Тема. Становище України після смерті Й. Сталіна.

Мета: охарактеризувати боротьбу за владу в Кремлі та її наслідки; проаналізувати причини лібералізації політики Кремля щодо України; формувати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, усвідомлене власне ставлення до окремих персоналій цього періоду; виховувати інтерес до історії.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, карта «Україна під час повоєнної відбудови 1945—1953 рр.».

Основні терміни і поняття: лібералізація, репресії.

Основні дати і події: 5 березня 1953 р. — смерть Й. Сталіна; 1894—1971 рр. — роки життя М. Хрущова; 1953—1964 рр. — період перебування М. Хрущова на посаді першого секретаря ЦК КПРС.

Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: аналізувати внутрішньополітичну боротьбу за владу та процеси лібералізації в Україні на початку 50-х рр. XX ст.; установлювати причинно-наслідкові зв’язки подій суспільно-політичного життя України; формувати усвідомлене власне ставлення до окремих персоналій цього періоду.

I. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

1. Поясніть зміст понять: радянізація, колективізація, індустріалізація, ОУН-УПА, УГКЦ, НКВС.

2. Назвіть події, які відбулися: у серпні 1946 р.; у 1946—1947 рр.; у квітні—жовтні 1947 р.; 21 листопада 1949 р.; 5 березня 1950 р.

3. Визначте, ким були зазначені діячі: Йосип Сталін; Роман Шухевич; Василь Кук.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Визначте риси сталінського режиму в повоєнний час (1945—1953 рр.). (Зміцнення влади Й. Сталіна в результаті перемоги у війні; подальша централізація влади, згортання будь якої самостійності на місцях; репресії проти військових, військовополонених та репатрійованих, посилення репресій: «ленінградська справа», «справа лікарів», боротьба з космополітизмом; посилення ідеологічного пресу.)

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Боротьба за владу в Кремлі. Прихід до влади М. Хрущова

• Розповідь учителя

Після смерті Й. Сталіна 5 березня 1953 р. серед його наступників почалась боротьба за владу. У кожного з протиборчих угруповань «сталінської гвардії» було своє бачення подальшого розвитку СРСР.

• Робота з таблицею

Під час розповіді вчителя заповніть порівняльну таблицю. Зробіть висновок.

Зразок заповненої таблиці

Програма Л. Берії — голови МВС

Програма Г. Маленкова — голови Верховної Ради

Програма М. Хрущова — секретаря ЦК КПРС

Скасування культу особи Сталіна; припинення видання творів Сталіна;

амністія 1,2 млн осіб, припинення «справи лікарів»;

обмеження асигнування на військово-промисловий комплекс;

повернення до політики коренізаціі в Україні, Білорусії, Литві;

зменшення ролі партійних органів

Скасування культу особи Сталіна, лібералізація життя; колективне керівництво країною;

реабілітація незаконно репресованих;

розвиток легкої, харчової промисловості і сільського господарства;

інтенсифікація виробництва; зменшення ролі партійних органів

Скасування культу особи Сталіна, лібералізація існуючого режиму;

реабілітація незаконно репресованих, у тому числі і репресованих народів;

розширення прав союзних республік;

децентралізація управління економіки;

курс на розгорнуте будівництво комунізму; зміцнення партійного апарату; скорочення армії; усунення міжнародної напруги

У цій боротьбі переміг М. Хрущов у союзі з Г. Маленковим. Відлуння цієї боротьби поширилося і в Україні.

Для зміцнення позицій в Україні Л. Берія призначив своїх найближчих однодумців П. Мешика і С. Мільштейна, відповідно, міністром та заступником міністра внутрішніх справ республіки.

На посаду першого секретаря КПУ було призначено О. Кириченка, першого на цій посаді українця. Після цього набула поширення хвиля висувань на керівні посади представників місцевих кадрів. Як результат, на 1 червня 1954 р. до складу ЦК КПУ входили 72% українців, до Верховної Ради — 75%, а серед директорів великих підприємств українці становили 51 %.

Проте боротьба за владу вступила у вирішальну фазу. Заручившись підтримкою військових (Г. Жукова та ін.), М. Хрущов домігся арешту Л. Берії під час засідання Президії ЦК КПРС у червні 1953 р. Берія був звинувачений в антипартійних і антидержавних діях і після суду розстріляний. Також від влади були усунені і прихильники Берії в Україні. Т. Строкач став міністром МВС УРСР.

