6 січня — Святвечір: як правильно провести та що потрібно зробити кожному

За святковим столом, який складається з 12 пісних страв, збираються найрідніші люди. Головною стравою є різдвяна кутя з додаванням меду, горіхів й маку та узвар з сушених фруктів. Також, готують борщ, рибні й картопляні страви, вареники з різними начинками, пироги та паляницю. Після вечері потрібно залишити на столі кутю. Запалена на святвечір свічка повинна потухнути самостійно.

Народні прикмети на Святвечір.

• За Різдвяним небом, визначали майбутній врожай:
• Небо всіяне зорями – до гарного врожаю.
• Відлига – до поганого.
• Заметіль – до гарного врожаю меду.
• Безхмарність – до врожаю грибів.
• Перша зірка на небі сповіщає про Різдво та дозволяє сідати за святковий стіл й розпочинати трапезу.
• Перед вечерею, обов’язково, потрібно помолитися та подякувати Господу Богу.

Розпочинати вечерю потрібно з куті, яку першим повинен спробувати господар оселі.

Що потрібно зробити у святий вечір.

• Попросіть пробачення в тих, кого образили колись та пробачте всім, хто зачепив Вас чимось.
• Вдягніть гарний, світлий та бажано новий одяг.
• В цей вечір потрібно пом’янути загиблих рідних та друзів.

Після вечері можна піти колядувати або приймати колядників вдома – це принесе удачу в новому році.

Свята вечеря – це вечір 6 січня перед Різдвом Христовим. Це свято відзначається в родинному колі. Цього дня закінчується Різдвяний сорокаденний піст. На столі виставляють 12 пісних страв на честь 12 апостолів. Історія Святвечора В дохристиянську епоху 25 грудня (або 6 січня) в Римській імперії відзначалося язичницьке свято Сонця. Християни прагнули витіснити це поширене свято. Перші згадки про святкування народження Христа з’явилися у середині IV століття. За біблійними переказами, Ісус народився у сім’ї Марії та Йосипа у Віфлеємі. Його родина тікала від царя Ірода, що велів убити всіх новонароджених в царстві Юдеї, бо боявся приходу Месії. Святий вечір – це вечір перед Різдвом, коли сім’я збирається разом та накриває стіл дванадцятьма пісними стравами. Традиції Святого Вечора Переддень Різдва традиційно відмічають вдома або в церкві. Вдень господині готують страви та прибирають хату, щоб на Різдво було чисто. Всі роботи проводять до першої зірки на небі. До того часу їсти не можна – годують лише дітей. Після появи першої зорі на небі на стіл накривають вечерю з 12 страв. Оскільки цього дня ще триває піст, на столі не має бути м’ясної та молочної їжі і яєць. Алкоголь також під забороною – замість нього п’ють узвар. Перелік страв не строгий і визначається за бажанням господарів. Але обов’язковими на столі є кутя, узвар та вареники з грибами чи капустою. Часто також готують грибний суп, пісний борщ, смажену картоплю, тушковану капусту, голубці з кашею. Риба в цей вечір дозволена – на стіл подають солоного оселедця або заливне. Першим за стіл має сідати хазяїн дому. За стіл обов’язково сідає вся родина. Додому запрошують бабусь та дідусів. Ходити в гості цього дня не прийнято. Перед тим, як почати їсти, голова сім’ї підкидає ложку куті до стелі. Якщо кілька зернять прилипне – рік буде врожайним. На стіл також ставлять тарілки для померлих родичів і для тих, кого зараз немає вдома. У хаті під іконами ставлять дідуха – прикрасу із пшеничного чи житнього снопа, що символізує добробут та багатство. Вважається, що Ісус народився на сіні. На другий день різдвяних свят дідуха спалюють, а довкола нього колядують. Опівночі на Святвечір проводиться церковна служба. Відвідувати її заведено всією родиною. Вдома залишали на столі залишки куті для померлих. Вночі діти та підлітки ходять по хатах колядувати, а також відвідують хрещених. Джерело

13 січня – Щедрий вечір (Маланка, Маланія, Василів вечір) — вечір 31 грудня(13 січня) . Святкування його походить від стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це також день преподобної Меланії (Меланки, Маланки, Миланки). Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні свята та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Меланки. У народній традиції обидва свята об’єдналися в Щедрий вечір, або свято Меланки. В ряді західних регіонів України, зокрема, в Галичині Щедрим (Другим Святим вечором) називають вечір 5 січня (18 січня) напередодні Водохреща (в решті України цей вечір знано як Голодна кутя). Міф про Меланку За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна. Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому на Щедрий Вечір ще святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків. Святкування Зранку цього дня починають готувати другу обрядову кутю — щедру. На відміну від багатої, її можна заправляти скоромниною. Як і на багатий вечір, кутю також ставлять на покуті. Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників. Стравам приділяється дуже важлива роль: вважається, що чим більше розмаїття на столі в цей день, тим щедрішим буде наступний рік. Страви мають бути дуже ситні, але, наприклад, готувати рибу – погана прикмета, адже з дому може “уплити” щастя. А от страви із свинини готуються обов’язково, оськільки саме ця тварина символізує достаток в домі. Традиційно зі свинини готують холодець, кров’янку, ковбаси, верещаку, сало, фарширують цілою, тощо. Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Дівчата-підлітки поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати. На Меланки ходять також і парубоцькі гурти. Вони називаються «водити Меланку». Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один з них, зазвичай, перевдягнений в жіноче вбрання і його називають Меланкою. За давнім звичаєм перебрані, закінчивши ритуальний обхід, вранці йшли на роздоріжжя палити «Діда», або «Дідуха», — снопи, соломи, що стояли на покуті від Святого вечора до Нового року, потім стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою. А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком: Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю! На щастя, на здоров’я та на Новий рік, Щоб уродило краще, ніж торік, – Жито, пшениця і всяка пашниця, Коноплі під стелю на велику куделю. Будьте здорові з Новим роком та з Василем! Дай, Боже! Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому посівати дівчатам не годиться. Прикмети Ось де-які з них: якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби; якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини; якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір; якщо падає м’який сніг, — на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим; який перший день у Новому році, то й рік буде такий; якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа Джерело

