Михайло Булгаков

Михайло Опанасович Булгаков (рос. Булгаков Михаил Афанасьевич; 15 травня 1891, Київ — 10 березня 1940, Москва) — російський письменник.

Коріння Булгакова — з Орловщини. Колись Орел входив до складу Київської губернії. Михайло Васильович Покровський, який сам вінчав Варвару з Опанасом Булгаковим (1 липня 1890), й Іван Авраамович Булгаков, народилися 1830 р., обидва були священиками, обидва в один рік (1894) померли. Один із прадідів, батько Анфіси Іванівни Покровської, носив прізвище Турбін.

Сім’я доцента Київської духовної академії Булгакова оселилася на Воздвиженській вулиці, в будинку Матвія Бутовського, священика Хрестовоздвиженської церкви.

Михайло Булгаков народився 3 (15) травня 1891 р і був першою дитиною у сім’ї. Два тижні він був “Богданом” (так називали нехрещених немовлят).

Опанас Іванович теж був первістком у великій сім’ї (11 дітей), його теж хрестила бабуся. Батько Булгакова помер від тієї ж хвороби, що й згодом його син, — нефросклерозу, в березні.

Перше оповідання “Пригоди Світлана” було написане, коли автору виповнилося сім років. Того року в сім’ї з’явився ще один хлопчик — Микола (1898), а до нього — три сестри: Віра (1892), Надія (1893) і Варвара (1895). У 1900 р. народився Іван, а через два роки — Олена (Льоля).

Сім’я часто змінювала адреси в пошуках зручніших квартир: Госпітальна, Волоська, Діонісівський провулок, Кудрявська вулиця та інші.

На рубежі століть відбулися дві події — Михайло вступив до гімназії і родина придбала дві десятини землі в селищі Буча. Був збудований дім на п’ять кімнат і дві веранди.

Сюди часто приїжджали друзі й родичі, знайомі Булгакових. У Бучі був театр, де на сцені виступали Михайло й Віра Булгакови під псевдонімами “Агарін” і “Невєрова”. За сценаріями Михайлика розігрувалися домашні інтермедії та вистави.

Одне з найбільших захоплень Михайла в юності було ентомологія — збирання метеликів, були там і рідкісні екземпляри. 1919 р. він віддав її Київському університетові. Єдиний власний — у Бучі — будинок згорів у 1918 р.

1906 р. Сім’я Булгакових переїжджає в будинок № 13 по Андріївському узвозу, де пройшли останній період дитинства Михайла Опанасовича. Проте персонажі твору “Біла гвардія” жили на Олексіївському узвозі.

До 1919 р. життя Булгакових пов’язане з цим будинком, що змінював власників, але не мешканців другого поверху, родину професора Булгакова.

Про діяльність доцента, професора Київської духовної академії Опанаса Булгакова збереглися спогади його колег, друзів, учнів. П’ять років до смерті Опанаса помер його молодший брат Сергій Булгаков.

По закінченні гімназії професію лікаря Михайло обрав цілком свідомо. З шести братів матері троє (Василь, Михайло, Микола) були лікарями, а з боку батька лікарем був Ферапонт Булгаков. Другом сім’ї був лікар Іван Воскресенський (за нього через кілька років вийшла заміж Варвара Опанасівна).

Булгаков працює у військових госпіталях у Кам’янці-Подільському й Чернівцях, потім, після призову, “ратник ополчення II розряду” одержує призначення до Смоленської губернії. Менш ніж за рік юний лікар амбулаторне прийняв 15361 пацієнта.

У березні 1918 р. Булгаков із дружиною повертається до Києва, на Андріївський узвіз, 13.

У 1921 р., після двох років роботи в газетах і театрах Грозного і Владикавказа, Булгаков на кілька днів приїжджає до Києва, на Андріївський узвіз, але вже в будинок не № 13, а № 38, до І.Воскресенського, де колись наймав кімнату з молодою дружиною.

Булгаков сам поставив собі діагноз. Як лікар, він розумів, що жити йому лишилося недовго. І до останніх днів диктував дружині правки роману “Майстер і Маргарита”, який розпочав писати ще у 1928 р.

Відомо шість редакцій цього роману. Спершу М. Булгаков хотів написати “роман про диявола.