2. Лібералізація політики Кремля щодо України та її причини

• Робота з поняттям

Лібералізація — політика проголошення та додержання громадянських прав і свобод, впливу та регулювання економічного та суспільно-політичного життя м’якими методами, толерантним ставленням до опозиційних сил.

• Розповідь учителя

Тривала робота М. Хрущова в Україні в попередні роки зумовила те, що його найближче оточення формувалося з осіб, які разом із ним працювали в республіці. У 1958 р. українці становили 60% членів КПУ. Вихідці з України зайняли провідні посади і в союзному керівництві. Так, Р. Малиновський, А. Гречко та К. Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, а два перші згодом стали міністрами оборони СРСР. В. Семичасний обійняв посаду голови союзного КДБ, а чотири українці — О. Кириченко, М. Підгорний, Д. Полянський та П. Шелест — увійшли до складу Політбюро ЦК КПРС. Такі успіхи українців у радянській ієрархічній системі можна пояснити тісними зв’язками з М. Хрущовим, їх особистісними рисами лояльних виконавців волі системи, а також місцем, яке посіла Україна в Радянському Союзі. Зростання ролі й кількості українців у партійно-державному апараті супроводжувалося процесом перебудови і вдосконалення самого апарату. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях протягом 1955—1956 рр. було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату. Водночас розширювалися права місцевих органів влади. Ці процеси позитивно вплинули на суспільно-політичне життя країни. Боротьба з бюрократичним апаратом була зумовлена прагненням Хрущова усунути від влади Маленкова, опорою якого були структури виконавчої влади. У 1955 р. Маленков був усунутий із посади голови Ради Міністрів СРСР, на його місце був призначений М. Булганін.

Припинились масові репресії, почався обережний процес реабілітації репресованих у 1930—1940-х рр. і повернення депортованих осіб, пов’язаних із діяльністю ОУН—УПА.

Починаючи з 1953 р. намічається процес реформ, тому відразу постало питання, у якому напрямку їх проводити.

V. ОСМИСЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ

1. Поясніть, чому в боротьбі за владу перемогу здобув М. Хрущов.

2. Установіть послідовність подій.

Б Зростання кількості українців у партійно-державному апараті

Г Лібералізація суспільно-політичного життя

3. Складіть політичний портрет діяча: І варіант — М. Хрущова, II варіант — О. Кириченка.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Після смерті Сталіна починається період лібералізації суспільно-політичного життя. Нове радянське керівництво сприяло розширенню прав республіки, зростанню кількості українців у партійно-державному апараті. Вагомою подією стала передача Україні Кримської області.

(Учитель аналізує й оцінює роботу учнів на уроці.)

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Підготуйтеся до семінарського заняття* за темою «Культурне життя в повоєнній Україні».

План семінарського заняття

1. Стан освіти в повоєнній Україні.

3. Діяльність Академії наук.

4. «Лисенківщина» та її наслідки.

5. Репресії проти української літератури.

6. Репресії проти єврейської інтелігенції.

* Доцільно запропонувати учням використати інструкцію-пам’ятку для підготовки до семінарського заняття (див. с. 455).

100 років, як вирішили створити СРСР: «опонентом Сталіна була українська сторона»

100 років тому, 30 грудня 1922 року, постав Союз Радянських Соціалістичних Республік. Проте одні історики кажуть, що він був створений, а інші – що лише проголошений намір його створити, а створили його дещо пізніше. У будь-якому разі СРСР проіснував трохи менше ніж 70 років.

Історик Геннадій Єфіменко розповів проєкту Радіо Свобода «Історичній Свободі», як створювали СРСР і чому ключовою в цьому процесі є інша дата.

– Що відбулося 30 грудня 1922 року? Чому від цієї дати дехто відраховує існування СРСР, а ви так не вважаєте?

– Відраховують, бо так у підручниках із середини 1930-х років писали. Це просте незнання фактів виникло через те, що з середини 1930-х років і до кінця існування СРСР, та й після того, дата 30 грудня була закарбована сталінською пропагандою в історичній пам’яті.

– Все-таки щось та й сталося 30 грудня 1922 року.

– Звичайно, у той день відбувся І Всесоюзний з’їзд рад, на якому було вирішено, що СРСР будемо створювати.

– Цікава ситуація: Союзу ще немає, а всесоюзний з’їзд рад вже є?

– І Всеросійський з’їзд рад теж відбувся тоді, коли про владу рад ще не йшлося.

