120-річні лампи та ліхтарі з неймовірними історіями – як працює єдиний в Україні музей електроламп 23
– А ви до кого? – питає охоронець крізь ворота Львівського комунального підприємства “Львівсвітло”. Біля брами сидить дворовий пес Циган.
Єдиний в Україні музей історії електричних ламп розташований на території комунального підприємства і створений насамперед для робітників установи та гостей-колег інших світлотехнічних підприємств. Екскурсії не передбачені, але потрапити сюди може кожен, хто заздалегідь погодить візит з адміністрацією.
На стендах в актовому залі виставлені оригінальні лампи різних років. До багатьох підведений струм. Можна побачити, яке світло дають лампочки, яким понад 120 років.
“Найстаріша лампа в музеї датується 1894 роком випуску. У таких нитка розжарювання була не вольфрамова, як зараз, а вуглецева. В Україні таких майже не залишилося, та й в усьому світі мабуть одиниці. Придбав у колекціонера зі США. Такі лампи розжарювання одними з перших у Львові з’явились в оперному театрі, коли його побудували 1900 року”, – каже колекціонер і начальник “Львівсвітло” Сихівського району Олександр Санін.
Торгову марку електроламп назвали в честь зороастрійського бога Ахура Мазда, чиє ім’я в авестійській мові означало “світло мудрості”
Колекціонує лампи з 1984-го. У ЛКП “Львівсвітло” працює з 1987 року, починав електромонтером. Виставку організував до 70-річчя підприємства, яке відзначали 2019-го.
“Лампу з вуглецевою ниткою з бамбукового волокна з терміном життя 40 годин створив 1879 року американський винахідник Томас Едісон. Спеціальний сорт бамбука завозився з Японії. Винайшов ламповий патрон, вимикач та цоколь. 1880-го довів термін життя лампи до 1200 годин. Заснував компанію Edison Electric Light, яка потім стала назватися General Electric. Його лампи першими надійшли в серійне виробництво і продаж. Майже одночасно з Едісоном свої лампи розжарювання з нитками хрому, іридію, родію, рутенію, осмію, молібену і бавовняного волокна запатентували англійський винахідник Вільсон Сван і російський Олександр Лодигін“, – розповідає Санін.
2-режимна вакуумна економ лампа “Economical Electric Imp. Co” (Нью Йорк, США) 1900-1901 років випуску. 110V 16CP & 1CP (Кандела. Приблизно 60 та 3,6Вт відповідно). Має 2 нитки розжарювання з перемикачем
Світильники вкручені у столітні керамічні патрони. Як от американський електричний патрон з механічним ключем Arrow 1900-1901 років випуску. Вимикачів і розеток тоді не було. Штекер вставляли безпосередньо в патрон. Аби увімкнути світильник, слід було потягнути за тросик на самій лампі, який замикав контакти. Представлена також дворежимна економна лампа 1900 року з перемикачем у вигляді краника.
На колбах перших лампах можна побачити своєрідний штенгель, яким відкачували повітря. Такі випускали до 1922-го, після чого штенгель сховали всередину.
“Метод відкачування повітря з колби розробив Вільсон Сван 1878 року, що збільшило термін служби ламп. 1909-го американський хімік Ірвінг Ленгмюр, працюючи в General Electric, довів, що в інертному газі нитка розжарення живе довше, ніж у вакуумі. В колбу лампи стали закачувати азот, аргон, криптон”, – пояснює колекціонер.
1910 року General Electric починає серійне виробництво ламп з вольфрамовою ниткою. Патент було куплено у Олександра Лодигіна. На стенді експонується копія американського рекламного плакату початку XX ст. Закликає викидати вуглецеві лампочки і купувати нові з вольфрамовою ниткою.
“З поміж перших вольфрамових унікальним експонатом є 40-ватна Edison-Mazda з вакуумною матовою колбою 1910-1915 років випуску. Матове покриття створювали, занурюючи лампочку в кислоту. Mazda – це не відомий автовиробник, а торгова марка General Electric, зареєстрована 1909-го. Назву вибрали на честь зороастрійського бога Ахура Мазда, чиє ім’я в авестійській мові означало “світло мудрості”, – каже власник колекції.
Також цікавою є 40-ватна Champion (США) з спіральною ниткою у трубчатій колбі 1920-1930 років. Використовували для підсвітки вуличної реклами в часи, коли ще не було люмінесцентних світильників.
Тут можна побачити й одну із перших енергозберігаючих ламп. Голандська 3-ватна лампочка Philips 1910-1920-х. Має всередині конденсатор, за рахунок якого могла працювати тривалий час. Світла від неї було не багато, але цього вистачало для освітлення коридорів і під’їздів у будинках.
Справа — одноразова лампа-спалах для фотозйомки (США) 1930-1960 роки, позаду — декоративна лампа 1950-х років (Японія), посередині — 1000W лампа з синього кобальтового скла 1914-1919 років (США), зліва – німецька “Osram” 75W 1930-1940 років
Не менш унікальними є і американські 150-ватні лампи із кобальтового блакитного скла 1914-го. Блакитні лампи дозволяли краще імітувати передачу кольору денного світла. В колекції можна зустріти і 75-ватну німецьку лампу фірми Osram 1930-1940 років, а також декоративну 3-х спіральну японську лампу 1950-го випуску.