Ось і добігають кінця тривалі зимові свята українців. Напередодні Водохреща – 18 січня за новим стилем – святкуємо «Голодну кутю» або другий Свят-Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подаються пісні страви — смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар. По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати і палицями б’ють знадвору в причільний кут, примовляючи: Тікай, кутя, із покуття,а узвар — іди на базар,Паляниці, лишайтеся на полиці,а «дідух» — на теплий дух,Щоб покинути кожух! Збереглося коротке, але цікаве оповідання про те, як колись запорожці проганяли кутю в себе на Січі. Оповідання це записав етнограф Яків Новицький в році 1876, у селі Кам’янка на Дніпрових порогах, від лоцмана Йосипа Омельченка: «Було, як повечеряють запорожці на голодну кутю, та вийдуть з рушницями проганяти кутю, то піднімуть таку стрілянину, мов наче й справді війна йде. На другий день, на Водосвяття, йдуть, було, до Дніпра і пушки за собою везуть. Як тілько попи начнуть хрест вмачати в воду, то вони й палять з пушок. Ще я добре знаю, як в двадцятих годах в Камянці з пушок кутю проганяли, бо тоді були й попи ще з запорожців». Уже геть ввечері, як стемніє, виносять з хати «дідуха», несуть його на вигін або в садок — як де ведеться — і палять: пускають на «теплий дух». Це — символічне палення зими, щоб «покинути кожух» — накликати весну. Коли все перегорить і нетривкий солом’яний жар погасне, дівчата розхоплюють попіл з «дідуха» і несуть на город — «щоб огірки родили». В цей день біля церкви святять воду. Йдучи до церкви по свячену воду, люди квітчають посуд — глечики, пляшки, баньки — «безсмертником» або сухими васильками — «щоб Бог милував від злої напасти». На західному Поділлі, господиня або старша дочка бере по вечері в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішує рідке тісто. Цим тістом вона малює хрести на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, коморі, стайні та в інших господарських будівлях — «від нечистої сили». Батько бере полумисок із свяченою водою і кропилом кропить усіх присутніх у хаті, примовляючи: «Дай Боже, і на той рік діждатися». Далі він іде кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Молодший син бере в руки три пироги та йде вслід за батьком. Перший пиріг він кусає в сінях, другий — в коморі, а третій — на дворі.У місцевостях понад Дніпром — із лівого, і з правого боку — існує такий звичай: коли принесуть з церкви свяченої води, господар робить з сухих васильків кропило і кропить свяченою водою спочатку все в хаті, а потім комору, стайню, стодолу — всі господарські будови. За господарем-батьком ходить хтось із дітей — хлопчик чи дівчинка — і носить на тарілці пиріг, а в руці — шматочок крейди. Яке місце батько покропить водою, на тому місці, вслід за ним, син пише крейдою хрест. В хаті хрести пишуться на дверях, вікнах, на столі, скрині на посуді — скрізь. У господарстві кропляться свяченою водою і пишуться хрести не тільки на будівлях, а й на хліборобському знарядді — на плузі, боронах, сівалках, косах, граблях. Кропиться свяченою водою і худоба — корови, воли, вівці, коні. Не кроплять лише свиней та курей. Що ж до пирога, то як де ведеться: в одній місцевості хлопчина, що пише хрести, після кожного хреста повинен хоч маленьку крихітку відкусити від пирога і з’їсти. В інших — лише обносять пиріг, а після кроплення вся родина сідає за стіл, розподіляє пиріг і з’їдає його, примовляючи: «Дай, Боже, всього доброго нам і дітям нашим». Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився». Чия ложка вночі «сама перевернеться», той умре. Кутю, яка залишилася після вечері, виносять курям — «щоб добре плодилися».Вода, освячена в навечір’ї Богоявлення — «вечірня вода» — вважається святішою, ніж з Водохрещів, і вона «зглидлива на всяке лихо». Увечері, ще завидна, господиня світить лампу — «щоб кури неслися». В цей день не можна кликати курей голосно, бо як почує зла сусідка і промовить: «Твої кури, мої яйця», кури не будуть нестися. Традиція святкування Другого Свят-вечора на Галичині В ряді західних регіонів України, зокрема, на Галичині «Голодна кутя» святкується як Щедрий Вечір. Знову, як і на Свят-вечір, намощують сіна на стіл під кутю і ставлять «дідуха» на покуття. Вносячи до хати сніп жита, господар віншує: «Віншую вас з щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечером, щоб ми в щасті й здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ — поки нам Пан Бог назначив вік!» Перед вечерею батько «клячить» — стає на коліна перед образами і молиться Богові; за ним молиться і вся родина. Помолившись, батько сам сідає до столу і запрошує сідати всіх у хаті присутніх — як це було і на Свят-Вечір. Дівчата в цей вечір ворожать: збирають зі столу ложки після вечері і йдуть на поріг тарабанити ложками — «де пес забреше, туди заміж піду!» В цей вечір у Галичині діти щедрують. Звичай щедрувати в цей вечір тут дуже своєрідний і дуже неоднаковий. Так, у селі Висова, Сандецького повіту, хлопці років по 10-12 співають під вікном таку щедрівку: Щедрий вечір, добрий вечір,Христу, Христу, Марію!На престолі стояла,Три крижики тримала:«А ви, люди, знайте,Наше право дайте,Наше право — калача,Виженемо рогачаНа старий переліг,Заб’єм му правий ріг,Правим рогом трубити,Хвостом, хвостом гонити». Кожний із щедрівників носив колись з собою цілий оберемок гілок ліщини. За щедрівку — таку дивну і мало зрозумілу — ґазда виносив пригорщу вівса, намоченого у воді, і висипав його щедрівникові в торбу. Щедрівник же давав ґазді гілку ліщини. Зібраний щедрівником овес вважався найкращим «на розплід», а гілка ліщини мала чародійну силу берегти худобу від «усього злого». Що ж до самої щедрівки, то вона цікава тим, що робить натяк на стародавній поганський звичай наших предків — приносити в жертву волів («виженемо рогача…»). У львівському повіті в цей вечір колись ходили щедрувати дорослі дівчата. Гурток дівчат підходив до вікна, і одна з них гукала: Пане господарю, чи спите, чи чуєте, чи дома ночуєте?Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?Дні діти побудити, самі веселими бути? Господарі, звичайно, дозволяли, і дівочий хор співав під вікном: Плила Касуня бистров рікою,В Дунаю!В Дунаю, море,Касуню, зоре,Серденько!За нев батенько над береженьком:«Подай, Касуню,-білую ручку!В Дунаю! і т. д.«Ручки не даю, най си пливаю».В Дунаю! і т. д.Плила Касуня бистрою рікою,В Дунаю! і т. д.За нев матенька, братенько, сестричка — і т. д.Плила Касуня бистров водою,В Дунаю! і т. д.За нев миленький до береженька:«Подай, Касуню, білую ручку!»В Дунаю! і т. д.Ручку подала, сама виплилаЗ Дунаю!З Дунаю, море,Касуню, зоре,Серденько! На Чортківщині дівчата щедрувати не ходять: сидять вдома і чекають на щедрівників-хлопців. А хлопці щедрувати йдуть лише під вікно тієї хати, де є доросла дівчина. Якщо хлопці минають хату дівчини, щедрувати до неї не заходять, то цим показують, що дівці дівувати рано — «мусить ще на запічку кашу їсти». А під вікном хлопці співають таку колядку: Ой, на леді, на ЙорданіСвятять воду три янголи.Йордан воду розливає,Ворон-коні напуває.Там Орися біль білила, Рум’янеє личко мила,До місяця говорила:«Ой, місяцю, місяченку,Освіти ясно криниченьку,Немає ким дати знати — їдь, батеньку, біль збирати».Батенько сі відмовляє: «Я не піду, не поїду,В мене сани не складані,Ворон-коні не ковані». Далі Орися звертається до матері, сестри, бра¬та — всі відмовляються. Нарешті вона звертається до милого: Миленький сі не відмовляє:«А я піду, я поїду,В мене сани поскладані,Ворон-коні поковані,Буде Христос на Йордані». Окремі групи щедрівників ходять з «козою». До «кози» галичани приспівують: «Танцю, козуня, танцю, небога,Дасть тя господар пів золотого…» Звичай ходити з «козою» тут менше поширений, ніж на Наддніпрянщині або на Гуцульщині. Розмова тварин На Щедрий Вечір, так само, як і на Свят-Вечір, за старим народнім віруванням «тварини людською мовою говорять», але підслухати цю мову гріх, і за це Бог карає. В Галичині записано таке оповідання: «Чоловік мав пару волів. І він чув, жи люди собі приповідують — худоба говорить на Щедрий Вечір, як господар коло неї ходить. Господар дав бикам їсти, а сам си сховав і слухає. Слухає, а бики кажуть один до другого: «Нам добре в нашого господаря, але ми його завтра повеземо на цвинтар». А його так Пан-Біг покарав за те, жи він слухав. І зараз на другий день той помер». Подібне оповідання записане і на Київщині: «… захотілось ото йому послухати мови волів. На ніч заліз той хазяїн в ясла. Може, так до півночі лежав, — нічого не чути. Тихо в оборі, худоба лягла на спочинок, жує собі жуйку. Лежали воли, лежали, а далі встає один. Встає, а другий каже до нього: «Чому не лежиш, навіщо ноги томиш. » А хазяїн в яслах слухає. Коли далі віл, той, що встав, каже: «Як то з нами дальше буде, хазяїн наш щось дуже мало паші має. До весни ще далеко, чим він нас догодує до весни?…» Хазяїн все слухає та дивом дивується. Ну, ті лежали, лежали, а тоді знов говорять: «…Єсть ще в його ожеред соломи, що вже три роки, як він стоїть. Тею соломою хазяїн нас буде годувати до нової паші. Якби обмолотив того ожереда, ще б корців зо два жита взяв. Але хазяїн не буде молотити тої соломи, бо скоро умре. В таких оповіданнях (їх є кілька) говориться, що тварини розмовляють вночі під Новий Рік. Цікаво, що вірування про розмову тварин людською мовою в ніч під Різдво Христове, Щедрий Вечір або Новий Рік здавна існує і в інших європейських народів, як ось у німців, англійців і французів. Томас Штернберґ у праці «Діялекти і фолкльор» подав таке оповідання про одну господиню з Бретанії: «Мала вона одного кота й одного пса. Поводилася з ними кепсько і морила голодом. Коли одного року надійшов Свят-Вечір, вона мало не впала з крісла від здивування, коли почула, як пес сказав до кота: «Ну, надійшов час, коли ми маємо покинути свою господиню. Вона — стара скнара, і цієї ночі прийдуть розбійники і вб’ють її, пограбувавши». — «Це буде добрий вчинок!» — відповів кіт. Перелякана господиня побігла до сусідньої хати. В дверях її зустріли грабіжники, пограбували і вбили». В Англії є повір’я, що коли ввійти в стайню точно опівночі, то можна побачити, як весь скот стоїть на колінах. А бджоли співають у цю ніч величальну пісню Різдву Христовому. Перед вечерею господар кадить ладаном, кропить хату «навхрест» – хлібиною з хрестом зверху. Взявши «пиріг», господар підходить до стайні і говорить:— Хто йде?— Біг!— Що несе?— Пиріг! Після цього він заходить у стайню, благословляє тварин хлібиною, розламує ту хлібину на шматки і роздає скотині. Іноді, — як де ведеться, — господар ще кропить тварин свяченою водою, промовляючи: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи». В цей вечір виконуть усі ті обряди, що й на «багату кутю» — кличуть морозу, чорні бурі, сірого вовка; але все це вже не так урочисто як на Свят-Вечір.Коли «кутю проженуть», батько присмалює дітям чуби — «щоб вовка не боялися!» Згадаймо приповідку: «Не бачив ти ще смаленого вовка!» Ця приповідка стоїть у зв’язку з обрядом «смалити чуби» в цей вечір. «То так, як смалений вовк, тоді діти не будуть боятися». Джерело