Сталіну не вдався його план автономізації, виробляли процедуру створення Радянського Союзу. Опонентом Сталіна переважно була українська сторона

Фактично рішення про створення нової федерації ухвалили на партійних форумах, перш за все на пленумі ЦК РКП(б), ще у жовтні 1922 року. Після того, як Сталіну не вдався його план автономізації, виробляли процедуру створення Радянського Союзу. І так трапилося, що опонентом Сталіна переважно була українська сторона.

Попередньо узгодили, що спочатку буде проголошено про намір створення СРСР, а потім буде робота з формування союзного договору. Але на одне із засідань наприкінці листопада 1922-го голова українського радянського уряду Раковський не приїхав. І Сталін протягнув зміну процедури. Мовляв, спочатку відбудуться з’їзди рад радянських республік, які мають увійти в СРСР, делегують повноваження на підписання договору – і підписуємо договір. І справді, республіканські з’їзди відбулися буквально через кілька днів, в тому числі Всеукраїнський з’їзд рад, і дали повноваження підписати цей договір. Але це йшло всупереч попереднім планам.

Тому 16 грудня відбувся пленум ЦК РКП(б), на якому вирішили повернутися до раніше затвердженої процедури: зараз лише декларуємо намір, а вже після обговорень ухвалюємо текст договору і вводимо його в дію. І це було проговорено на попередній зустрічі 29 грудня між представниками республік перед відкриттям Всесоюзного з’їзду рад.

Сталін ніби погодився, що договір треба ще доопрацьовувати, але на самому з’їзді сказав: давайте ухвалимо в цілому! Тобто фактично затвердимо створення СРСР

Попервах на партійних пленумах йшлося про ухвалення конституції СРСР, яка мала складатися із декларації та договору про його створення. Проте на цьому попередньому обговоренні голова Всеукраїнського центрального виконавчого комітету Петровський запропонував: а давайте, раз декларація у нас і так вже чудова, ухвалимо в цілому, а от договір, який треба доробляти, візьмемо за основу. На це йому Сталін заперечив: та нас же засміють, ці два документи є єдиним цілим, так не можна.

Сталін на словах ніби погодився з рішенням, що договір треба ще доопрацьовувати. Але на самому з’їзді він закінчив свою промову: і давайте ми ухвалимо в цілому! Тобто фактично затвердимо створення СРСР. Здавалося, все. Але слідом за Сталіним вийшов Фрунзе, який представляв радянську Україну, і сказав, що так не можна. Тобто він повернув з’їзд до раніше узгодженого рішення.

Відтак І Всесоюзний з’їзд рад ухвалив Договір і Декларацію про створення СРСР в основному, як матеріали для подальшої роботи.

Щоб було зрозуміліше: у проєкті договору, який було ухвалено за основу, було 26 статей, а у кінцевому договорі, який після тривалих обговорень і суперечок затвердили і ввели в дію 6 липня 1923 року, було 72 статті.

Йосип Сталін, генеральний секретар Комуністичної партії Радянського Союзу доповідає про проєкт нової радянської конституції у Кремлі. Москва, 1936 рік

– Але декларацію проголосили 30 грудня 1922 року?

– Декларація теж була проголошена в основному. Так, згодом в її тексті нічого не змінилося, вона була проголошена потім і в цілому 6 липня. Але 30 грудня і декларація і договір були ухвалені в основному, тобто для подальшої роботи!

– Даруйте, незалежність України також була по етапах: 24 серпня 1991 року проголошення Акту про незалежність, а потім 1 грудня референдум цей акт якби «освятив». Але Незалежність ми відраховуємо від 24 серпня.

– Референдум, якщо юридичними термінами, Акт ратифікував. Так от, Конституція СРСР, тобто Договір і Декларація, вступили в дію 6 липня, а ратифіковані вони були ІІ Всесоюзним з’їздом рад вже в січні 1924 року.

– Це ж у січні 1924-го, здається, Ленін помер?

– Так, одразу після смерті Леніна. Але він помер неочікувано в тому плані, що, навпаки, очікували його одужання.

– Все одно, символічно: остаточне оформлення СРСР і Ленін помирає.

– Це не оформлення, це підтвердження. Оформлення відбулося 6 липня 1923 року. До речі, Ленін номінально був головою Ради народних комісарів СРСР саме з 6 липня 1923 року. Це в усіх документах написано. До того просто не було цього РНК.