З лютого 1940 р. друзі та родичі постійно чергують біля ліжка Булгакова, який страждає хворобою на нирки. 10 березня 1940 р. Михайло Опанасович Булгаков помер.

✅16 цікавих фактів про Булгакова

Михайло Булгаков за роки життя написав чимало творів, хоча найвідомішими і знаменитими з них, безперечно, можна назвати «Майстра і Маргариту» і «Собаче серце». Звичайно, цими шедеврами список творчості великого письменника не обмежується, але саме ці твори принесли Булгакову посмертну славу.

Цікаві факти з життя Булгакова

1. Михайло Булгаков народився в Києві в сім’ї доцента духовної академії і викладачки жіночої гімназії.
2. У Булгакова було шестеро братів і сестер. Всі вони вибрали для себе різні професії – від ученого-біолога до музиканта-балалаєчника, але ніхто більше не мав таланту до літератури.
3. Булгаков з відзнакою закінчив медичний факультет Київського університету і подавав рапорт про призначення його лікарем на флот, але не пройшов медкомісію через ниркової недостатності.
4. Майбутній письменник зовсім не вмів розпоряджатися грошима, і був імпульсивною людиною – якщо йому заманулося витратити останні гроші на поїздку на таксі, він так і робив. Прикраси Булгакова і його дружини Тетяни регулярно виявлялися в ломбарді.
5. З 1917 року, коли він працював лікарем біля лінії фронту, Булгаков придбав згубну звичку до вживання морфію.
6. Прообразом професора з роману «Собаче серце» став дядько письменника, який мав у Москві успішну гінекологічну практику.
7. У 1926 році силовики під час обшуку вилучили у Булгакова рукопис «Собачого серця» і особистий щоденник. Через кілька років щоденник повернули, і автор негайно його спалив, але до наших днів дійшла копія цього документа, знята на Луб’янці.
8. П’єса Булгакова «Дні Турбіних» з успіхом йшла у МХАТі близько 15 років, до початку чергової війни. Постановку кілька разів забороняли, але Сталін особисто зажадав повернути її на сцену, оскільки вождю п’єса подобалася. За непідтвердженими даними, Сталін дивився «Дні Турбіних» не менше 15 разів.
9. Радянська преса послідовно і жорстко критикувала як творчість Булгакова, так і його самого. За підрахунками самого письменника, за 10 років в різних газетах і журналах вийшло 298 розгромних рецензій на його твори і тільки 3 позитивних. Критиками виступали імениті чиновники і літератори, наприклад, Володимир Маяковський.
10. У 1930 році становище Булгакова стало відчайдушним – його книги не друкувалися, а п’єси одну за одною вилучали з репертуару театрів. Доведений до крайності письменник написав звернення до уряду СРСР з проханням або дозволити йому виїхати за кордон, або дати можливість працювати в театрі. Незабаром Булгакову зателефонував Сталін і порадив драматургові влаштуватися у МХАТ.
11. Пристрасть до морфію не покидало письменника майже всю його життя – на рукописи роману «Майстер і Маргарита» навіть через 45 років після смерті Булгакова були присутні сліди цієї речовини.
12. Булгаков помер від хвороби нирок у 48-річному віці. На його могилі встановлено чорний надгробний камінь, спочатку лежав на місці спочинку Миколи Гоголя.
13. Робота над «Майстром і Маргаритою» почалася ще в 1920-х роках і тривала до смерті Булгакова, але ця праця так і не був завершений. Зведенням воєдино розрізнених чернеток і записів займалася вже вдова письменника Олени. Спочатку цей роман передбачалося назвати «Чорний маг» або «Копито інженера».
14. Майстра, ні Маргарити в першому варіанті знаменитого роману не було – автор книги про Понтія Пілата і його кохана народилися в уяві Булгакова тільки через 10 років роботи над романом.
15. У Михайла Булгакова було три дружини, але ні від одного зі шлюбів не з’явилося жодної дитини.
16. Булгаков колекціонував квитки на концерти та вистави, на яких йому довелося побувати.