“А оце одноразова лампа-спалах фірми General Electric, для фотозйомки 1930-1960 років. Такі використовували у спалахах фотоапаратів. Коли фотограф робив знимку у лампі згорала магнієва проволока. Давала пів секунди світла але цього було достатньо для зйомки. Для наступного кадру потрібно було вкрутити іншу лампочку”, – показує Олександр Санін на світильник із своєрідним “павутинням” у колбі.
Маленька лампочка завбільшки з м’ячик для пінг-понгу, стояла в підсвітці львівської телевежі. Видає потужність 2 тисяч ват
На газоні перед підприємством зібрані вуличні опори з ліхтарями, які в різні часи освітлювали Львів. Австрійські, польські та радянські. На деяких стовпах збереглося маркування.
“Найстаріший вуличний ліхтар у нас – газовий з 1890-х. Мабуть один такий залишився у Львові. Стояв на вулиці Івана Франка. У другій половині XIX століття в місті було прокладено газову мережу. По вулицях ходив ліхтарник – чоловік з драбинкою, він піднімався на стовп, відкривав газовий краник і запалював ліхтар. Також зберігся один із перших львівських електричних ліхтарів 1900 років на високій, майже 7-метровій опорі. У таких використовували не лампу розжарювання, а дугову за принципом винахідника Павла Яблочкова. В її основі два вугільних стержня, розділених прокладкою з каоліну, між якими виникала електрична дуга. Її вистачало на 3-4 дні. Є історичні фотографії, як у таких опорах замінювали лампи. Автовишок ще не було, опора мала спеціальну лебідку. Електромонтер всталяв корбу і з допомогою тросу опускав лампу”, – розповідає виконувач обов’язків директора ЛКП “Львівсвітло” Михайло Трач.
У музеї представлені й сучасніші галогенні лампи, які запатентувала General Electric 1959 року. Додавання в буферний газ парів галогену (брому або йоду) збільшило термін служби до 4 тис. год.
“Застосовують у дизайні інтер’єрів, автомобілях, рекламній підсвітці. Можуть бути різної потужності. Наприклад таку КГ-10000Вт (кварцева металогалогенна, – Gazeta.ua) саранського електролампового заводу ще недавно можна було побачити на залізничних стовпах для освітлення колій. Маємо також металогалогенні, якими у Львові вночі підсвічують церкви, історичні й архітектурні пам’ятки, телевежу, та стадіон “Арена-Львів”. Відвідувачі дивуються, коли кажу, що маленька лампочка Osram, завбільшки з м’ячик для пінг-понгу, стояла в підсвітці львівської телевежі. Видає потужність 2 тисячі ват. А ДМ-4 на 6 тисяч ват використовували для цілодобового освітлення теплиць”, – каже Олександр Санін.
Також є колекція потужних прожекторних ламп. Термін служби мають невеликий – від 5 до 250 год., але світять яскраво. Використовують для фото-кінозйомок, на флоті, в сигнальних вогнях аеропортів та у фарах локомотивів. Окремо стоять дзеркальні лампи-світильники.
В Україні 100-річних ламп після війн і катаклізмів не залишилося
“Таку лампу не потрібно вкручувати в прожектор, оскільки вона сама по суті є прожектором – має своє дзеркало. Є історичні фото, як на одному із радянських заводів автомобіль після фарбування висушують за допомогою сотні таких ламп. За 20 хвилин фарба висихала”, – розповідає колекціонер.
Загалом представлені світильники львівського заводу “Іскра”, полтавського, брестського, московського, уфимського, томського і саранського електролампових заводів. Також виробництва Польщі, Чехословаччини і НДР. З поміж них експонуються і натрієві, ртутні та дугортутні люмінесцентні лампи.
“Якщо в лампи розжарювання середній термін служби 1000 годин у прожекторних до кількасот годин, то у ртутних ламп – від 10 до 24 тисяч годин. З 1960-х по 2000-ні ними освітлювали вулиці у Львові, а також фабрики і заводи. Ще декілька штук залишилися в мікрорайоні Сихів, зокрема на вулиці Хоткевича та на площі перед кінотеатром імені Олександра Довженка. Там 3 лампи ДРЛ-1000Вт підсвічують площу перед кінотеатром “Довженка”, ялинку, прапор і сам сквер. Ртутні лампи дають приємне денне світло, бо світити жовтим на дерева неестетично”, – говорить Санін.
У планах Олександра створити окремий більший музей історії електричного світла й електроламп у центрі міста. Там його зможуть відвідувати більше львів’ян, а також туристи.
“До нас у червні торік міський голова Андрій Садовий приїжджав. Казав, ще такого музею не бачив, і що він має бути в центрі міста. Нічого не маю проти. Але це після пандемії і треба спонсора, або щоб кімнату в якомусь музеї виділили чи кафе якесь збанкрутувало. Тут брак місця і вся колекція не помістилася. Наприклад, немає місця продемонструвати десятки різних типів електроламп, зокрема довгі люмінесцентні лампи денного світла”, – зазначає власник колекції.