– Процитую два рядки з українського перекладу гімну Радянського Союзу: «Хай квітне народами створений спільно єдиний могутній Радянський Союз».

– Назва «Союз Радянських Соціалістичних Республік» вперше пролунала з вуст майбутніх укапістів (членів Української комуністичної партії – ред.) у грудні 1919 року. Тоді це ще були УСДРП (незалежники), але вони вже задекларували намір перетворитися на Українську комуністичну партію. Так от, їхня газета «Червоний прапор» виходила з гаслом «Хай живе союз соціалістичних радянських Республік!».

На межі 1920–1921 років один із керівників радянської України Володимир Затонський написав «Тези з національного питання». Там якраз поставало одне з ключових питань: треба щось робити з відносинами між радянськими республіками, бо на словах одне, на ділі інше, а кожен ще розуміє ще по-третьому, треба якось узгодити.

І, між іншим, казав: ми за федерацію, але вона не має бути російська, а має бути радянська. Ленін навпроти того, що федерація має бути радянська, а не російська, написав: «ха-ха!». Ці сторінки якраз є в ленінському архіві. Бо ті сторінки, де він не робив поміток, викинули, а ті, де робив – зберегли.

– А що Леніна так насмішило?

Коли Сталін спробував автономізувати республіки, то побачив великий спротив, насамперед України і Грузії

– Бо в Україні ще з 1919 року говорили про намір увійти Україні в міжнародний союз республік. Боротьбисти тоді наголошували: ми ж об’єднуємо всі радянські республіки в єдиний союз. Тобто ідея, що це має бути не російська федерація, а радянська, постійно з України йшла. Але росіяни дуже тривалий час заперечували цю ідею.

Коли восени 1922 року Сталін спробував автономізувати республіки, то побачив великий спротив, насамперед України і Грузії.

– Автономізувати – щоб вони стали автономіями в складі радянської Росії, а не окремими республіками?

– Так, автономіями в складі Росії. Тобто, як він казав, привести їхній формальний статус до реального. Така у нього теза була.

– Оце Путін досі плаче, що цього не зробили.

В Україні казали, що така політика може викликати велике невдоволення і повстання. Раковський особисто з цього приводу звертався до Леніна

– Але ж коли в Україні почали це обговорювати, то казали, що така політика може викликати велике невдоволення і повстання. Раковський особисто з цього приводу звертався до Леніна. І вже в жовтні 1922 року Ленін запропонував створити новий поверх федерації, над всіма республіками, які тоді були. А на той час Вірменія, Грузія і Азербайджан ще були об’єднані в Закавказьку соціалістичну федеративну радянську республіку.

Так от, чотири республіки – Російська, Українська, Закавказька і Білоруська – мали об’єднатися в нову федерацію. Але основне те, що вони формально рівноправні і що задеклароване право кожної республіки на вихід зі складу цього Радянського Союзу.

– Тобто у Москві тоді республіки справді мали право голосу і свою позицію відстоювали на цьому з’їзді в грудні?

– З’їзд – це суто декларативна річ була.

– Ви ж кажете, що Фрунзе вийшов і сказав: ні!

– Фрунзе виконав партійну настанову. Це Сталін пішов проти партійної настанови. Мабуть, Фрунзе тому й наважився вийти, бо відстоював раніше ухвалене партійне рішення.

А реально все вирішувалося в комісіях. Спочатку у 1922 році була українсько-російська комісія, яка навіть збільшила повноваження України. 10 серпня 1922 року Політбюро затвердило результати цієї комісії, а 11 серпня Сталін через підконтрольне йому Оргбюро створив нову комісію. Бачите, самі комісії по відносинах радянських республік із Росією. І ця комісія попервах взяла курс на автономізацію, але потім Україні і Грузії таки вдалося відстояти бодай формальну рівноправність.

– СРСР від початку назвали «країною рад». Але насправді ради суто декларативну роль відігравали в СРСР. Натомість дуже велику роль відігравав партійний і державний лідер. Майже кожен із них наклав свій відбиток на цю державу: великий сталінський відбиток, великий хрущовський відбиток, брежнєвський, горбачовський. Інші дуже мало керували, не встигли аж так сильно накласти.

Як би ви цей парадокс пояснили: з одного боку, «країна рад», а з іншого – вождь має вирішальне значення?

– Ще в Конституції 1936 року було закріплено, що влада-то рад, але «керівна і спрямовуюча» роль саме Компартії. Так що тут формально від 1936 року не було істотної суперечності.