“Буває, що вас намагаються принизити. Образити, обсипати насмішками, зневажливо і грубо звертаються до вас… і зазвичай прагнуть принизити в той період, коли у вас і так мало сил. І ваше становище хитке і невигідне. Принижують низькі люди. І вибирають зручний час. Час, коли у вас немає опори і захисту. Можна згадати історію президента Рузвельта. Він переніс поліомієліт у дорослому віці. Це важка хвороба, в результаті у Рузвельта віднялися ноги. А потім і руки стали слабшати. Він їздив в інвалідному візку, перетворився на безпорадного і слабкого інваліда. Руки політик став розробляти щоденними важкими вправами. А до ніг йому прикріпили залізні пластини по 6 кілограмів кожна. Завдяки цим пластинам він міг недовго стояти, хитаючись, тримаючись за милиці. Це було величезне досягнення-стояти. Ходити Рузвельт, звичайно, не міг. І ось одного разу Рузвельта викликали на з’їзд партії – його заздрісник наполіг, щоб Рузвельт неодмінно приїхав. Він хотів принизити політика при всіх. Щоб всі побачили слабкого кволого інваліда в колясці; скрип-скрип коліщатка! Дивіться, який кволий каліка претендує на щось! Це був підлий умисел-покликати хвору людину і настояти на його особистій присутності. Рузвельт приїхав. Сидів в інвалідному візку під глузливими і співчуваючими поглядами. А потім покликав своїх синів і прокрокував через весь зал. Він за плечі синів тримався сталевою хваткою. І зробив величезне нелюдське зусилля-встав і пішов. На неходячих ногах, відмерлих, паралізованих – через весь зал. Зусиллям волі він зміг пройти через зал. І сини його віддано підтримували. Замість приниження вийшов тріумф. Перемога сталевої волі і синівської відданості над хворобою і спробою принизити. Коли намагаються принизити, треба докласти одне нелюдське зусилля, встати, випрямитися і піти. Може, потім, вдома, Рузвельт впав. І стогнав від болю. Але публічно принизити себе не дав; не став об’єктом презирливої жалості. Тому він і став президентом; і жінки просто вилися навколо його інвалідного візка; в нього закохувалися. Люди відчувають стрижень і силу. Відчувають енергію особистості. Не давайте себе принизити на людях, не втрачайте сили духу, не сподівайтеся на жалість чужих і шукайте опору в своїх. Треба знайти сили, встати і пройти через зал – не згинаючись!”. Анна Кир’янова

