Яку роль в українській історії відіграла Золота Орда?

515 років тому кримські татари остаточно знищили Золоту Орду. Вона проіснувала близько 300 років і певний період прямо чи опосередковано контролювала всю територію України, якщо вірити історичним атласам. Про Золоту Орду, про її спадщину та роль, яку вона відігравала в українській історії Радіо Свобода розмовляло із істориком Борисом Черкасом.

Історична Свобода | Золота Орда та її спадщина

No media source currently available

– Завойовники, яких називали татаро-монголами, створили дуже велику імперію. Завдяки чому вони були такими вдалими завойовниками? Свого часу казали, що їх було дуже багато, але останні історичні дослідження доводять, що це не так. Тоді не було такої ефективної тилової служби, аби таке військо прогодувати. Завдяки чому відносно невеликий народ об’єднав навколо себе інших та ефективно завойовував території?

– Тут правда десь посередині. Унікальність монголів у тому, що Чингізхан зумів їх об’єднати навколо себе. Він зумів взяти за тих обставин на озброєння китайську систему і китайських спеціалістів в цивільному управлінні, військовому, а також китайська індустрія почала постачати їм зброю.

– Передові технології.

– Так. Також вони володіли середньоазійськими технологіями.

– То їх все-таки багато було?

– Скажімо так: на потрібній ділянці фронту вони уміли створити перевагу. Для Середніх віків це було унікальним, адже тодішні армії не могли довго діяти на великих відстанях, а монголи могли швидко зібрати війська і перекинути на велику відстань. Як каже чинний керівник Генштабу, «бригада керована» – військо монголів було добре кероване, було достатньо офіцерського складу. Завдяки сумі цих факторів вони перемагали.

– Цитата з тих часів, на яку варто звернути увагу. Після того, як Золота Орда підкорила Галицько-Волинське князівство, то Данило Галицький казав, що «зліше зла честь татарська». З одного боку, йому виказали якусь честь, а з іншого – вона зліше зла. Що це означає?

– Давайте одразу зрозуміємо, де проходив кордон. Кордон проходив там, де ця імперія мала своїх чиновників. Якщо ми візьмемо територію України, то до складу Монгольської імперії, а пізніше Улуса Джучі входили Київщина, Чернігівщина, Переяславщина, вся лівобережна й степова Україна. Галичина, Волинь і Закарпаття ніколи не входили до складу Золотої Орди.

– Що ж тоді все-таки означав ярлик, який Данило Галицький отримав від хана?

– На момент, коли правив Данило Галицький, верховним каганом був каган, який мешкав в Каракорумі – в Монголії. І князі Рюриковичі їздили саме в Монголію. Натомість Данило їздив не в Монголію, а до прикордонного, з точки зору Монгольської імперії, хана Батия. Це була поїздка не для визнання свого підданства, а в тому сенсі, що він як прикордонний сусід змушений визнавати деякі моменти. Принаймні, він на якийсь час забезпечив кордони своєї держави від монгольських нападів.

Але при цьому він – фактично галицько-волинський король. За дозволом папи Римського і Константинопольського патріарха, Данило прийняв корону і його держава юридично в XIII-XIV століттях називалась Руське королівство. Він був руський король, якому формально, з точки зору європейського права, мали підкорюватись Київ, Чернігів та інші землі.

– То чим же йому тоді була «зліше зла честь татарська»?

– Справа в тому, що ця фраза йде з літописів. Більшість літописів, які є сьогодні, – це так звані літописи московського циклу, бо там вони збереглися. Єдиний літопис не московський – це так званий галицько-волинський літопис. Кажу «так званий», бо це назва істориків: мається на увазі, де вони писались. Що цікаво, у всіх московських літописах навала монголів не сприймається як трагедія. Навпаки, йдуть фрази на кшталт «це нам за наші гріхи», «так потрібно», «прийшов великий цар». Єдиний літопис, який визнає це трагедією – галицько-волинський літопис.