До речі, попервах навіть українською переважно називали «совіти», а не «ради».

– Навіть самі більшовики називали «совіти» чи тільки їхні вороги?

– Ні, якраз самі більшовики! Коли наприкінці 1919 року ухвалили резолюцію про радянську владу України, то в Москві її переклали як резолюцію про «совітську» владу. Ідея «радянськості» – це ідея боротьбистів. Боротьбисти, які на межі 1919-1920 років вели перемовини з більшовиками України про об’єднання в одну партію, весь час у своїй риториці вживали «радянська влада». Більшовики навіть закидали їм, що вони хочуть повалити владу совітську, а встановити якусь «радянську». У стенограмі навіть йшлося про «рОдянську» владу. Натомість Полоз, один із лідерів боротьбистів, який вів перемовини, пояснював, що це просто переклад.

Офіційний переклад резолюції «Про радянську владу в Україні» з російської на українську. Бюлетень Секретаріату ЦК КП(б)У, 15 грудня 1919 року

“Велике прощання” – 63 роки тому помер Сталін

5 березня 1953 року на 74-му році життя на дачі в Кунцеві (Підмосков’я) помер голова Ради міністрів СРСР, секретар ЦК КПРС Йосиф Вісаріонович Сталін (Джугашвілі), одноосібний керівник радянської держави упродовж останніх 29 років. Під його керівництвом Радянський Союз став однією з найпотужніших країн світу ціною мільйонних жертв власного народу – масові репресії, штучний голод, депортації цілих народів, придушення будь-кого вільнодумства стали невід’ємною частиною явища, що іменується сталінізм. Про це повідомляє “Цей день в історії”.

Йосиф Джугашвілі народився 1879 року у Грузії, на той час частині Російської імперії, у сім’ї шевця і прибиральниці. У 1894 році він закінчив духовне училище в Горі і вступив до Тифліської духовної семінарії, з якої був виключнений 1899-го. За рік до цього він вступив у грузинську соціал-демократичну організацію і зайнявся революційною діяльністю. Після переходу в 1903 році до більшовиків він кілька років займався грабежами і розбоями для поповнення партійної казни.

1912 року за ініціативою Леніна Джугашвілі став членом ЦК Російської соціал-демократичної робітничої партії, 1917-го – Сталін (псевдонім взятий в 1913 році) став членом Політбюро ЦК більшовиків, у 1917-22 роках – наркомом у справах національностей радянської Росії, 1922-го – генеральним секретар ЦК РКП(б), що стало початком узурпації Сталіним влади як в партії, так і в країні в цілому. До кінця 1920-х років він зосередив у своїх руках всю її повноту і 1934 року, після вбивства його останнього конкурента Сергія Кірова, став повновладним правителем СРСР.

1 березня 1953 року 74-літній Сталін був знайдений лежачим на підлозі в їдальні однієї зі своїх дач – за висновком лікарів у нього була паралізована права сторона тіла, про що офіційно повідомили лише через три дні. 5 березня 1953 року о 21:50 Йосиф Сталін помер за офіційною версією – від крововиливу в мозок. Прощання з ним тривало три дні і 9 березня Сталіна поховали поряд із своїм ідейним учителем Володимиром Леніним у мавзолеї, який був перейменований у “Мавзолей В. І. Леніна і Й. В. Сталіна”. Спеціальною постановою Ради Міністрів СРСР і ЦК КПРС від 6 березня було заплановане спорудження спеціального пантеону, куди планувалося перенести тіла Леніна і Сталіна, а також поховання біля Кремлівської стіни.

По смерті Сталіна розгорілась боротьба за владу у вищому керівництві КПРС, і у листопаді цього ж року першим секретарем ЦК Компартії став Микита Сергійович Хрущов, який у 1956 році на XX з’їзді КПРС розкритикував всю політичну діяльність Сталіна, що посприяло демократизації суспільства і звільненню з тюрем і концтаборів мільйонів безвинних людей. У 1961 році після того, як XXII з’їзд КПРС ухвалив, що “серйозні порушення Сталіним ленінських заповітів, зловживання владою, масові репресії проти чесних радянських людей та інші дії в період культу особи унеможливлюють залишення труни з його тілом в Мавзолеї В. І. Леніна”, в ніч на 1 листопада тіло Сталіна винесли з мавзолею і без урочистостей перепоховали біля Кремлівської стіни у Москві.