Є три випадки, коли не треба йти на свято. Коли краще побути на самоті. Навіть якщо стереотипи всередині вас бунтують і виштовхують вас із дому; шепочуть “Зателефонуй, напиши, сходи, хто ж сидить на самоті на свято?”. Навіть якщо кличуть, запрошують… Краще залишитися на самоті, ніж іти. Бо буде ще гірше. В однієї жінки пoмeр чоловік. Вона була вражена, розчавлена, виснажена горем. Пройшло три місяці після втрати. Начебто вона почала приходити до тями. А тут ще свято. І її запросили добрі знайомі, сімейна пара, щоб її підтримати. Ну і просто із дружби. Раніше вони з чоловіком завжди разом ходили до цих знайомих і приймали їх. Жінка пішла, нарядившись. Подарунок купила. Але непомітно для себе вона весь вечір виливала своє горе, розповідала про хвopобу чоловіка, про його cмeрть, кілька разів плакала… І їй співчували, слухали, втішали. Але свята не вийшло. Похмуре мовчання потім повисло над столом. І гості стали непомітно йти один за одним, бо важко брати участь у чужому горі. Адже прийшли на свято… Залишився жахливий осад. І у вдови теж, звісно. Їй важко було бачити, як люди сміються, їдять, тости вимовляють, як за столом сидять сімейні пари. І вона ще гостріше відчула свою самотність… І другий випадок, коли дівчину ніхто не запросив зустріти свято разом. У всіх свої компанії організувалися, хтось поїхав, хлопця в неї не було вже. Вони розлучилися півроку тому. І ця дівчина випадково підслухала розмову колег на роботі, вони збиралися компанією їхати за місто, на турбазу. І дівчина стала натякати і навіть прямо казати, що теж хоче. Що вона зовсім одна. Я також з вами поїду! Ніхто цього не очікував і не хотів. Але вона зібралася енергійно та поїхала з цією компанією. І це було важко та неприємно. У старих друзів свої жарти, свої правила. Вона була чужою, хоча намагалися створити доброзичливу атмосферу… І вона це відчувала. Але намагалася поводитися невимушено, втручалася в розмови, була відвертою, – а потім розплакалася і влаштувала істерику. Мовляв, хочу додому! А як поїдеш уночі з турбази до міста, якщо приїхала вона на машині колег. Її відвезли, звісно. Але це було погане, важке для всіх свято… І третій випадок – коли одну медсестру запросили багаті знайомі до свого заміського будинку. Медсестра самотня була, наївна. Вона купила гарний подарунок – дорогу коробку шоколаду. І поїхала, ошатна така. А там її попросили накривати на стіл, прибирати зі столу, салати різати, посуд мити, та ще й доглядати старенького дідуся. Йому треба було міняти памперси та взагалі посидіти з ним. Він не міг за столом довго сидіти. Ця добра жінка все робила, звісно. Добродушно та милосердно. І під час бою курантів перестиляла дідусеві ліжко. На стіл вона вже накрила, прибрати і вимити все встигла. Дуже зручно вийшло, правда? Ось три випадки, коли краще вибрати гідну самотність у свято: Коли вам не до свята. Коли ви відчуваєте гостре горе, сильну втому чи гнів. Мимоволі ви можете вилити це на інших та зіпсувати їм свято. Та й вам буде важко в такому стані дивитися на чужі веселощі. Не треба примушувати себе. Краще не йти. Дати можливість відновитися. Нав’язуватися теж не треба. Не покликали – так не йдіть. Це найпростіше правило. На цей раз так вийшло, нічого страшного. Набагато гірше почуватися непроханим, непотрібним, чужим, запрошеним з милості… І третій випадок – коли вас запрошують як офіціанта чи головного спонсора. Коли вас просто використовують. І краще побути на самоті, ніж йти туди, куди вас заманюють. Інакше не назвеш… Само собою, найкраще – провести свято з улюбленими, близькими, цікавими для вас людьми. Але якщо немає такої можливості, можна побути на самоті. Це краще та безпечніше, ніж йти кудись. Нічого. Так буває. І слідом за святом настане звичайне життя. І інші свята, які будуть щасливішими. Не затьмарені сумними спогадами про погане свято… Автор: Анна Кір’янова Джерело