Це дуже цікавий момент, досліджений істориками: якщо їде володимирський чи московський князь в Орду – це честь. Якщо їде князь Данило або його брат Василько – це не честь

Це дуже цікавий момент, досліджений істориками: якщо їде володимирський чи московський князь в Орду – це честь. Якщо їде князь Данило або його брат Василько – це не честь. Це відображає стан кожного етносу до тих подій.

– У сина Данила Лева вже не було таких антитатарських сентенцій – він за допомогою татар робив походи і на Угорщину, і на Польщу.

– Ми про Лева знаємо з того ж галицько-волинського літопису, але за часів Лева він же писався не ним, а літописцем з оточення його двоюрідного брата. Лев був реалістом: він правив Галичиною, а торговий шлях йшов через Молдову, яку на той момент контролював Ногай. Лев був змушений знаходити з Ногаєм спільну мову. Це не було співробітництво з точки зору підданий-повелитель – це було добросусідство.

Треба відрізняти ту данину, яку сплачував Київ, – це насправді був податок – від тієї, яку сплачували Галичина і Волинь. Вони не були у складі цієї держави, а сплачували як сусідні країни. Але платили також Угорщина, платила татарам та туркам Візантія. Ніхто ж після такого не каже, що Візантія входила до складу тих держав? Треба було це робити, бо існувало два варіанти: або тримати величезне військо на кордоні, щоби відбивати напади, або заплатити гроші й бути спокійним.

– Ви згадали про російську історію, що там ніби нормально сприймали татаро-монгольські навалу. Але у радянській школі взагалі говорили про татаро-монгольське ярмо. Це сприймалось як щось дуже негативне і всю давню історію представляли як послідовну боротьбу за звільнення цього ярма.

– Це дуже поширений міф. Головний міф – 200 років татарського ярма на Русі. Хотів би нагадати, що Русь – це Чернігів, Київ, Переяслав. І тут ординці керували лише 120 років. Ми вже бачимо, що це не вся територія України, і йдеться не про 200 років.

Якщо ж ми беремо до уваги саме московські землі, то можемо сказати, що об’єктивно Московське князівство створив саме великий хан Тохтамиш. Дійсно, він Москву спалив, але він зробив реформи, згідно з якими саме московські князі, поки нащадки Тохтамиша правлять в Золотій Орді, є великими князями. І на монетах – московських «дєньґах» – було ім’я великий хан Тохтамиш.

– Але ж за півстоліття до того землі довкола Москви почав збирати князь Іван Калита.

– Так, він був яскрава персона, він допоміг монголам знищити Твер. Але мається на увазі саме юридично закріплений статус Москви.

– Ми маємо дві російські концепції щодо Золотої Орди: так званий «ігоцентризм» – про послідовну боротьбу проти татаро-монгольських поневолювачів, а також концепція, яка каже, що не було поневолювачів, що це був взаємовигідний симбіоз, який допомагав об’єднати північні князівства в єдину державу. Яке бачення ролі Золотої Орди в українській історії?

– Князі Володимиро-Суздальщини сприймала прихід монголів як позитив, адже саме завдяки монголам вони стали великими князями. Тут важливий етнічний момент: північ – це фіно-угри, завойовані Рюриковичами, з елементами слов’ян. Яка різниця, по великому рахунку, хто ними править: Рюриковичі чи Чингізиди?

Переяславську єпархію роблять Сарайською, і вона стає головною єпархією всієї Золотої Орди. Зараз ця єпархія називається Казанською

В Україні етнічне населення – українці, тому для них це – прихід чужинців, які їх поневолили. У Києві князів прибирають, митрополита переводять в Росію, столицю Чернігівського князівства з Чернігова переводять в Брянськ, Переяславську єпархію роблять Сарайською, і вона стає головною єпархією всієї Золотої Орди. Зараз ця єпархія називається Казанською. Зрозуміло, що такі втрати для українців стали трагедією.

