Стало відомо, як ефективно реалізувати зрошення в Україні

4 травня освітній проєкт «Агрокебети» спільно з асоціацією «Український клуб аграрного бізнесу» провели восьмий безкоштовний вебінар для студентів аграріїв та молодих спеціалістів із першого напрямку проєкту «АгрокебетиPRO: навчання, менторство, працевлаштування та підприємництво», який реалізується за сприяння Проєкту USAID «Економічна підтримка України», пише agronews.ua.

Тема онлайн-зустрічі: «Основи зрошення й етапи реалізації зрошення». Своїм професійним досвідом та експертизою поділився керівник відділу зрошення Кернел, Олег Ковальчук. Свою лекцію ментор розпочав із операціоналізації поняття зрошення та основ його здійснення.

Зрошення — це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення вологою рослин, які відчувають її нестачу в природних умовах.

«Сьогодні ми спостерігаємо зміну клімату в країні, а такі області як Полтавська та Черкаська, стають ризикованими для землеробства», — зазначив експерт.

Саме тому, відновлення зрошення є запорукою забезпечення стабільних врожаїв. На практиці, у компанії «Кернел», використовується такий вид зрошення, як дощування. На відміну від крапельного — воно найкраще підходить для вирощування товарної кукурудзи. Через технологію поливу, крапельне зрошення менш вигідне, адже зробить продукцію дорожчою на 5 000 – 7 000 $ на 1 га.

Основи дощування

Для початку полив здійснюється невеликими дозами на 25-30 мм, починаючи з кінця квітня. Така норма дозволяє виконати посів через 1-2 дні. Наступне дощування здійснюватиметься до початку проростання зерна крізь ґрунт, за умови відсутності опадів. Важливо не зрошувати землю у момент палючого сонця, оскільки це створить кірку на поверхні.

«Для того, аби не уповільнювати розвиток рослини, важливо дати ій пробитися із землі, і після сходу, на етапі 3-4 листків, можна знову зробити полив», — розповів фахівець.

Найбільш інтенсивний етап іригації розпочинається з серпня, після завершення цвітіння та наливання зерна. За словами Олега Ковальчука, для визначення норм поливу доцільно використовувати наступні методи:

• підрахунок кількості опадів на полях дощомірами;
• визначення вологи у ґрунті тензіометрами на глибині 30 см та 60 см;
• вимірювання вологи в землі гравіметричним (ручним) способом.

Етапи зрошення на прикладі господарства «Придніпровський край»

Етап перший — ревізія джерела зрошення та аналіз полів на наявність існуючих зрошувальних систем. Станом на сьогодні, вартість створення нової системи зрошення становить 5 000 $ на 1 га. Більш дешевшим буде її відновлення. На думку лектора, увесь процес розпочинається із джерел зрошення. Більшість господарств мають землі та грошові кошти на процес іригації, але відсутність його джерела змушує аграріїв відмовлятися від даної ідеї.

Етап другий — безпосереднє відновлення насосних станцій та підземних трубопроводів радянських часів. Роботи розпочалися із реставрації докової насосної станції, труби якої входили у велику калюжу, яка не осушувалася через її походження — канал. Доцільним стало перенесення трубопроводу вверх, для підключення до підземної мережі за межами насосної станції. Запуск води до трубопроводів показав, що стальні труби посічені через виникнення ржавчини, тому відбулася їхня заміна на поліетиленові. Експерт запевняє, що такий матеріал служить значно довше, а монтувати його зручніше.

Етап третій — встановлення сучасних зрошувальних машин. Під час роботи на господарстві «Придніпровський край» використовувалися фронтальні машини бренду Valley. На кожну із них встановлювався GPS трекер, який відображає координати та стан поливної техніки. Додатково вмонтовувався насос та бак фертигації для внесення добрив. Ще одним важливим аспектом в ефективному зрошуванні є форсунки. Спеціаліст зазначив, що від їх якості залежить рівномірність поливу. Для однакового виливання води на кожен форсунок встановлюється регулятор тиску, оскільки напір на вході дорівнює 3-3,5 ATM, а на виході із дощувальної машини — 1 ATM. Для кращої фільтрації води, після поливу, на полі здійснюється рифлення на глибину 70 см, аби уникнути замулення та ущільнення ґрунтy.