Ретро лампи – недешеві, оскільки в світі їх залишилися одиниці. Як і загалом є мало музеїв ламп у світі. Зокрема музей “Люміна Доместіка” в Бельгії, музей Philips у Голландії, музей вуличного освітлення в Лос-Анджелесі, приватні колекції в США та Канаді та музей “Вогні Москви” в Росії.
“У Росії музей держава фінансує. В Україні 100-річних ламп після війн і катаклізмів не залишилося. А те, що в людей було, вони до останнього використовували.
Обмінююсь з приватними колекціонерами з різних країн Європи, бувшого СРСР та США, купую лампи за приватними оголошеннями. Коли наприклад у США розбирають будинки XIX та початку XX століть, то електричні засоби не викидають, а зберігають, щоб потім їх могли придбати колекціонери на аукціонах. Звертався до працівників Львівського оперного театру, бо театр точно такі лампи бачив. Але після капітального ремонту в 1980-х, на жаль, нічого з давніх освітлювальних приладів не збереглося”, – констатує Санін.
Уночі 31 липня 1853 року в лікарні на Личакові на околиці Львова хірург Загорський зробив термінову операцію з видалення апендикса пацієнтові Владиславові Галецькому. Про неї ніхто й ніколи не згадав б, якби не одне: вперше в історії операція пройшла при освітленні гасовою лампою. Цей день умовно вважають датою її появи.
Застала Дарвіна. Книга рекордів Гіннеса назвала найстарішу черепаху у світі
Передбачається, що Джонатан народився 1832 року, а це означає, що йому виповнилося або виповниться 190 років 2022 року, як оголосила Книга рекордів Гіннеса.
Літня сейшельська гігантська черепаха (Aldabrachelys gigantea hololissa) вже була рекордсменом Гіннеса як найстаріша жива наземна тварина, але тепер Джонатан офіційно є найстарішою черепахою. Він побив досягнення попереднього рекордсмена Туї Малілу, променистої черепахи (Astrochelys radiata), яка прожила не менше 188 років і померла у 1965 році.
Джонатан живе на острові Святої Єлени у південній частині Атлантичного океану.
“Він місцева ікона, символ стійкості перед змінами”, – сказав Джо Холлінз, ветеринар Джонатана, в заяві для Книги рекордів Гіннеса.
За даними Британського музею в Лондоні, Джонатан прибув на острів Святої Олени у 1882 році, коли йому було близько 50 років. Фотографія Джонатана, яку зробили між 1882 і 1886 роками, показує його повністю дорослим, що передбачає, що йому було не менше 50 років, коли вона була зроблена, тому сьогодні він може бути старшим 190 років.
Зараз Джонатан осліп і не може нюхати, але все ще пасеться на території резиденції губернатора Святої Олени, де він живе з іншими гігантськими черепахами Девідом, Еммою та Фредом. Його годують з рук один раз на тиждень, щоб він отримував достатньо калорій.
Згідно з Книгою рекордів Гіннеса, його улюблені продукти включають капусту, огірки та моркву. Крім їжі, головні інтереси Джонатана включають сон і злягання.
«Незважаючи на вік, у Джонатана все ще хороше лібідо, і його часто бачать, коли він парується з Еммою, а іноді і з Фредом – тварини часто не особливо чутливі до статі!», – зізнався Джо Холлінз.
Вчені ще не розуміють всіх процесів, які дозволяють таким черепахам, як Джонатан, жити так довго. Гігантські черепахи швидко вбивають пошкоджені клітини у процесі, званому апоптозом, який може допомогти захистити їх від старіння клітин.
Довголіття Джонатана може бути неперевершеним на суші, але у воді є більш довгоживучі тварини. Наприклад, у гренландських акул (Somniosus microcephalus) максимальна тривалість життя оцінюється в 272 роки, а гідра, представник групи дрібних безхребетних, постійно регенерує свої клітини і, схоже, взагалі не старіє.
Раніше НВ писав, що навесні 2021 року вчені виявили представника виду галапагоських черепах, якого не бачили 115 років і який вважався замерлим.
Тести ДНК підтвердили, що тварина, яку вперше помітили у 2019 році, дійсно є давно втраченою черепахою виду Chelonoidis phantasticus – гігантська черепаха Фернандіна.
Галапагоські острови є домівкою для багатьох видів гігантських черепах, але деякі з них ховаються краще за інші. Найневловимішою була черепаха Фернандіна, яка довгий час була відома лише по одному екземпляру, спійманому в 1906 році. Експедиції на острів вже знайшли докази існування цих істот раніше — у 1964 році було виявлено підозрілий черепаховий послід.
Нарешті, у 2019 році на острові було виявлено живу дихаючу черепаху. Але одного цього було замало підтвердження виду. Щоб дізнатися напевно, команда провела тест ДНК для тварини, яка одержала ім’я Ферн, порівнявши її із зразком, взятим у 1906 році. І справді, збіг був.