Українофоб чи геній? Які погляди мав Булгаков, що не так із його культом і як вчинити з музеєм у Києві

Михайло Булгаков – це російський письменник, який народився у Києві у 1891 році та написав низку творів, відомих у пострадянському просторі: “Майстер і Маргарита”, “Біла Гвардія”, “Собаче Серце”, “Записки юного лікаря”, “Іван Васильович”.

Чому ми говоримо про Булгакова? 30 серпня Національна спілка письменників України виступила проти Музею Булгакова у Києві і запропонувала натомість створити музей українського композитора Олександра Кошиця.

Однак ідею закрити музей не підтримали у Міністерстві культури. Олександр Ткаченко заявив, що Булгаков – киянин, а специфічні репліки щодо України у деяких творах належали його персонажам.

Ця подія спричинила дискусію і в соцмережах, і серед культурних діячів.

Хтось вважає Булгакова великим митцем, генієм, антирадянським чи навіть українським письменником.

Інші кажуть, що він захоплювався російськими імперськими ідеями і негативно ставився до незалежності України та національно-визвольних змагань.

“Українська правда. Життя” поспілкувалася з експертами про політичні погляди Булгакова, значення його творчості для України і світу, а також щодо музею у Києві.

Розібратися в цій темі нам допомогли:

• літературознавець, літературний критик, письменник і директор видавництва “Смолоскип” Ростислав Семків;
• кандидат історичних наук, учасник проєкту “Likбез. Історичний фронт” Геннадій Єфіменко;
• історикиня, архівістка Ганна Путова;
• літературознавиця, літературна критикиня і письменниця Віра Агеєва.

Хто такий Булгаков?

Михайло Булгаков народився у Києві і прожив тут до 1921 року, а потім переїхав до Москви. Він вів лікарську практику, перш ніж присвятити життя письменництву.

Більшість його творів не друкували за життя через критику радянського режиму, однак п’єса “Дні Турбіних” за мотивами роману “Біла Гвардія” йшла у Московському художньому академічному театрі до червня 1941 року.

Нині про Булгакова у Києві нагадує літературно-меморіальний музей, розташований на Андріївському узвозі, 13.

Там з 1906 по 1919 роки проживала сім’я Булгакова – за цією ж адресою він “поселив” головних героїв роману “Біла Гвардія” Турбіних.

У 60-х Булгакова почали друкувати у “самвидаві”, а у 80-х – ще більш масово. У цей час ним починали захоплюватися як антирадянським сатириком.

Батько Булгакова Афанасій був російським богословом, викладачем Київської духовної академії і цензором.

За словами історика Геннадія Єфіменка, його прислали в Україну, фактично, для колоніальної діяльності.

Чи можна вважати Булгакова українським письменником?

Існує думка, що Булгаков – це частина українського культурного простору чи навіть український письменник.

“Булгаков належить світові, а Україні – у першу чергу, бо він тут народився і виріс з цієї землі… Він не був ні російським націоналістом, ні українофобом…

Київ він любив пристрасно і ніжно, бо це був його дім. Він оспівав його. Тому він належить Києву”, – вважає Ганна Путова.

Утім, літературознавець Ростислав Семків заперечує: Булгакова неможливо вважати українським письменником.

Існує два критерії, за якими можна зараховувати письменників до певної культури. Один із них – це критерій мови.

“Національна література належить тим, хто писав цією мовою. У нашому випадку – українською.

Але є ширший критерій, до якого можна зараховувати так само тих, хто писав іншою мовою, але мав певний пієтет перед цією культурою, літературою і якусь причетність до українського матеріалу“, – пояснює Ростислав Семків.

За цими критеріями проходить Микола Гоголь, який писав російською, але про українську культуру. Так само – Леопольд фон Захер-Мазох, який писав німецькою, але український матеріал (“Дон Жуан з Коломиї”, “Жіночі образки з Галичини”) і поважно ставився до української культури.

“Поваги до української культури у Булгакова немає. Це можна довести і не тільки на його текстових матеріалах, але і якщо аналізувати його вчинки”, – каже Семків.

Наприклад, Михайло Булгаков дезертував з армії УНР і приєднався до Добровольчої армії, тобто до білогвардійців.

“Це все можна зрозуміти, але ми констатуємо факт. Він був переконаним монархістом і чітко бачив для себе, яку Росію він любить. Це мала бути монархічна Росія.