14 січня українці святкують кілька свят. Перше – свято на честь Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Також Василія Великого вважали покровителем землеробства, і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям. За церковними календарем 14-го січня також відзначають свято Обрізання Господнього. Саме тоді, згідно з церковними джерелами, за єврейським звичаєм відбувся обряд обрізання Ісуса Христа, після якого дитині й дали ім’я, провіщене ще архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії, – Ісус. І нарешті, 14 січня – також перший день Нового року за старим стилем. Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадував переддень Різдва та в народі називався Щедрим Вечором, що пов’язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, який обов’язково прикрашали скоромні страви. На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі. Характерною прикметою новорічного свята в Україні було й щедрування – давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім’ї та розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування завжди був в Україні справді народним, позацерковним та незначною мірою відчув на собі вплив християнської церкви. Звідси і його радісне, оптимістичне звучання. До кінця XIX ст. обряд щедрування, увібравши в себе національний колорит та менталітет нашого народу, став явищем народної художньої творчості й таким зберігся і до сьогодні. Українське святкування Нового року «… Ще тільки починає, було, розвиднятися, а тато вже будять мене: – Вставай, сину, годі спати – пора посівати йти! Я схоплююся з ліжка, швиденько одягаюся, умиваюся та – за рукавицю дідову, а в ній повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху – всього по пригорщі й змішане разом. Це я собі ще звечора приготував, щоб було чим посівати. – Спочатку вдома посівай, – каже батько, – а потім і до людей підеш! Я став перед образами, набрав жменю зерна з рукавиці, посівав і приказував: «На щастя, на здоров’я та на Новий рік, щоб родило краще, як торік – жито, пшениця та всяка пашниця… Дай, Боже!» – Спасибі тобі, сину, що ти нас обсипав щастям. На ось тобі грош та будь завжди хорош! Взяв я від батька гріш – перший «дохід» за посівання, поплював на нього і сховав у кишеню – на щастя. – А тепер можна і до людей, – каже батько, – людям посівати! І я пішов… Пішов до дядька через дорогу. В двері не стукаю, бо ж знаю: в цю ніч не замикаються – люди посівальників ждуть. Заходжу до хати, скидаю шапку і відразу ж, із порога: На Лівобережжі:Ходить Ілля на Василя,Носить пугу житяную,Де замахне – жито росте,Роди, Боже, жито, пшеницю,Всяку пашницю;У полі ядро, а в домі добро,Дай Боже! – Спасибі, племіннику, – каже дядько, – гарно примовляєш. На ось тобі трохи грошей на книжку – та вчися, щоб дурнем не був! За це я дядькові руку поцілував: такий у нас був звичай. Як я хотів уже йти з хати, то дядина – до мене: – Чого ж ти, Свириде, вже ідеш? … Сідай на лаві, хай у нашій хаті все добро сідає: кури, гуси, качки, рої та… старости, бо ж маємо дорослу дівку!Я сів, а щоб мені сидіти недурно, то дядина медяника дали…» Так згадує своє перше посівання добродій Свирид Галушка. Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим «полазником» – приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять – тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться. На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі – «щоб кури сідали та курчат висиджували». Зерно після посівальника збирають і віддають курям – «щоб добре неслися», а горох зберігають аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх «загодовують» цим горохом – «щоб великі росли». Колись були такі добрі господині, що сміття з хати не виносили від Святого вечора аж до Нового року — «щоб не винести з ним і своєї долі». Ранком на Новий рік те сміття все ж таки виносили і сипали на одну купу в саду; там його підпалювали, воно горіло, і вогонь той мав чудодійну силу – ним обкурювали садові дерева, «щоб ліпше родили». Гуцули стрибають через такий вогонь, примовляючи на врожай. На західному Поділлі від Різдва до Нового року хату замітають на дві половини. Частину сміття, що від середини до порога, виносять зразу ж, а те, що від середини до покуття, зберігають до Нового року. А ранком на Новий рік те сміття виносять із хати, висипають на воротях і запалюють; коли ж вогонь розгориться, стрибають через нього всі: господар, господиня, діти від найстаршого до найменшого, а після дітей – кінь, корова, вівця, коза, свиня, пес, кіт – всяке створіння, яке є в обійсті – «щоб всяка нечисть на вогні залишилась і в Новий рік увійти чистими!» На Київщині сіном, що було постелене на столі під скатеркою на Святий вечір, господар перев’язує ранком на Новий рік овочеві дерева в саду – «щоб нечисть на деревах не заводилась». Неродючі дерева цього дня «страшать»: стукають сокирою по стовбуру та погрожують зрубати, якщо і далі не будуть родити. Звичайно це роблять діти – брат із сестрою. Сестра – мале дівча – вилазить на грушу чи яблуню і від імені цього дерева «проситься», а брат – хлопчак у татових чоботах та в дідовій шапці, з сокирою в руках – грає роль господаря. І ось між ними відбувається такий діалог: – Не рубай мене, буду вже родити.– Ні, зрубаю. Чому не родило?… Кажи!– Бійся, Бога, не рубай. Буду родити краще від усіх! – далі проситься плаксивим голосом «дерево».– Гляди ж, – погрожує сокирою «господар», – як не вродиш цього року, то на той рік зрубаю і спалю! Після такого «страшення» дерево перев’язують перевеслом. Іноді «для страху» дерево злегка надрубують. Перед тим, як сісти за стіл обідати, батько синові дає пиріг і каже: «Їж, сину, та пам’ятай: якщо тобі трапиться взимку збитися з дороги, то згадай, з чим ти їв на Новий рік пиріг – і відшукаєш дорогу». Залежно від вдачі, люди говорять: «Піду до церкви, щоб Господь сподобив цілий рік ходити до храму Божого!» або: «Нап’юся горілки, щоб цілий рік було за що випити!» «На Новий рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли!» – так промовляють за новорічним обідом, коли гостей приймають. «Мій батько, Царство йому Небесне, – згадує Свирид Галушка, – дуже любили вареники. На Новий рік мама, було, як наварять повну макітру – їж, скільки хочеш!… Ото тато, бувало, перед тим, як узятися до вареників, примовляють: «Вареники-мученики, сиром вам боки набивали, маслом очі заливали, в чавуні кипіли – за нас, грішних, такі муки терпіли!» Перший день нового року – свято Василя. «Мій старший брат був Василь, – згадує Тиміш Степанович Піддубний. – В цей день, було, всі родичі до нього з’їжджалися на обід – веселі то часи були! На столі таке стояло, що тепер і на виставці не побачиш – шинка, ковбаси, всякі припаси… Ех, та що й казати, – було до чого чарку випити та «дай Боже!» промовити. А по обіді запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та вигуками їхали «на прогін». Коні-змії не чують під собою ніг – санки летять, як на крилах, тільки сніг вихром розлітається на всі боки»! Що віщує перший день Нового року? У перший день Нового року до всього уважно приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, селянин придивляється, як свічі горять у паникадилі: якщо ґніт палаючої свічки зігнувся гачком – буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, – жди неврожаю. Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби. Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини. Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя. Якщо частина неба закрита на Новий рік хмарами, в тій стороні буде урожай збіжжя – звідти треба сподіватися щастя. Сніг випаде в цей день – щасливий рік буде. Тексти новорічних поздоровлень Подаємо нижче кілька текстів новорічних поздоровлень, що їх записано в різних місцевостях України. На Херсонщині:А в полі, полі сам Господь ходив,Сам Господь ходив, зерно розносив.Діва Марія Бога просила:«Уроди, Боже, жито, пшеницю,Жито, пшеницю, всяку пашницю».Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю.Будьте здорові з Новим роком і з Василем.Дай, Боже! На Київщині:Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю.На щастя, на здоров’я та на Новий рік,Щоб уродило краще, як торік, – Жито, пшениця і всяка пашниця,Коноплі під стелю на велику куделю.Будьте здорові з Новим роком та з Василем.Дай, Боже! На Поділлі:Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця,На щастя, на здоров’я та на Новий рік,Щоб уродило краще, як торік, –Коноплі під стелю, а лен по коліна,Щоб вас, хрещених, голова не боліла.Будьте здорові з Новим роком.Дай, Боже! На Буковині:Сійся, жито, пшениця, всяка пашниця,На цей Новий рік, щоб ся вродило ліпше, як торік.Дай вам, Боже, в щасті, в здоров’ї дочекатиВід Нового року до Богоявління,Від Богоявління – до ста літ,Поки Пан Біг назначить вік!Дай, Боже! На Гуцульщині:Сійся, родися, всяка пашниця: жито, пшениця,Ячмінь, овес, гречка, горох, сочевиця,Та на цей Новий рік най вам дасть Господь Бог,Щобисьте біди-смутку не знали,В щастю, здоров’ю многі літа проживали,А по смерті Царство Небесне оглядали.Гаразд вам, мир Божий зо всіма вами! Джерело

