо ви спостерігаєте в дитини всі три ознаки РДУГ – підвищену рухливість, імпульсивність та неуважність, – обов’язково зверніться до лікаря. Фото: автор – photographee.eu, Depositphotos

Діти із РДУГ можуть бути гарними помічниками вчителя у класі, вони з радістю включаються в допомогу і готові завжди бути у пригоді за необхідності. Коли від дитини з РДУГ не вимагати того, чого вона не може фізично, натомість організовувати і спрямовувати активність і наявний обсяг уваги в потрібному напрямі, все разом це попереджає появу “поганої поведінки”, дає можливість якнайкраще використати сильні сторони дитини для успішного навчання, розвитку.

Якщо ви спостерігаєте в дитини всі три ознаки РДУГ – підвищену рухливість, імпульсивність та неуважність, – обов’язково зверніться до лікаря.

Прояви РДУГ та життя оточення суттєво полегшує колабораційний супровід лікаря разом із психологом, коли одночасно ведеться робота з дитиною та формуються необхідні компетентності в дорослих. Цей підхід вимагає істотних фінансових витрат, але він дає хороші результати.

Останнім часом багато громадських об’єднань та небайдужих фахівців масово поширювали інформацію про аутизм. Зараз про нього знають майже всі, і, нарешті, ситуація зі сприйняттям аутизму в суспільстві зрушила з місця.

Проблема дітей із РДУГ та їхніх близьких не менш важлива, але недооцінена та маловідома. Як фахівець, лікар і дитячий психіатр, я стикаюся зі стражданнями дітей із РДУГ та поневіряннями їхніх рідних, і вважаю за необхідне привернути увагу громадськості та спеціалістів до особливостей перебігу цього розладу, необхідності фахової та суспільної підтримки цих осіб, до необхідності зменшити стигматизацію та створити толерантне середовище для кращої адаптації і навчання дітей із РДУГ та іншими ментальними порушеннями.

Тетяна Скрипник, дитячий лікар-психіатр, психотерапевт, молодший науковий співробітник ДУ “НДІ психіатрії МОЗ України”

Титульне фото: автор – photographee.eu, Depositphotos

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Як відучити дитину від рук: корисні поради для мам

Відразу після народження немовля потрапляє в незнайоме середовище. Немає тепла маминого тіла, що оберігає, немає звичних відчуттів. Тому для малюка дуже важливо почуватися захищеним. Найкраще це виходить на руках у мами чи тата. Але згодом дитина звикає до цього, і на всі спроби батьків позбутися «улюбленої ноші» хоча б на годину малеча реагує плачем.

Як відучити дитину від рук і коли краще почати це робити?

Правильно вибирайте час, коли можна відучувати немовля від рук У житті малюка є періоди, коли йому потрібен тісний контакт з мамою. Насамперед під час захворювань, зокрема тих, які супроводжують біль або підвищена температура. Багато немовлят до 3—4 місяців хворіють на кишкові кольки. Якщо прикласти малюка животиком до теплого маминого тіла, йому стане краще. Ще одна проблема в дітлахів — прорізування зубів. Особливо тяжко малеча переносить прорізування перших зубів та іклів. У цей період малюк вередуватиме, погано спатиме. Мамині обійми допоможуть йому впоратися з таким дискомфортом.

Фруктове пюре Gerber® у м’якій упаковці – це 100% натуральних фруктів, які зручно взяти на прогулянку чи в гості. Смачний перекус для малюка, який до того ж сприяє розвитку його самостійності.

Якщо дитина злякалася або травмувалася, її теж краще взяти на ручки. Заспокійливі погладжування по спинці та ласкавий мамин голос угамують страх і біль. Іноді немовля плаче від перевтоми або надлишку нових вражень — його нервова система ще слабка, їй складно адаптуватися до мінливих умов. У такому разі мамині руки — звичний і рідний острівець безпеки, який допоможе впоратися зі стресом.

Не починайте відлучення від рук занадто рано

Деякі мами відмовляють дитині в тісному контакті з перших тижнів через страх привчити до рук. На думку більшості педіатрів, це неправильно. Малеча, яка багато часу проводить з мамою, у майбутньому менше хворіє, хоча це й не означає, що дитину потрібно постійно носити на руках до року-двох. Урешті малюк виросте примхливим і несамостійним. Педіатри рекомендують починати відлучення від рук після того, як дитина почне сидіти. Зазвичай це відбувається до шостого місяця. Кожна мама сама вирішує, коли їй зручніше почати цей процес. Головне — усе зробити правильно, аби уникнути непотрібних сліз і тривог батьків.

Як відучити дитину від рук? Прилучіть до процесу всю сім’ю

Якщо мама твердо вирішила вчити малюка самостійності, потрібно сповістити про це всіх членів сім’ї та родичів. Іноді трапляється, що пузань гірко плаче, але мама стримується й не бере його на руки. Але тут з’являється бабуся, серце якої не може витримати сліз малюка, і береться його втішати. Тоді дитина розуміє, що може здобути бажане плачем. Сьогодні в бабусі чи тата, а надалі — й у мами.

Проводьте з малюком більше часу

Забезпечте дитині тілесний контакт, не беручи її на руки. Можете лягти разом, погладити по голівці, спинці. Або притуліть немовля до себе й розглядайте разом книжку з малюнками. Також можна лягти з дитиною на килимку й побавитися іграшками. Або ж сісти поруч із її ліжечком, щоб ви були в полі зору малюка. Робіть щось разом, говоріть ласкавим голосом.

Привчайте дитину гратися самостійно

Після 6—7 місяців дитину можна залишати гратися на самоті. Але привчайте її до цього поступово. Спочатку залиште малюка одного в ліжечку або на килимку й відійдіть в іншу частину кімнати. Якщо дитина вас покличе, підійдіть до неї, з’ясуйте, чого вона хоче. Потім через тиждень перейдіть в іншу кімнату, але час від часу з’являйтеся в дверях. Малюк повинен знати, що перебуває під вашим наглядом. Коли він звикне до самостійності, можете залишати його самого на деякий час. Почніть з 5 хвилин і поступово збільшуйте інтервали.

Оточіть малюка цікавими предметами

Аби відлучити малюка від рук, купіть йому розвивальні іграшки: кубики, музичні інструменти, спеціальні килимки. За їхньою допомогою можна відволікти малечу від наполегливої потреби в маминих руках. Також багатьом малюкам подобаються дитячі крісла. До того ж їх можна розмістити там, де мама: на кухні, у ванній кімнаті. Діти люблять спостерігати за тим, що роблять дорослі.

Як відучити дитину від рук на прогулянці?

Досить часто на прогулянці дитина починає вередувати й проситися на руки. До того ж якщо немовля ще радо їде у візочку, то дитина у віці близько року й старша нерідко вимагає «на ручки». У такій ситуації спробуйте відвернути увагу малюка. Покажіть йому гарну квіточку, пухнасту кицю, дайте приготовану заздалегідь іграшку, пограйте в цікаву гру. Дитина захопиться новою справою й забуде про своє бажання. У житті кожної мами настає момент, коли перед нею постає запитання: «Як відучити дитину від рук?». Одні діти швидко звикають до самостійності, решта ж довго опирається змінам. Головне — наберіться терпіння, будьте спокійними й наполегливими. Тільки так можна здобути бажаний результат і не нашкодити дитині.