Який Київ він любив? Це мав бути монархічний імперський Київ у складі Російської імперії.

Ніякого сентименту до української культури у нього немає. До “Киева” є. Але я наголошую – до “Киева”, – пояснює літературознавець.

Які погляди мав Булгаков?

Політичні погляди Булгакова більшість експертів описує як російський імперіалізм, шовінізм, українофобію та симпатію до “білого” руху.

Він критикував УНР, Павла Скоропадського і Симона Петлюру, однак Ганна Путова пояснює, що політика гетьмана була дещо ближча Булгакову, ніж більш “націоналістичні” погляди Петлюри.

З цим також погоджується Геннадій Єфіменко, але додає: про підтримку гетьмана все одно не йдеться.

“Для гетьмана головними ворогами були більшовики. Він приймав на службу тих, хто боровся проти більшовиків, а серед них було багато білогвардійців. Вони були на боці гетьманату у боротьбі з більшовиками, але водночас категоричними противниками України.

Петлюра був дещо радикальнішим за Скоропадського у плані підтримки всього національно українського. Від потужного повстання під українськими національними гаслами, яке як Головний отаман очолив Симон Петлюра, не встояв гетьманат. Але як для Турбіна, так і для Булгакова, не лише Петлюра, а й Скоропадський були вороги, бо вони говорили про Україну”, – каже історик.

Чи був Булгаков українофобом?

За визначенням Словника української мови у 20 томах, українофобія – це “нетерпимість, ненависть, боязнь українців і всього українського”. У Великому тлумачному словнику української мови “українофоб” – це “противник, ненависник українців і всього українського”.

Літературознавці Ростислав Семків та Віра Агеєва кажуть, що Булгаков підпадає під визначення українофоба.

“Вочевидь, йому було складно зрозуміти, як зруйнувався світ затишної імперії кінця XIX– початку XX століття, в якому він виріс.

Він бачив причину руйнації цього світу у приході українства, націоналістів, Петлюри, гетьмана Скоропадського і так далі. Зруйнувався цей затишний світ, до якого він звик. Він цього боявся, тому протидіяв”, – каже Семків.

Не всі у сім’ї Булгакових мали такі погляди. На фото сім’ї Булгакова можна побачити українські строї, а одна з сестер – співала у хорі Кошиця.

Інша сестра, наймолодша, закінчила український університет, говорила українською.

Прихильники Булгакова натомість кажуть, що не можна вважати його українофобом, зважаючи на історичні реалії того часу.

“Легко вимагати розуміння цієї ідеї нам, людям ХХІ сторіччя, які переживають піднесення самосвідомості на тлі російської агресії у незалежній Україні, від людини – росіянина за походженням з професорської сім’ї, який виріс у російськомовному оточенні у Києві”, – вважає Ганна Путова.

Однак у схожій ситуації опинилися багато хто зі зросійщених або російських родин в Україні.

“Вони або відкидали українське коріння, або робили свій вибір на користь українства.

Наприклад, Олена Теліга зробила рішучий вибір на користь України. Булгаков такого вибору не зробив. Він навпаки – протидіяв цьому”, – каже Ростислав Семків.

За що критикують твори Булгакова?

У літературознавстві існує поняття тенденційності – це ідеологічна спрямованість твору, упередженість.

Саме це явище присутнє у творах Булгакова – немає позитивних персонажів, які були б пов’язані з чимось українським.

“Це зазвичай жорстокі, негативні персонажі. Я не буду переказувати “Білу гвардію”, але насправді однієї її вистачає”, – каже Семків.

Найбільш “проблемними” у Булгакова вважаються роман “Біла Гвардія” та п’єса “Дні Турбіних”, створена за його мотивами.

Критики Булгакова найчастіше посилаються на фразу, яку Булгаков вклав у вуста головного героя Олексія Турбіна:

“Я б вашего гетмана за устройство этой миленькой Украины повесил бы первым. Кто запретил формирование русской армии? Гетман.

Кто терроризировал русское население этим гнусным языком, которого и на свете не существует? Гетман. Кто развел всю эту мразь с хвостами на головах? Гетман..”.