Якось одна моторна молодиця в літній кав’ярні голосно пояснювала співрозмовникові чому не ходить до церкви та й не надто дотримується заповідей. Казала, що, поки молода, хоче пожити для себе, зробити кар’єру, побачити все, а от коли постаріє, то буде такою, як ті бабці, що ходять до церкви і моляться там годинами. А поки що недільне богослужіння займає в неї багато часу, а він їй потрібен для інших справ, які наразі є важливішими. Духівник, який саме проходив поблизу, взяв зі столу молодої жінки склянку із соком, яку вона собі замовила, і мовчки почав пити. Коли рідини залишилось лише трохи, запропонував здивованій пані: – Допийте це, будь ласка. Та розсердилася: – Що за безглузді жарти! Чому я маю допивати це після вас? – А тому, що ви те саме пропонуєте Богові, – зітхнув мудрий священик. – Поки молоді, сильні, здорові, ви хочете жити у своє задоволення, а решту часу, який вам уже й не надто потрібен, хочете віддати Богові. Боюся, пані, що Господь так, як і ви, не допиватиме того, що залишилося. Цінуймо Божий дар життя і дякуймо Господу повсякчасно!

Вчора перед сном Іванка (7 років) та Лука (3 роки) прибігли до мене з пропозицією: — Мамо, мамо, — радісно підстрибували вони, — ми придумали, як дізнатися, чи є насправді Святий Миколай! Давай насиплемо муки біля входу в квартиру. Буде темно, він не помітить і вступить і залишить сліди! А якщо він не прийде – все залишиться як є. — Не вистачало ще засипати підлогу борошном, хто її потім прибиратиме, — сказала я. Діти зітхнули і мовчки пішли до кімнати. І тут я подумала, що я роблю? Що я роблю, навіщо я забираю в них дитинство, навіщо я каструю на льоту таку геніальну ідею, що станеться з цією статтю, навіщо вона взагалі потрібна, якщо не для того, щоб робити мою родину щасливою? Я наздогнала їх. — Діти, ви маєте рацію. Мені теж дуже цікаво, чи існує насправді Святий Миколай. Давайте зробимо відразу дві борошняні пастки! Одну біля входу в будинок, а другу біля балкона, адже ми не знаємо, як і звідки він з’явиться. Ми взяли велику банку борошна та розсипали половину. Я давно не бачила їх такими радісним і давно так не раділа сама. У підсумку до нас приєдналася і 11-річна Катя. Потім вона пішла і теж написала листа Миколаю. А також накрила для нього стіл та прикрасила його гірляндами. Що вам сказати. Вранці будинок тремтів від захоплених вересків. Святий Миколай не лише приходив. Він попався в усі борошняні пастки і залишив борошняні сліди в коридорі, на кухні біля кожної кімнати. Він випив склянку молока і з’їв пряник, підготовлений Іванкою, а потім випив чай ​​і закусив шоколадом, запропоновані йому Катею. Він залишив подарунки та листи всім дітям і з них теж висипалося борошно. За моїми відчуттями, Святий Миколай працював до пів на третю ночі і в кінці був схожий на наркодилера або сніговика. Але це, звісно, ​​зовсім неперевірена інформація. Цілий день я думаю, як маленькі речі стають спогадом на все життя. Як звук сміху дитини і почуття його захоплення можуть наповнити твоє серце до країв. Як віра в чудеса творить неможливе — віра в чудеса творить самі чудеса. Святий Миколай живе у кожному з нас. Потрібно лише насипати трошки борошна біля порога. © Yaroslava Gres Джерело

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання. При копіюванні матеріалів сайту обов’язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання на цитовану статтю.