Слухач: «Чи мав Данило Галицький шанси на перемогу у боротьбі з татарами? І ще запитання: як пан історик може оцінити Битву на Синіх Водах? Чи дійсно це було таким позитивним явищем для України?»

– Данило Галицький мав би шанси, якби Монгольська імперія одразу почала розпадатись, як свого часу – імперія Олександра Великого. Проте імперія монголів на той момент була потужною, вони робили деякі внутрішні реформи, які сприяли цілісності. Відтак Улус Джучі зібрав військо і завдав контрудару. У Данила на той момент не було шансів – він був змушений відступити.

– Власне, Сині Води – литовці перемогли татар, завдяки цьому князівство Литовське закріпили за собою велику територію теперішньої України. Та чи можна це вважати українською перемогою?

– Коли ми кажемо «литовці», то дещо осучаснюємо. Насправді, це прийшла нова династія – Гедиміновичі. Якщо ми уважно поглянемо, то вони не були аж настільки прив’язані до Литви. До певної міри Гедиміновичі були класичним продовженням давньоруського періоду. А Битва під Синіми Водами дійсно призвела до звільнення з-під ординського ярма.

Слухач: «В мене склалась думка, що тут зникає ще один міф, наче православ’я об’єднало Київську Русь. Як на мене, то це ярмо було більш об’єднуючим фактором. Як Ви оцінюєте поведінку церкви в цей період поневолення? Адже в церкві правили служби за здоров’я хана».

Дійсно, церква стала механізмом поневолення. Треба зрозуміти, вона ж не була національною, а це була візантійська, грецька церква. Більшість цих митрополитів і церковного апарату – вихідці із Константинополя

– Дійсно, церква стала механізмом поневолення. Треба зрозуміти, вона ж не була національною, а це була візантійська, грецька церква. Більшість цих митрополитів і церковного апарату – вихідці із Константинополя. Монголи ж дали їм право десятини. Дійсно, церковники відіграли одну із основних ролей. Тому вони потім і перебрались на північ, бо там було легше керувати.

А щодо того, що православ’я об’єднало Київську Русь – це тема з іншої історії.

– Ми згадали Синьоводську битву. Але була ще Битва на Ворсклі, коли великий князь литовський Вітовт намагався Золоту Орду собі підкорити. Для чого йому було це потрібно?

– Перед битвою на Ворсклі до Києва втік золотоординський хан Тохтамиш. Він попросив у Вітовта, який тоді тут правив, допомоги. Він зібрав військо із литовців, українців, білорусів, тевтонців, поляків, молдаван…Тохтамиш, як один із очільників походу, йшов на Сарай із метою стати великим ханом. За це він видав юридичний акт, в якому відмовлявся від України на користь Вітовта. Вони йшли в напрямку верхньої течії Ворскли, далі на сучасне місто Слов’янськ, далі Бахмут і на Сарай. Але на Ворсклі вони були зупинені – відбулась битва, яку вони програли. Вигравши битву, ординці намагалися повернути землі, які вони втратили перед тим, але Київ відбив ці штурми – замок на Замковій горі вистояв.

– Хто був спадкоємцем Золотої Орди? Логічно, щоб ним був кримський хан. Водночас московські правителі теж обґрунтовували свій царський титул не лише посиланням на візантійську спадщину, а й на те, що вони підкорили Казанське царство, Астраханське, Сибірське…Тобто, вони мали право називатись царями.

– Тут кожен себе вважав нащадком. З точки зору династичної, прямими спадкоємцями були Кримський ханат, Казанський ханат, Астраханський, Ногайська та Заволзька орда. І трошки побічно – московські правителі. Вони теж мали деякі зв’язки – за часів хана Узбека, одна із його доньок була одружена із московським князем. Це побічна гілка, але формально вона відігравала роль. Бо коли Московське велике князівство захопило Казань, що одразу зробив Іван Грозний? Оголосив себе царем!

