Символічне значення предметів на покуті

Стіл, покритий вишитою скатертиною. Українці завжди на свята встеляли столи білими вишитими скатерками. З одного боку, це пов’язано з магією достатку (непокриті у свято стіл, лави-услони й долівка ніби притягали бідність). З іншого боку, дослідниця Віра Зайченко зазначає, що біла скатертина була й символом божественної чистоти, святості.

Додамо, що слово “святий” було синонімом “світлий” (порівняйте з сербським “светі”). А вишивка в праукраїнців була засобом передачі інформації, релігійної і побутової. Це своєрідні ієрогліфи. Кожен вишитий чи витканий предмет побуту оздоблювався лише тими орнаментами, які відповідали його призначенню.

У музеях зберігаються, наприклад, рушники з несиметричним орнаментом, а також рушники, зображення на яких дуже нагадують розташування зірок якихось сузір’їв.

Розквітлі гілочки вишні або яблуні. На початку грудня обрізали з дерева вишні кілька невеликих гілок, заносили до хати й ставили у посудину з водою біля вікна (воду міняти через кожні 2 дні, можна додати до неї цукру), потім у горщик із землею.

До Різдва Христового (за дохристиянських часів — до дня зимового сонцестояння) на гілочках розцвітали квіти. Звісно, на вулиці в мороз можливо встановити лише штучне деревце розквітлої вишні.

Досі вважалося, що цей звичай є лише засобом ворожіння про шлюб та врожай. Однак він описаний як нібито християнська традиція в друкованому віснику 2002 р. німецької лютеранської релігійної громади святої Катерини м. Києва, де називається “гілками святої Варвари” і з ворожінням ніяк не пов’язаний (лютерани святкують день св. Варвари 4 грудня).

Ставить під сумнів версію про ворожіння і те, що дослідник Василь Скуратівський зафіксував в Україні кілька різних дат зрізання гілочок: день великомучениці Катерини (7 грудня) і день св. Спиридона Тримифунтського (25 грудня).

За іншими джерелами, це також робили і в день св. Андрія (13 грудня). Очевидно, плутанина виникла у зв’язку з переходом на новий календарний стиль на поч. ХХ століття.

Крім того, у ХІХ ст. українці вже не пам’ятали язичницького змісту своїх обрядів, і зберегли їх лише завдяки міцному переплетенню з православною вірою, ворожіннями та їх прив’язці до хліборобського циклу робіт.

Можливо, у давнину різдвяні гілки вишні символізували Дерево Всесвіту (Світове Дерево), а квіти — зірки. За версією Олександра Знойка, наші пращури вважали цим Деревом Чумацький шлях.

Дідух (сніп-рай, король) ­— конусоподібний сніп (фалічна символіка) із пшеничного колосся або соломи, прикрашений сухими квітами, стрічками, що в’язався, як правило, з трьох оберемків.

Виготовляли його влітку під час зажинок чи обжинок, після чого зберігали в коморі, а вносили урочисто до хати лише в Святий вечір, встановлювали на покуті, де він перебував, здебільшого, до свята Щедрого вечора.

Віктор Давидюк пише, що в деяких місцевостях Дідуха на покуті обв’язували чоловічим тканим поясом або вдягали в чоловічу вишиванку і шапку (традиційну “козацьку”) та перев’язували вишитим рушником-божником. Це вказує на те, що Сніп-рай міг бути кумиром-уособленням якогось язичницького бога.

Галина Лозко вважає, що саме Дідух був символом Світового Дерева. Василь Скуратівський визнав його символом пращурів, таким собі аналогом православної ікони, оскільки існувало вірування, що душі предків оберігають врожай родини.

Вікіпедія дає також версію Джеймса Фрейзера, що це символ духу врожаю, який завдяки збереженню снопа та особливим ритуалам, пов’язаним з його знищенням, переноситься від минулого врожаю до наступного. Щодо цього зауважимо, що таку функцію в обрядах українців виконує “велесова борода” — незжате колосся, яке лишають на полі.

Може бути, що Сніп-рай символізував бога зоряного неба Сварога як Прадіда людства. Такий собі тотемізм відносно зірок. Олексій Братко-Кутинський вказував на те, що іранською мовою “Дадвах” — це великий Творець Світу. А можливо, цей сніп — уособлення Сонця, адже солом’яну ляльку виготовляли й спалювали також на свято літнього сонцестояння (Купала).

Розв’язанню цієї загадки могли б допомогти етимологічні дослідження слова “рай” (“рой”), яке широко розповсюджене в Україні в топонімах і прізвищах.

Враховуючи всі версії про символіку Дідуха, сучасне його оздоблення калиною здається помилкою, бо калина в українців була символом дівчини, дівочої незайманості, а пізніше і України.

Плуг чи леміш від нього, сокира — до Святвечора вносили до хати й складали під столом чи біля порогу частини справжнього сільськогосподарського плуга, ярмо і теслярські знаряддя, або виготовляли їх маленькі фігурки з глини чи тіста. Важливе культове значення мали як самі ці знаряддя, так і залізо в них. Виробники іграшок та ялинкових прикрас на наступні роки могли б виготовити ці предмети (плуг можна поєднати із запряженим волом).