«Глибоке рифлення — це один із варіантів розущільнення зрошувальних площ», — підсумував ментор.

Щоб бути в курсі перспектив розвитку українського ринку та його можливостей виходу на світову арену, підписуйся на телеграм канал АгрокебетиPRO. Тут ти також знайдеш більше інформації про цікаві безкоштовні зустрічі, навчальні можливості, актуальні вакансії, та професійні поради від менторів.

11 травня запрошуємо тебе на дев’яту онлайн-лекцію із директором ТОВ «Галіція Грінері», Сергієм Ленчуком. Тема вебінару: «Сучасні технології вирощування зелені в закритому ґрунті».

Кернел — найбільший в Україні виробник та експортер соняшникової олії, розпочав свою діяльність у 1995 році. Агрохолдинг є основним постачальником сільськогосподарської продукції з регіону Чорноморського басейну у більш ніж у 80 країн світу. Щорічний експорт зерна з України становить 15 млн тонн, з яких 50% складають внутрішні поставки. Велику увагу в компанії приділяють сфері сталого розвитку та соціальній відповідальності. Так, у «Кернел» основними напрямками є: збереження довкілля, підтримка місцевих громад, виготовлення високоякісної продукції, здійснення політики з охорони праці та здоров’я, промислової, технічної та транспортної безпеки. З листопада 2007 року акції компанії торгуються на Варшавській фондовій біржі (WSE).

Колодязь (криниця) — символ життєдайності, чистоти, пізнання

Колодязь (криниця) належить до тих численних архетипів, якими щедро “всіяна” українська культура. Це символ життєдайності, мудрості, невичерпності, пізнання, чистоти. Символіка колодязя тісно пов’язана з символікою та значенням води, яку обожнювали усі народи світу.

Криниця стояла у кожному селі. Її оберігали, плекали, облагороджували, чистили. Криниці були у давні часи громадськими, спільним добром села. Копання криниць уважалось першочерговим і почесним завданням усіх мешканців села. Копали їх до настання свята Купала. З криниць щодня брали воду для пиття, їжі, прання, купання дітей тощо. Криниця була завжди місцем, де сходилися, щоб розповісти новини, подорожній міг тут утамувати спрагу і відпочити. Біля криниць збиралася молодь на свята, водили хороводи, освідчувались у коханні. Звідси, напоївши коней, їхали козаки боронити рідну Україну. Тут стрічалися і прощалися з милою. Тут лунали пісні Кобзарів про минуле українського народу. До криниці приходили люди в дні удач і гірких розчарувань, на схилі літ своїх.

Криниця – символ здоров’я, родючості, плодючості, святості. Для весільного короваю брали «із семи криниць водицю», щоб життя молодих було щасливе. У фольклорі, літературі часто постає образ криниці як пахучої квітки, живої істоти. Оспівані у піснях, криниці символізували батьківщину, рідне село, кохану, непорушну віру у безсмертя народу, джерело його високої духовності.

Уклонилась, повела мене в світлицю,
Пригощала за столом новотесовим.
Пив я воду, пив холодну із криниці –
Срібнодзвонну, срібноплинно-проліскову.
(Б.Олійник).

Походження слів “колодяць” і “криниця” різне. Слово “колодязь” традиційно пов’язане з архаїзмом “коло”, що означає – “сонце”. Слово “криниця” утворилося від архаїзму “крин” – вода. Від гарного слова “криниця” пішла велика кількість топонімів, гідронімів, антропонімів. Українські прізвища: Криниченко, Криничанка, Криничко та інші.