Золота Орда – під такою назвою увійшла в історію держава, створена в першій половині ХІІІ століття нащадками великого завойовника Чингісхана – його старшим сином Джучі та онуком Батиєм. Улус Джучі – так попервах називалося це державне утворення – займав великі степові території Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру – від Дунаю на заході до Іртиша на сході.

Руські князі з династії Рюриковичів визнавали зверхність володарів Золотої Орди та сплачували їм данину.

Попервах Улус Джучі вирізнявся нетиповою для свого часу віротерпимістю. За спогадами тогочасних мандрівників, місто Сарай на Волзі – столиця степової імперії – було дуже великим і доволі благоустроєним.

В другій половині XIV століття Золота Орда пережила глибоку політичну кризу, відому з літописів як «Велика замятня», коли за 20 років змінилося 25 правителів. А невдовзі смертельного удару їй завдав середньоазійський правитель Тамерлан: розгромивши золотоординське військо, він дощенту знищив Сарай та інші міста. Відтак почався тривалий процес розпаду степової імперії, а на початку XVI століття кримські хани остаточно добили Золоту Орду.

Дмитро Шурхало

Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

450 років тому: як кримський хан Москву спалив

Цьогоріч маємо два визначні ювілеї з кримськотатарської і почасти російської історії. 500 років тому, влітку 1521-го, великий московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов’язався платити йому данину, як раніше сплачував Золотій Орді. А 450 років тому, якраз у ці травневі дні 1571 року, кримський хан здійснив похід, в результаті якого спалив Москву.

Більше про ці події будемо говорити з кримським істориком, який у 2014 році вимушено переселився на материк, Сергієм Громенком.

Історична Свобода | 450 років тому: як кримський хан Москву спалив

No media source currently available

– Давайте попервах охарактеризуємо, як на межі XV-XVI століть складалися відносини між Москвою і нащадками Золотої Орди? Тоді йшло два протилежних процеси – Москва приєднувала до себе давньоруські князівства, а Золота Орда, навпаки, розпадалася на частини.

Крим і Москва представляли собою не просто претендентів на золотоординську спадщину, а уособлювали два різні інтеграційні підходи до золотоординської спадщини

– Почнімо з того, що попервах Кримський ханат і Московське князівство були союзниками. Тому що Золота Орда являла собою спільного ворога і для Криму, і для Москви. Ще наприкінці ХV століття кримський хан Менглі Герай уклав союз з Москвою. До речі, внаслідок цього союзу був кримський похід і спалення Києва у 1482 році. І цей союз тривав доти, доки існувала Золота Орда. Але у 1502 році Менглі Герай на річні Сула остаточно Золоту Орду добив. І після цього ось цей об’єднуючий фактор у відносинах між Москвою і Кримом зник.

Ба більше, Москва з Кримом тепер таким самим природнім чином перетворилися на суперників в боротьбі за золотоординський спадок. І треба розуміти, що Крим і Москва представляли собою не просто претендентів на золотоординську спадщину, а уособлювали два різні інтеграційні підходи до золотоординської спадщини.

Саме оце зіткнення двох інтеграційних проєктів – кримського і московського – призвело до того, що війна між ними стала абсолютно неминучою

Крим намагався відтворити класичну євразійську імперію за допомогою розставляння своїх людей або своїх родичів з родини Герай, але в будь-якому випадку чингізидів на престоли цих нових держав, які виникли після Орди: Казань, Хаджі-Тархан, відома як Астрахань, ногайці. Натомість для Москви це було абсолютно неможливо. Тому що Рюриковичі на московському престолі не були нащадками чингізидів і не могли бути в принципі визнані як легітимні правителі.

Майбутній кримський хан Девлет І Герай (крайній ліворуч) на прийомі в султана Баязіда

Тому якщо Крим здійснював свою експансію, так би мовити, дипломатичним і шляхом спецоперацій, то для Москви залишався лише один шлях – військово-політичного поглинання. Спочатку всередині того, що називають Північно-східною Руссю, а потім і щодо тюрко-татарських держав. І саме оце зіткнення двох інтеграційних проєктів – кримського і московського – призвело до того, що війна між ними стала абсолютно неминучою. Хай би там які правителі очолювали Крим чи Москву.