У відповідь на ці звинувачення прихильники письменника зазвичай стверджують: ці репліки говорить герой, а не сам Булгаков.

Однак літературознавиця Віра Агеєва відповідає: персонажів також творить автор.

“Відсилаю всіх до конкретного тексту. У Булгакова є публіцистичний текст під назвою в оригіналі “Киев-город”. Текст цей, наголошую, публіцистичний, не художній, розпочинається роздумами про те, що в Києві мистецтва немає, науки немає, нічого немає”, – каже вона.

У творчості Булгакова немає позитивних моментів, пов’язаних з “українською Україною”, наголошує Семків.

“Він зумисно перекручує факти. Наприклад, показує, що український гетьман залежний від німців, чого насправді не було, і так далі. Там є маса історичних прорахунків, які пересмикнуті в його оповіді”, – додає критик.

У творі “Я убил”, окрім “жорстокості” українців, розвивається міф про їхній антисемітизм.

“Більшовики стали говорити, що українці – антисеміти, лише з 1920 року. У 1919-му в антисемітизмі більшовики звинувачували білогвардійців. У них дійсно було багато плакатів, агітаційних листівок, але в УНР на урядовому рівні антиєврейських ідей ніколи не було.

Коли стало зрозуміло, що основний ворог не білогвардійці, а “петлюрівці”, більшовики розгорнули цю кампанію ще й за кордоном. І Булгаков їм фактично підіграв”, – каже історик Геннадій Єфіменко.

Чи всі твори Булгакова антиукраїнські?

“Як достатньо зрілий письменник, він написав багато речей, які не є тенденційними в антиукраїнському напрямку, але вони є імперськими. Булгаков дуже білогвардійський письменник”, – каже Семків.

Наприклад, роман “Собаче серце” не є антиукраїнським, але професор Преображенський оцінює радянську дійсність з точки зору досконалої імперської дійсності, а більшовики намагаються зруйнувати цей світ.

Тому цей роман, як і “Роковые яйца” – сатира на радянську дійсність.

З іншого боку, літературний критик бачить у творах письменника численні спроби “сподобатися” Сталіну.

“Він намагався сподобатися вождю і знайти своє місце серед номенклатурної чи комендативної одиниці. Просто йому це не вдалося і це дійсно підважує, але не заперечує його антирадянськість”, – додає Ростислав Семків.

А образ Івана Грозного у п’єсі “Іван Васильович” – це найбільший “письменницький гріх” Булгакова, каже критик.

“Булгаков на місці цього злочинця і маніяка Івана Грозного робить інертну постать. Це розмита правда. Він скидає його з п’єдесталу, але робить симпатичним”, – додає літературознавець.

У “Майстрі та Маргариті” також є два образи, які виправдовують тоталітарну владу – за словами експерта, тут теж проглядається спроба сподобатися диктатору.

“Ми маємо Понтія Пілата, який розуміє, що не можна засуджувати Єшуа і треба його виправдати, але він мусить, і тому, скоряючись необхідності, він йде на цей відвертий злочин. Ну і Воланд, звичайно. Не можна заперечувати, що зло, пов’язане з Воландом, виглядає у Булгакова цікавим і привабливим.

Це в контексті сталінізму дає нам розуміння, що він намагається знайти там своє місце. Тенденційність цих текстів не заперечує того, що вони непогано написані, але вона шкодить”, – додає він.

Є свідчення про листування Булгакова зі Сталіним – цей факт зовсім не означає, що Булгаков був симпатиком СРСР, однак у своїй творчості він йшов на компроміси, каже Геннадій Єфіменко.

“Все-таки у 1920-ті роки твори “Біла гвардія”, “Я убил” не видавалися. Вони були ворожі не тільки українцям, а і радянській владі. Але та ж таки “Біла Гвардія” була перероблена на п’єсу “Дні Турбіних, і в ній посилені “антипетлюрівські”, а по суті антиукраїнські мотиви.

Показувалися вигадані жахи українізації в період 1918-19 років, а українці чи “петлюрівці” поставали як відверто негативні персонажі”, – каже Геннадій Єфіменко.

Саме про цей твір згадано у п’єсі Миколи Куліша “Мина Мазайло”, де тьотя Мотя вихваляє “Дні Турбіних” і критикує політику коренізації, в яку на початку ХХ століття “гралися” більшовики.