12 пісних страв на Святвечір. Що приготувати, щоб було просто і смачно

Чому на цю вечерю готують саме 12 страв? Етнографи припускають, що це може бути пов’язано з 12 місяцями. Віряни трактують число 12 як згадку про учнів Ісуса Христа.

Традиційно вважається, що страви мають бути пісними і їх має бути 12, але їхні назви та складники дещо відрізняються у залежності від регіону України.

Ми обрали 12 найпоширеніших традиційних страв і пропонуємо вам їх приготувати до Святвечора.

Кутя

Кутя – це головна страва на Святвечір. Страва має глибокий символічний зміст, адже пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності.

Традиційно кутю готують з пшениці та додають до неї мед, горіхи та родзинки. Кутю готують по-різному не лише у кожному регіоні, але й у кожній родині. Також додають узвар, шоколад, курагу чи халву. Кутя може бути рідкою або густою залежно від регіону. Подекуди кутю готують з рису.

• Пшениця для куті – 100 г
• Мак – 100 г
• Цукор – 50 г
• Родзинки – 100 г
• Горіхи волоські – 100 г
• Мед – 2 ст л

Пшеницю залити на ніч холодною водою. Вранці змінити воду, варити на малому вогні 40 хвилин. Відцідити, промити під холодною проточною водою, щоб видалити зайву клейковину. Перекласти в макітру чи глибоку миску.

Мак запарити окропом, залишити на 10 хв. Відцідити зайву воду, перетерти в блендері або макітрі разом з цукром. Маса має трохи побіліти. Родзинки залити гарячою водою на 10 хв, обсушити. Горіхи посікти ножем.

Вимішати пшеницю, мак, горіхи, родзинки, додати мед. Можна додати декілька ложок узвару або теплої кип’яченої води, щоби кутя набула потрібної вам консистенції.

Подавати в макітрі, глиняному полумиску або будь-якій іншій глибокій тарілці.

Узвар

Узвар, або компот із сушинини, обов’язково має бути на українському різдвяному столі. Він символізує очищення тіла та душі.

• Сушені яблука – 200 г
• Сушені груші – 100 г
• Чорнослив – 100 г
• Вода – 3 л
• Мед або цукор – 200 г
• Сушені ягоди шипшини або родзинки (по 100 г) – за бажанням
• Цедра або долька лимона чи апельсина

Усі інгредієнти для узвару помістити у велику каструлю. Поставити на мінімальний вогонь. Довести до кипіння, варити ще 10 хвилин після закипання. За бажанням перед подачею додати цедру кружальце лимона чи апельсина.

Вареники з капустою та вареники з картоплею

Зручність страви в тому, що ви за раз готуєте одразу дві з дванадцяти пісних страв.

Вареники символізують ситість і достаток. Пісні вареники з картоплею чи капустою обов’язково мають бути на різдвяному столі. Вареники подають змащеними олією, засмаженою цибулею або з грибною підливою.

• Борошно – 0,5 кг
• Вода – 250 мл
• Олія – 2 ст л
• Картопля – 0,5 кг
• Невелика капустина
• Цибуля -2 шт
• Сіль, перець до смаку

Просійте борошно, додайте воду, сіль, олію і вимішайте круте тісто. Накрийте його і залиште приблизно на годину.

За цей час приготуйте начинку. Почистьте та відваріть картоплю. Зробіть пюре, посоліть та поперчіть до смаку. Зачекайте, поки вистигне.

Капусту дрібно наріжте та потушкуйте. Приправте сіллю та перцем на свій смак.

Розкачайте тісто, виріжте кружальця, всередину кладіть приблизно чайну ложку картопляної начинки, формуйте невеликі вареники.

У великій каструлі закип’ятіть воду. Кидайте вареники у киплячу воду, варіть 5 хвилин, помішуючи. поки вареники не піднімуться на поверхню води.

Виберіть вареники. Подавайте, змастивши олією, або попередньо підсмаженою цибулею.

Голубці

Вже сама назва цієї страви вказує на символічність. Голуб приносить мир та злагоду. Крім того, це страва з капусти, що є символом єднання навколо однієї основи, стабільності та сили.

• Капуста – 1 невеликий качан
• Рис – 150 г
• Морква – 1 шт
• Гриби шампіньйони – 10 шт
• Цибуля – 1 шт
• Томатна паста – 2 ст л
• Сіль та перець до смаку

З капусти зніміть верхній шар листя, акуратно виріжте качан. Занурюйте качан капусти в окріп і поступово акуратно відділяйте листки один за одним. З охолоджених листків зріжте товсті прожилки.

Для начинки відваріть рис. Моркву натріть, а цибулю і гриби нашаткуйте якомога дрібніше. Овочі обсмажте в олії. Додайте в сковорідку рис, сіль, перець та томатну пасту. Тримайте на легкому вогні ще 7-10 хвилин. Готову начинку остудіть.

Покладіть начинку в центр капустяного листка. Заверніть капустяний лист рулетиком, підібгавши кінці до середини, щоб не випадала начинка. Складіть голубці в каструлю, залийте водою до половини і тушкуйте під кришкою 40 хвилин.

Тушена капуста з грибами

На різдвяному столі капуста символізує єднання навколо однієї основи. Тому страв з капусти, як і з грибів, так багато на столі у Святвечір.

• Гриби свіжі – 400 г
• Капуста – 1 головка
• Цибуля – 1 шт
• Морква – 2-3 шт
• Часник – 2 зубчики
• Сіль, перець до смаку
• Олія

Нашаткуйте капусту, гриби наріжте слайсами, моркву натріть на тертці, а цибулю дрібно наріжте. Капусту викладіть у каструлю або глибоку сковороду, додайте 100 мл води та трохи олії. Поставте на повільний вогонь. Додайте до капусти гриби, моркву, цибулю, та лавровий лист і залиште тушкуватися до готовності.