– І завдяки чому у 1521 році кримський хан змусив великого московського князя підкоритися?

Спочатку Москва садить свого кандидата на престол, а потім невеличкий кримський загін за допомогою казанських змовників організовує там переворот, скидає проросійського хана і ставить Сахіба Герая

– Головним центром протистояння між Кримом і Москвою стала в цей період Казань. Тому що Казанський ханат знаходився найближче територіально до Москви, яка намагалися зробити з Казанського ханату свого васала.

Від 1519 року тривала боротьба за казанський престол. З одного боку, існував такий собі Шах-Алі, який був промосковським ставлеником, а з іншого боку, був Сахіб Герай, який був братом Мехмеда Герая – чинного володаря Криму на той момент. Спочатку Москва садить свого кандидата на престол, а потім невеличкий кримський загін за допомогою казанських змовників організовує там переворот, скидає проросійського хана і ставить Сахіба Герая.

І ось цей момент стає переломним: вже не можна було заплющувати очі на діяльність Москви, стало зрозуміло, що Москва від Казані вже не відступиться. І так з союзників Крим і Москва перетворюються на противників.

1 серпня 1521 року казанські та кримські війська, об’єднавшись під Коломною, підходять під Москву

Відтак у липні 1521 року починається спільний похід: з одного боку, із Криму йде Мехмед Герай із кримськими військами, а з іншого – новий казанський хан Сахіб Герай, щоб відплатити Москві за спробу позбавити його престолу. І десь 1 серпня 1521 року казанські та кримські війська, об’єднавшись під Коломною, підходять під Москву.

Кримське військо під Москвою. З російських літописів. 1521 рік. Нашестя кримського хана Мехмеда Герая

Великий московський князь Василь ІІІ, розуміючи, що його війська розгромлені і столицю не відстояти, можна сказати, тікає, а можна сказати, від’їжджає (тут залежить від точки зору) на північ своєї держави для того, щоб збирати нову армію, залишивши там царевича Петра Ібрагімовича, охрещеного татарина, до речі.

Петро Ібрагімович у Кремлі підписує угоду, за якою князь Василь ІІІ визнає свій васалітет. Лише тепер замість Золотої Орди – кримський хан Мехмед Герай

У Москві замало сил для того, щоб оборонятися. Фактично, місто, якщо говорити про посад, було взято. Під владою московського правителя залишався лише Кремль. А брати його штурмом татарам, в принципі, було непотрібно. Тому що не йшлося про завоювання і включення Москви до складу Кримської чи Казанської держав. Це суперечило самій ідеологій кримського інтеграційного проєкту. Треба було, щоб московський князь визнав себе васалом. І Петро Ібрагімович у Кремлі підписує угоду, за якою князь Василь ІІІ визнає свій васалітет. Лише тепер замість Золотої Орди – кримський хан Мехмед Герай. Так само відновлюється виплата так званого виходу – ординської данини. Після того кримське і казанське війська розділяються і розходяться.

– До речі, у цьому поході, як свідчать джерела, з кримськотатарського боку брали участь і запорозькі козаки.

Рівно 500 років не союзу Криму із запорожцями, але кримськотатарсько-української, кримсько-козацької співпраці

– Саме так. Запорізький отаман Остафій Дашкевич був, у хорошому сенсі, авантюрист ХVІ століття. Він переїхав з Литви до Москви, згодом знову реемігрував до Великою князівства Литовського, а потім приєднався до цього походу. Тобто рівно 500 років не союзу Криму із запорожцями, але кримськотатарсько-української, кримсько-козацької співпраці.

Закінчуючи цю історію, не можна не відповісти на питання: чому в російських підручниках історії є розділ про татаро-монгольське ярмо і нема розділу про кримськотатарське?