“Дні Турбіних” – це був один з улюблених творів Сталіна. За деякими підрахунками, він дивився його більше 30 разів. Без дозволу і сприяння Сталіна такого білогвардійського письменника не ставили б на Центральній театральній арені в МХАТ-і”, – каже Геннадій Єфіменко.

Антиукраїнські настрої, оспівані у романі, а згодом – у п’єсі, не подобалися навіть радянським письменникам з України – це обговорювали на тижні української культури в Москві 1929-го року і насамперед на зустрічі українських письменників зі Сталіним

“Письменники звертали увагу, що там відверто антиукраїнські мотиви, а не антипетлюрівські. На деякий час його навіть припинили показувати, але з 1932-го по 1940 рік у МХАТ-і йшли “Дні Турбіних”, і це сприймалося українською громадськістю як зневага до України. Сталін цю зневагу підтримав.

З того часу в українській громадськості творчість Булгакова асоціювалася з українофобством, “україножерством”, – каже історик.

Чому українці тримаються за Булгакова?

“Чому Булгаков справив таке враження? Тому що нічого подібного жодною мовою до того не було видано і нічого подібного не вивчали у радянських навчальних закладах.

Для українців пропонувався широкий курс російської літератури, що здебільшого складався з творів авторів ХІХ ст., а якщо йшлося про ХХ ст. – то репертуар був дуже обмеженим, більшість поетів Срібного віку та абсолютно вся література Розстріляного відродження були під забороною”, – пояснює Ганна Путова.

Літературне шістдесятництво було відоме у вузьких колах і “регулювалося” владою, додає експертка.

Навіть література ХІХ ст. була цензурована – наприклад, Шевченка, Лесю Українку у повному обсязі ніхто не видавав.

“Як російська, так і українська література, яку пропонували тогочасній молоді, була купованою, а якщо йдеться про ХХ ст., то відверто нудною, партійною, радянською.

І раптом з’являється по суті антисистемний та ще й містичний твір, не схожий ні на що, чим годували тогочасну радянську публіку”, – каже історикиня.

Також інерція, за якою українці тримаються за Булгакова, пов’язана з імперською пропагандою, і водночас – зі згадкою, що це антирадянський письменник, додають Геннадій Єфіменко та Ростислав Семків.

Це створює враження про важливість постаті Булгакова – на тлі радянської літератури твори Булгакова дійсно здавалися опозиційною та видатною літературою.

“Ще один чинник – комплекс меншовартісності. Я десь читав, що якщо ми заберемо Булгакова з Києва, ми втратимо зв’язок з високою культурою. Це не так.

Є дуже багато різних авторів, які пов’язують нас з високою культурою. Це хибне відчуття, що “в нас нікого немає, тільки Гоголь, Булгаков і не можна їх забирати”, – пояснює Ростислав Семків.

Оскільки Булгаков має амплуа антирадянського письменника, у деяких читачів могло сформуватися переконання “ворог мого ворога – мій друг”.

Однак історик Геннадій Єфіменко пояснює: білогвардійці були не меншим злом для України, ніж більшовики.

На словах більшовики проголосили право націй на самовизначення, обіцяли піднесення національної культури, а білогвардійці – відкрито заперечували будь-яку суб’єктність України.

“Коли люди дізнались про репресії 1930-х, Голодомор – більшовиків почали сприймати як зло. І мимоволі ті, хто з ними боровся, в уяві людей ставали кращими, ніж були насправді.

До білогвардійців було краще ставлення і на цьому тлі пішов міф про них, як ностальгія за чимось хорошим, за втраченою імперією, яку знищили більшовики. Але цього хорошого ніколи не було”.

Яке місце має займати Булгаков для українців?

Булгаков жив у часи протиборств, тому його несприйняття боротьби за незалежність України можна зрозуміти раціонально.

Однак це не означає, що його позиція актуальна для України зараз.

“Для нього це було органічно, тому що він був сином колонізатора. Україна, яка постала, руйнувала його світ”, – каже Геннадій Єфіменко.