Грибна юшка з вушками

Гриби символізують продовження роду та плодовитість. Тому на різдвяному столі так багато страв з ними. А ще й тому, що вони є одним з важливих складових пісних страв. Грибна юшка (або пісний борщ) і вушка – це дві страви, які гармонійно поєднуються одна з одною.

• Сушені білі гриби – 300 г
• Морква – 1 шт
• Цибуля – 1 шт
• Вода – 2 л
• Борошно пшеничне – 1 скл
• Олія соняшникова – 2 ст л
• Перець чорний горошком, лавровий лист, сіль, перець – до смаку

Гриби замочіть на 30 хвилин в гарячій воді та добре промийте. Наріжте гриби невеликими шматочками, покладіть у каструлю з водою та варіть на невеликому вогні 20 хвилин.

Почистьте моркву та цибулю. Моркву натріть на терці, а цибулю дрібно наріжте. Смажте овочі 3-4 хвилини в невеликій кількості олії. Вийміть шумівкою гриби та викладіть до овочів. Смажте ще 2-3 хвилини, посоліть та поперчіть до смаку.

Половину овочевої маси викладіть у каструлю та залийте водою, доведіть до кипіння, вкиньте лавровий листок та перець горошком. Посоліть та поперчіть до смаку.

Іншу половину маси подрібніть в блендері до однорідності – це і буде начинкою до вушок.

Замісіть тісто як на вареники. Тісто розкачайте, наріжте його квадратами 4х4 сантиметри. На середину кожного квадрата викладіть чайну ложку начинки і зліпіть вушка – у вас вийде склеєний трикутник. А потім з’єднайте разом протилежні кінці трикутника.

Відваріть вушка у киплячій підсоленій воді, після закипання варіть 2-3 хвилини.

Подавайте у глибокій тарілці з грибною юшкою.

Квасоля

Страви з квасолі та гороху на Святвечір символізують весну, яка завжди відроджується в людині після занепаду.

• Квасоля біла або червона – 2 скл
• Морква – 1 шт
• Цибуля – 1 шт
• Томатна паста – 2 ст л
• Сіль і перець до смаку
• Олія

Замочіть квасолю на ніч в холодній воді, після цього добре промийте. Залийте водою, варіть на середньому вогні до напівготовності приблизно годину.

Потріть моркву, дрібно поріжте цибулю. Розігрійте сковороду з олією, обсмажте цибулю і моркву приблизно 6-7 хвилин. Додайте готову квасолю, томатну пасту, 50 мл води, сіль і перець до смаку. Тушкуйте помішуючи ще 5-6 хвилин.

Оселедець

Риба – це символ християнства. Тому обов’язково серед 12 різдвяних пісних страв повинні бути і страви з риби.

Інгредієнти:

Промийте та почистіть оселедець, відділіть кістки, зніміть шкіру. Поріжте порційними шматками. Викладіть на тарілку. Можете подавати з цибулею чи з лимоном – як вам подобається.

Запечений короп

Інгредієнти:

Духовку розігріти до 220 ᵒС. Коропа добре помити, обсушити паперовим рушником й зробити по три поперечних розрізи з кожного боку.

Натерти з усіх боків і в середині сумішшю солі та перцю. Покладіть в кожен розріз по шматочку лимона.

Викладіть рибу на змащене олією деко і запікайте 10-15 хвилин. Потім переверніть рибу і готуйте ще 10-15 хвилин. Риба повинна почати рум’янитись, а м’якоть до самих кісток повинна побіліти. Подавайте зі скибочками лимону.

Різдвяний калач

Калач або колач— традиційний обрядовий хліб із білого борошна, випечений у формі кола із крученого й переплетеного тіста, з отвором посередині.

• Молоко – 200 мл
• Цукор – 2 ст л
• Дріжджі сухі – 1 ч л
• Дрібка солі
• Ванільний цукор
• Олія – 60 мл
• Борошно – 450 г
• Жовток для змащування
• Мак для посипання

У тепле молоко додаємо цукор і сухі дріжджі, перемішуємо, залишаємо підрости на 10 хв. Після цього переливаємо цю опару у велику миску, додаємо олію, борошно, замішуємо тісто. Накриваємо рушником і залишаємо у теплому місці на 1 годину. Тісто повинно вдвічі збільшитися в об’ємі.

Коли тісто підросло, ділимо його на дві частини, формуємо руками два довгих валики. З’єднуємо їх з одного боку і сплітаємо косичку. Формуємо калач – коло – з діркою по середині.

Викладаємо на лист з пергаментним папером, залишаємо на 20 хв в теплому місці, щоб тісто підросло. Змащуємо яйцем і посипаємо маком.

Розігріваємо духовку до 180 градусів. Випікаємо калач 30-40 хв до готовності.

Пампушки

Пампухи на столі – це символ свята та солодкого життя.

• Борошно – 400 г
• Дріжджі живі – 30 г
• Молоко – 150 мл
• Олія – 80 мл
• Цукор – 50 г
• Цедра одного лимона
• Цукрова пудра – 200 г
• Олія для смаження – 1 л
• Для начинки: варення або мак

Зробіть опару — розведіть дріжджі в теплій воді, додайте 2 ст л борошна і 1 ст л цукру і поставте суміш в тепле місце для бродіння на 15 хв.

Просійте борошно та решту цукру в глибоку миску, влийте опару, додайте олію та цедру лимона, замісіть тісто.

Залиште в теплому місці на годину. Після того розкачайте тісто. Видавіть склянкою круги, в середину кожного викладіть начинку та накрийте іншою частиною тіста, защипніть краї.

Готові пампухи покладіть на посипану борошном дощечку швом донизу. Залиште їх на 10 – 15 хвилин, щоб вони піднялися.

У глибокій каструлі з товстим дном чи сковороді розігрійте 1 л олії, коли на дні з’являються невеликі пухирці, пампухи можна смажити.

Опускайте по 3-4 пампухи та обсмажуйте з обох сторін до золотистого кольору;

Гарячі пампухи посипайте пудрою. Для запаху до пудри можна додати ванільний цукор.

Смачної куті та щасливого Різдва!

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!