За Іпатіївським літописом, бог Сварог навчив людей шлюбу, хліборобства, ковальства (обробці заліза) та подарував їм плуг. Цікаво, що це повністю співпадає зі скіфським міфом, зафіксованим грецьким істориком Геродотом, про золотий плуг, який бог дав скіфам.

Плуг — це також українська народна назва сузір’я Оріон. Олександр Знойко зауважив, що наприкінці грудня це сузір’я ніби лежить над лінією горизонту, що могло трактуватися язичницькими жерцями як те, що небесний “золотий” плуг падає на землю. Сокира — це також священне знаряддя, завдяки залізу.

Археологічні дослідження показали, що сокира є одним з найперших залізних знарядь праці людства. Ще за часів Середньовіччя споруди з дерева будувались без цвяхів, лише за допомогою сокири. Не випадково, мабуть, дерев’яна сокира є елементом урочистого народного строю на Гуцульщині.

Дослідник Олекса Воропай писав, що українці вважали сокиру, покладену біля порогу, оберегом від злих сил, відьом, а різдвяне “заліззя” — джерелом цілющої енергії: діти намагалися торкнутись його босими ногами, щоб “ноги були тверді, як залізо”.

Горщик з кутею та глечик із узваром. Існувала урочиста обрядодія в Святвечір: “нести кутю на покутю”.

Кутя та узвар ­— найважливіші жертовні священні страви, пов’язані з Дідухом, а 12 чи 13 обрядових страв Святвечора (одна з назв свята — “Багата кутя”) ­— це, імовірно, не лише символ 12 (13) зодіакальних сузір’їв, але й жертви богам, які їх уособлювали.

Поїдаючи жертовні страви з дотриманням ритуалів, язичники єдналися з богами, між собою та з померлими.

Віктор Давидюк повідомляє, що подекуди кутя мала стояти на покуті стільки ж, скільки й Дідух. Потім кутю з цього горщика віддавали курям, бо людям вона вже могла зашкодити.

Обрядовий хліб (“карачун”, “василі”) теж клали на покуті на горщик з кутею як символ і жертовну страву Сонця, яке “народжується” (після дня сонцестояння дні починають збільшуватись, ночі скорочуватись).

Віктор Давидюк повідомляє, що подекуди замість хліба був пиріг з начинкою з бобів (квасолі). Перебував він на покуті стільки ж, скільки й кутя, і Дідух, — здебільшого до новорічного свята Щедрого вечора.

Вишита хуста під обрядовою хлібиною або на ній. Віра Зайченко в дослідженні “Вишивка Чернігівщини” зазначає, що обрядова хуста (не плутати з жіночою хусткою) — тобто вишите квадратне чи прямокутне полотно розміром десь 50 на 70 см — це винятково обрядовий атрибут, однією з основних “функцій” якого є завжди “супроводжувати” хліб.

Тобто, всупереч поширеному за радянських часів стереотипу, вітаючи гостей, українці хліб і сіль тримали не на рушнику, а на хусті (існують фотографії початку ХХ ст., які це підтверджують). Нею ж накривали хліб, коли він лежав на столі. У ній же носили хліб як гостинець.

Ложки для душ померлих мали лежати на столі чи на покуті протягом усього часу, доки Дідух перебуває в хаті. Етнограф Василь Скуратівський наголошував, що різдвяний тиждень для українців-язичників був і поминальним. Можливо, саме цим пояснюється сувора звичаєва вимога святкувати Різдво лише в колі своєї родини.

Свічник-трійця — тристовбурний обрядовий канделябр українців, що використовувався під час великих свят, пов’язаних зі стародавнім язичницьким культом вогню й води (також у язичницьких обрядах свят Водохреща, Стрітення).

Хоча виготовлення таких підсвічників зафіксоване лише на Гуцульщині та Покутті, однак на іншій території України виготовляли обрядові свічки такої ж форми.

Автор – Дана Вишнівська

Горщик як символ

Всі словники 199 760

Всі словники Тлумачний он-лайн словник української мови «СЛОВНИК.УКРЛІТ.ORG» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Знаки етнокультури Жайворонка Жайворонок. Знаки української етнокультури

горщик

ГО́РЩИК, а, ч. Зменш. до горщо́к. — Ой ви, діти — квіти наші! Наварю вам горщик каші, Поїсте ви до смаку, — Мовить баба у кутку (Гл., Вибр., 1957, 287); В кутку, на великому просторому дощаному столі, стояло кілька горщиків з якимись рослинами (Смолич, V, 1959, 551).

Го́рщик, ка, м. мн. ч. Го́рщики. Горшокъ. Дощику, дощику! зварю тобі борщику в повненькому горщику. Ном. Ум. Го́рщичок, горщеня́, горщеня́точко.