“Він – людина свого часу, але чому ми маємо вшановувати цей реакційний погляд і витрачати на це кошти платників податків? Це не можна залишити просто так – має бути справедлива відплата”, – додає Ростислав Семків.

“Культ” Булгакова почав утворюватися в 60-х роках через його антирадянськість. Він потрапив у шістдесятницьку відлигу, як і Некрасов.

“Булгаков у Києві – це нитка до того, що наша культура – це російська культура. Це безперечно гуманітарна зброя.

У себе вдома все можна читати. Але на російську літературу в школі у мене взагалі інший погляд. Це буде травмувати дітей, тому що триває війна. Не можна любити те, що в тебе стріляє”, – наголошує Ростислав Семків.

Російська література має зникнути принаймні зараз. Не читати письменників країни, з якою ви ведете війну – це нормальна практика, додає літературний критик.

“Німецький письменник в Радянському Союзі з’явився у 1960 році, за 15 років після перемоги над Німеччиною. Це був Ґете.

Звісно, ми не у Радянському Союзі, але й ніхто не втручається у приватний простір і не забороняє читати Булгакова”, – каже Семків.

Водночас історикиня Ганна Путова каже, що твори Булгакова несуть історичну цінність і показують падіння Російської імперії.

“Цей автор показав і причину поразки російського імперського міфу, і причини перемоги більш жорстокого комуністичного терору, який наслідував російській імперії. “Біла гвардія” написана від імені тих, хто програв свій світ, і тим вона цінніша для України”, – каже вона.

Утім, історик Геннадій Єфіменко вважає:

“Щоб вивчати історію по таких книгах, треба, щоб було з чим порівнювати. По одній лише книзі Булгакова вивчати навіть історію падіння Російської імперії неможливо, тому що прочитання художнього твору залежить від загального рівня знань”.

Якщо історик уже знає історію української революції, для нього ця книга справді може бути корисною для розуміння тогочасної ситуації в Росії.

Якщо ж людина вперше читає Булгакова або ще не знає досконало історію України, це виглядає зовсім інакше, додає Єфіменко.

Російська література може бути корисною для розуміння пропаганди і політичного режиму РФ, однак музей у центрі Києва в нинішньому вигляді такої функції не виконує, каже Семків.

“Ми маємо розуміти, що агресор використовує такі явища, як гуманітарну зброю, як засіб поширення ідей “русского мира”.

Булгаков стоїть поруч з Пушкіним, Лермонтовим – вони є провідниками цих ідей, хочуть вони того чи ні. Тому зараз ставлення до них буде саме таке. На ці імена потрібний тривалий мораторій публічно”, – вважає Ростислав Семків.

Закрити чи реформувати – як пропонують вчинити з музеєм Булгакова?

ВИПРАВЛЕНО 23.09.2022

Прихильники письменника зазвичай виступають проти закриття музею, аргументуючи це тим, що Булгаков – великий письменник світового рівня, тому від нього не можна відмовлятися.

Однак “велич” письменника – це суб’єктивна оцінка. Усе залежить від того, хто і за якими критеріями оцінює.

“Є списки на кшталт “100 найкращих романів усіх часів і народів”. Я переглянув три списки у Times, Modern Library і The Guardian. У жодному з цих списків Булгакова я не знайшов. Так, Толстой і Достоєвський є. І це один з показників”, – каже Ростислав Семків.

Пієтет, який є у багатьох щодо Булгакова, закінчується на пострадянському просторі.

Наприклад, для світової літератури літературознавці враховують книгу “Західний канон” американського професора Гарольда Блума.

“У Блума є такий великий список з 300 творів, на які варто звернути увагу. У списку серед 26 найсильніших письменників Булгакова немає”, – каже критик.

Важливо: у цьому абзаці ми зазначили, що Булгакова немає у великому списку у книзі Блума. Насправді його немає у списку з 26 письменників. Водночас у списку зі 300 авторів Булгаков є. Редакція “УП. Життя” перепрошує за помилку!

Значення Булгакова у світовій літературі перебільшене – він не є першорядно відомим письменником, про що свідчить невелика кількість монографій іноземних учених про нього.