Запорізький отаман Остафій Дашкевич (1470–1536). Автор портрету Ян Матейко

Шлях до Криму лежав через Рязань, де стався прикрий інцидент для кримчан. Підступають до міста кримські війська. А там сидить окольничий Іван Хабар, надзвичайно прикметне прізвисько. Кримський хан вимагає на виконання цієї грамоти видати провіант для свого війська. Окольничий каже, що вперше про це чує і вимагає цієї грамоти на доведення кримських слів. Після того, як грамота опиняється за стінами Рязані, Хабар каже, що він виконувати цього всього не буде, і починає стріляти з гармат по кримському війську. Відтак ось ця війна між Кримом і Москвою поновлюється буквально за кілька тижнів – скільки там треба було, щоб відійти від Москви до Рязані.

– Так, власне, великий московський князь Василь ІІІ, визнав те, що від його імені підписав його повноважний представник?

– Оригінал цього документа опинився в Рязані. Кримські війська готувалися до облоги і, можливо, штурму міста. Якраз згаданий нами Дашкевич спонукав хана Мехмеда Герая штурмувати Рязань. Та саме в цей час відбувається напад астраханців на Крим! Тому що в Астраханському ханстві своя династія, якій ніяк не посміхається ідея стати васалом Криму, наступним після Казані.

Користаючись з відсутності кримського війська, невеликий астраханський загін вдирається до Криму, плюндрує села і міста, захоплює полон і виходить. Очевидно, кримцям у цей момент стає не до штурму Рязані. Мехмед Герай махає рукою на Рязань і на ту грамоту й поспіхом вирушає в Крим. А наступного 1522 року, коли Крим починає вимагати виплату данини, Василь ІІІ відказує, мовляв, нічого такого немає, ви все брешете, документа немає, тому ми виплачувати нічого не будемо.

– Невдовзі вже син Василя ІІІ – Іван ІV Грозний захопив Казань, потім Астрахань і на Крим здійснював походи. Завдяки чому кримський хан зумів перехопити ініціативу і знову завдати нищівного удару по Москві?

Спочатку ставлять якогось проросійського хана та інтегрують, а коли навіть проросійський хан каже, дайте хоч якусь незалежність – його скидають і встановлюють свою владу

– Москва не мала підстав вимагати васалітету від тюрко-татарських ханств, тому просто захоплювала їх, використовуючи гібридні методи, як Росія сьогодні. Спочатку ставлять якогось проросійського хана та інтегрують, допоки можуть.

А потім, коли навіть проросійський хан каже, що це вже занадто, дайте хоч якусь незалежність – його скидають і встановлюють свою владу. Так було з Казанню, так сталося із Астраханню.

З Кримом було не так. До Криму все ж таки через степ дотягнутися московські війська не могли. Тому Іван Грозний спонсорував регулярні напади на Крим донських козаків, а одного разу відрядив воєводу Адашева з загоном, щоб на донських стругах переправився до Криму і щось там зробив. Але до упокорення Криму було ще дуже і дуже далеко.

Невдачі у Лівонській війні та опричний терор призвели до різкого занепаду військових сил Москви

Треба сказати, що початок правління Івана Грозного – період розквіту Московського царства. Цар тішився військовими удачами, ліберальний був, але йому запаморочилася від успіхів. Він вирішив проробити собі шлях до Балтійського моря та ув’язався у Лівонську війну. Спочатку ця війна була вдалою – він розгромив Лівонський орден. Але його успіхи викликали об’єднання проти нього польсько-литовських сил на чолі з новим королем Стефаном Баторієм. І тоді почалися суттєві поразки.

Цар почав, як сьогодні в Росії, шукати внутрішніх ворогів, запровадив всередині 1560-их років Опричнину. Опричники влаштували масштабний терор. І ось ці невдачі у Лівонській війні та опричний терор призвели до різкого занепаду військових сил Москви.