го́рщик = горщо́к = горне́ць (зменшені — го́рщичок, горще́чок, горща́, горща́тко; малий горщик — горня́; зменшено-пестливе — гор­ня́тко) — гончарний виріб — гли­няний посуд, у якому здавна вари­ли їжу (звичайно в печі); за давнім повір’ям, горщики добра господи­ня не лишає відкритими, особливо на ніч — у них може впасти щось нечисте; часто символізує людину, коли кажуть: «Ліпше старий гор­нець, як новий череп» (тобто ста­рий наречений, та надійний),«Горнець котлові докоряє, а оба засмальцьовані» (обидва однаково лихі); розбите горня — символ ру­їни, розбрату; дірявий горщик — марнотратник; щербатий горщик — нещаслива, невдатна людина. Горш­ки не святі ліплять (прислів’я); Не­має ні в горшку, ні в мішку (приказ­ка); Осадила, мов горщик від жару одставила (приказка); Щербатого горшка ніколи не наповниш (М. Но­мис); Хоч малий горщик, та м’ясо варить (прислів’я); Порожній гор­нець дзвенить, а повний мовчить (приказка); У неї полум’я на припіч­ку, на жару горшки й горнята (І. Нечуй-Левицький); Єсть моло­ко — буде й горнятко (прислів’я); Є в горшку молоко, та голова не влізе (М. Номис).

Горщик або Глечик

ГОРЩИК або ГЛЕЧИК – символ єднання Землі і Сонця, без чого неможливий хатній достаток. Бо виготовляють його з глини, що від Землі, а випалюють на вогні, що від Сонця. І готують їжу в горщику на домашньому вогнищі, яке вигріває домашнє благополуччя. Тому горщик сприймається як вмістилище духу і душ – духу всієї родини і душі кожного її члена.

Звідси і висока шана цьому незвичайному домашньому посуду – він є учасником найважливіших обрядів та ритуалів: в ньому вариться і зберігається кутя як найсвятіша з усіх страв; його виставляють на тинах, щоб вберегти господарство від усіляких бід; при новосіллі жар із печі старої хати до нової переносять у горщику, чим зберігають родинний дух і добрі традиції; незамінним був горщик на хрестинах, весіллях і навіть похоронах.

Окрім всього, горщик є символом людської злагоди: посваритися – це «побити горшки», а їх «склеїти» надто важко, навіть якщо дуже хочеться і вкрай необхідно…

Карта України для дітей

Народна мудрість

Не плюй на землю, бо не буде родити

Закони вихованя для дітей

Категорії

• Архітектура
  • Архітектура Київської Русі кінця X-1-ї половини XIII ст.
  • Сільські поселення та селянський двір
  • Храми України
  • Історія Козацтва
  • Українські Січові Стрільці
  • 20 рецептів приготування пасок
  • Борщі
  • Вареники
  • Вироби з бісквітного тіста
  • Вироби з дріжджового тіста
  • Вироби з заварного тіста
  • Вироби із здобного і пісочного тіста
  • Галушки
  • Горячі рибні страви
  • Домашні заготівлі. Консервування овочів і фруктів
  • Домашні заготівлі. Приготування повидла і варення
  • Закуски і страви з овочів
  • Закуски і холодні страви з мяса
  • Закуски і холодні страви з риби
  • Капусняки
  • Ковбаси
  • Мед, пиво, квас
  • Млинці і млинчики
  • Молочні та борошняні закуски
  • Настойки і наливки
  • Підливи до других страв
  • Солодкі страви
  • Страви з баклажанів
  • Страви з баранини
  • Страви з бобових
  • Страви з бобових зелених овочів
  • Страви з борошна
  • Страви з гарбузів
  • Страви з грибів
  • Страви з кабачків
  • Страви з капусти
  • Страви з картоплі
  • Страви з консервованих овочів
  • Страви з кролятини
  • Страви з крупів
  • Страви з моркви
  • Страви з перцю
  • Страви з помідорів
  • Страви з птиці
  • Страви з свинини
  • Страви з сиру і яєць
  • Страви з телятини
  • Страви з шпинату
  • Страви з яєць
  • Страви з яловичини
  • Страви із спаржі
  • Юшки
  • Українське весільне вбрання
  • Весна
  • Бджільництво
  • Допоміжні заняття і промисли
  • Тваринництво
  • Традиційне хліборобство
  • Міфологія
  • Народні знання
  • Релігія
  • Весняні свята
  • Зимові свята
  • Літні свята
  • Осінні свята
  • Дерева-символи
  • Квіти символи
  • Повір’я про явища природи
  • Птахи-символи
  • Символи життя
  • Символи часу
  • Символіка дорогоцінних каменів
  • Тварини-символи
  • Зародження театру
  • Іконопис
  • Народні ремесла
  • Українські народні пісні
    • Веснянки
    • Дитячі колядки, щедрівки, засівалки (посипалки)
    • Жартівливі пісні
    • Козацькі пісні
    • Колискові пісні
    • Колядки та щедрівки
    • Купальські пісні
    • Пісні про кохання
    • Пісні про родинне життя
    • Романси