“Якщо говорити у порівнянні з Гоголем, Чеховим, Толстим і Достоєвським, то це смішно. Найвідоміша ця четвірка. А якщо брати ХХ століття, то найвідоміший у світі – Пастернак з “Доктором Живаго”, – каже Семків.

Ростислав Семків проводить паралель між Булгаковим і англійським письменником та імперіалістом Редьярдом Кіплінгом, який народився у Британській Індії.

“У Бомбеї є будинок, в якому народився Кіплінг. Поки Кіплінг був живий, він жив у цьому будинку. Британці перетворили його на місце шанування Кіплінга. Коли Індія стала незалежною, на хвилі деколонізації музей Кіплінга було закрито.

Попри те, що він видатний письменник і дуже хороший стиліст, про Індію він писав зневажливо і зверхньо – абсолютно з імперської точки зору”, – каже Ростислав Семків.

Будинок Кіплінга зносити не стали. Там і далі є музей, але це не музей, що звеличує Кіплінга – там на деякий час навіть заборонили будь-яку згадку про митця.

“Це вже радикальний крок, але будинок є. Хто хоче почитати його творчість – знає, що там жив Кіплінг, але музею немає, тому що Кіплінг ставився до індійської культури зверхньо та зневажливо. Я думаю, з цього треба робити висновки і нам”, – каже Семків.

Він вважає, що музей Булгакова під час війни – це “імперська білогвардійська твердиня в центрі Києва”.

“У нас немає музеїв письменників, які писали про Київ не гірші тексти. У нас немає ні музеїв, ні пам’ятників Нечуя-Левицького з його романом “Хмари” про Київ, Валер’яна Підмогильного з “Містом”, Домонтовича з його “Дівчиною з ведмедиком”, Зерова, який писав сонети про Київ.

Складається парадоксальна ситуація – хороші письменники писали про Київ. Ми їх не вшановуємо, а Булгакова вшановуємо. Це все потребує переоцінки і переосмислення”, – каже критик.

Щодо майбутнього музею Булгакова у Києві звучали різні пропозиції.

У Спілці письменників України пропонують передати усі музейні експонати на архівне зберігання в Національний музей літератури, а на місці музею Булгакова створити музей композитора Кошиця.

Водночас історикиня Ганна Путова вважає, що це невдала ідея.

“Поставимо крапку в питанні про музей Кошиця у цьому будинку. Олександр Кошиць ніколи там не жив. Меморіальну дошку встановили, спираючись на помилкові дані.

У Музеї однієї вулиці зберігається копія паспорта Кошиця, переданого туди його родичами, де чітко проставлені штампи із пропискою. Там видно, що насправді Кошиць мешкав у будинку за Андріївським узвозом, 22. Це підтверджують його мемуари. І другу дошку – на будинку, де він мешкав насправді, встановили завдяки зусиллям колективу музею Булгакова”, – каже вона.

На думку історикині, постать митця використовують для політичної боротьби і здається, що про нього згадали “для роздмухування скандалу”.

Ганна Путова радить створити Музей Кошиця у будинку за Андріївським узвозом, 22, а не замість Музею Булгакова.

Ростислав Семків вважає, що збереження музею Булгакова – це “травматично і неконструктивно”, поки триває війна.

Однак враховуючи, що цей музей уже є, щонайменше варто поміняти експозицію.

“Це точно не може бути музей роману “Біла гвардія”, тому що це маніпулятивний, антиукраїнський текст”, – наголошує Ростислав Семків. – Зусилля побудувати українську владу в Україні, в Києві, які ми зараз називаємо визвольними змаганнями, у творі Булгакова скомпрометовані.

Я розумію, що у Булгакова був такий погляд, але це не той текст, на який нам треба звертати увагу”.

“Українська правда. Життя” намагалася зв’язатися з колективом Музею Булгакова, щоб отримати їхній коментар стосовно майбутнього експозиції музею, однак відповіді не отримала.

“Як людина, що багато років співпрацює з музеєм, я знаю, яку колосальну експозиційну роботу його колектив проводить безперервно.

Зараз формується нова концепція експозиції музею, вона буде цікавою і сучасною. Я не хочу спойлерити. Нехай це буде несподіванкою для відвідувачів і старих друзів музею”, – додала Ганна Путова.

Олена Барсукова, “Українська правда. Життя”