«Іван Грозний» повертається в Україну. Спецоперація ФБР

– До втрати обороноздатності.

– Однозначно! Десять років терору і поразок на лівонському фронті призвели до того, що Москва втратила свої здобутки і сили, які мала раніше.

Кримський хан Девлет Герай не мав на меті завоювання Росії. Він просто скористався з нагоди, яка йому випала. Вийшло так, що його просто не було кому зупинити. Війська, які цар виставив на перехоплення кримського хана, просто розбігалися, кримці їх громили. І хан вирішив, що якщо вже така нагода випала, то треба скористатися нею повністю, і пройшов тим самим шляхом, як і його батько, до Москви. Внаслідок штурму місто згоріло вщент. Це найбільша з усіх московських пожеж ХVІ століття, і фактично міста не залишилося. Там скільки людей загинуло, скільки було взято у полон – ми напевно не знаємо, але точно десятки тисяч, аж до сотні тисяч.

Мініатюра з Лицевого літописного зводу, XVI століття. Кримське військо під Москвою, 1571 рік

А Іван Грозний виявився грізним лише проти своїх підданих, але зовсім не не проти зовнішніх ворогів. Він виїхав до Ростова – не до Ростова-на-Дону, а до просто Ростова – і там відсиджувався. А Девлет Герай без переслідування із величезним полоном повернувся до Криму.

Начерк до картини «Кримський хан Девлет I Герай під Москвою в 1571 році». Художник Іван Їжакевич, 1889 рік

– Після цього Іван Грозний зобов’язався віддати кримському хану Астрахань, визнав себе данником кримського хана і зобов’язався платити вихід. Чому так не сталося? Чому кримський хан не скористався результатами своєї перемоги?

Татарський посол навіть протягнув ножа Івану Грозному, щоб той перерізав собі горло і не ганьбився

– Якби Іван Грозний повністю погодився на кримські вимоги – віддати Астрахань і Казань, а також сплачувати велику данину – то тоді, можливо, кримський проєкт інтеграції Степу було би виконано. Але московський цар віддавати Казань відмовився, данину підвищену платити відмовився. За словами одного з очевидців, татарський посол навіть протягнув ножа Івану Грозному, щоб той перерізав собі горло і не ганьбився.

Відтак у наступному 1572 році кримському хану довелося повторювати військову кампанію. Тому що Іван Грозний на всі вимоги не погоджувався. Але тепер вже у Девлета Герая почалося запаморочення від успіхів. Тепер він вважав, що якщо минулого року переміг, то тепер зможе повторити.

Але вже у 1572 році Росія була готова. І в битві при Молодях – це десь 50 км під Москвою – російська армія витримала атаки кримської кінноти. І кримські війська відступили. Із кампанії 1572 року Росія вийшла переможцем. Відтак не лише про Казань і підвищений вихід, а навіть про Астрахань уже не йшлося. Відтоді кримські війська здійснювали походи на прикордонні території, а на Москву вже не ходили.

– І все-таки поминки кримському хану московські царі до якого часу платили?

Після нещасливого для Росії Прутського походу 1711 року, кримський вихід був поновлений і ще кілька років мав сплачуватися

– Формально це продовжувалося аж до 1700 року. Лише за Адріанопольським миром 1700 року цар Петро І домігся їх скасування. Потім, щоправда, після нещасливого для Росії Прутського походу 1711 року, кримський вихід був поновлений і ще кілька років мав сплачуватися.

Але формально поминки мали бути щорічними, а фактично росіяни під різними приводами їх затримували, віддали не повністю. Коли у кримського хана уривався терпець, то він здійснював черговий похід, розорюючи південні околиці, вимагаючи регулярних виплат. Та, хоч би як, до 1700 року Росія формально ці гроші виплачувала. Знову ж таки, умови Прутського миру були переглянуті в 1739 році. Тобто після 1739 року навіть формально Росія Криму нічого не платила.