Кожна криниця мала неповторні художньо-технічні обриси. Спільним їхнім композиційним елементом є наземна частина – оголовок. Він складається із зрубного цямриння, мурується з каменю, відливається з бетону. Колоди зруба бувають круглі або протесані. Сільські теслі й різьбярі створювали криниці, які вражали художньою досконалістю і неповторною своєрідністю. Будувалися повністю закриті криниці з суцільним щільним обшалюванням стінок дошками. Важливим функціональним і художньо-пластичним елементом криниці є покрівля. Вона не лише оберігає від руйнування вал та інші елементи споруди, але й забезпечує санітарно-гігієнічні якості води. Архітектурно-конструктивному трактуванню традиційної української криниці характерні багатогранність типологічних ознак і багатство декоративного оздоблення.

Колодязь-криниця виступала не тільки «побутовим» джерелом води, а й була свого роду священним простором, з яким пов’язано безліч вірувань, звичаїв, обрядів. Наприклад, космогонічний міф про первісні води. Старі люди казали, не можна вночі заглядати в криницю, бо відьма поцілує. Криниця єднала Небо і Землю та сприймалась як “двері в інший світ”. В казках герой, стрибнувши в криницю, потрапляє в підземний світ.

У слов’ян володарками криниць вважалися Віли (Вили) – чарівні дівчата з крилами, а також богиня землі – Макош. Вірили, що на Зелені свята (Трійця) на зрубах колодязів люблять удосвіта сидіти чарівні діви з розпущеним волоссям, яке все розчісують гребенем. За даними дослідника митрополита Іларіона, українці вірили: «у криниці живе окремий криничний дід – криничник». Для пожертви божествам до криниць приносили кашу, вовну, нитки, вино, хустки, посуд, стрічки, хліб, мед, молоко.

Кругообіг води ніби здійснює зв’язок людини з її минулим і майбутнім. В найдавніших звичаях українців збереглося повір’я, що виконавши певні магічні дії з криничною водою, можна викликати дощ. Наприклад, на Житомирщині вважали, що для цього треба збовтати воду в криниці. Особливою пошаною в народі користувалися люди, які вміли за допомогою вербової лози знаходити підземні джерела, щоб копати криниці, а також майстри, які копали колодязі.

У скандинавській міфології, Мімір охороняє колодязь, вода якого дарує знання та прозріння. Він не дозволяє нікому пити з цього джерела просто так. За легендами, Одін, щоб отримати мудрість, пожертвував своїм правим оком саме для цього.

Криниці відігравали величезну роль і значення для давніх землеробів, зокрема представників Трипільської цивілізацією (V-III тис. до н.е.), що була тогочасною “житницею світу” – експортувала зерно у великих кількостях. У давніх трипільців існували величезні поселення-мегаполіси на 200-300 га, а тому зрошування полів займало ключову роль для досягення врожайності. Відповідно викопувалися криниці у широких масштабах. Воду з них набирали за давнім українським принципом “журавля” – пристрою, який складається з двох стояків (або однієї сохи з розвилиною), вкопаних у землю, рухомо закріпленої між ними довгої жердини (власне «журавля»), спорядженої противагою на коротшому плечі важеля і з прив’язаним відром на довшому (іноді за допомогою залізного гака, відомого як «рак»). Для противаги використовують масивну металеву деталь, зв’язані цеглини, бетонні блоки. Вага на коротшому плечі полегшує витягання наповненого відра, а щоб використати й ефект довжини важеля і при підійманні, журавель з’єднують з відром замість мотузки жорсткою тягою з довгої тонкої жердини («ключем», «крюком»).

Колодязі були й у скіфів. Геродот описуючи вторгнення персів у 514 р. до н.е., пише, що скіфи вирішили не вступати до відкритого бою та відступаючи, наказали засипати усі джерела та колодязі. Стіни цих криниць були викладені з кам’яних блоків. До криниць стікались з усіх усюд, щоб набрати води, а за одного й поговорити, обмінятись новинами.

Використані джерела:

1. ТОП-10 книг з української міфології.
2. Катернога М. Т. Українська криниця / М. Т. Катернога. — Київ : Техніка, 2006. — 136 с. — (Народні джерела).
3. Скуратівський В. Т. Обереги пам’яті : народний агрокалендар / Василь Скуратівський. ― Київ : Скарбниця, 1992. ― 112 с.
4. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис / Олекса Воропай. ― Київ : Велес, 2009. ― 432 с.

Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах: