Тарас Шевченко – Сова (Породила мати сина)

Породила мати сина
В зеленій діброві,
Дала йому карі очі
І чорнії брови.
Китайкою повивала,
Всіх святих благала,
Та щоб йому всі святії
Талан-долю слали.
«Пошли тобі матер божа
Тії благодати,
Всього того, чого мати
Не зуміє дати».
До схід сонця воду брала,
В барвінку купала,
До півночі колихала,
До світа співала:

«Е… е… лю-лі,
Питала зозулі,
Зозуля кувала,
Правдоньку казала.
Буду сто літ жити,
Тебе годувати,
В жупані ходити,
Буду панувати.
Ой виростеш, сину,
За півчварта року,
Як княжа дитина,
Як ясен високий,
Гнучкий і дебелий,
Щасливий, веселий
І не одинокий.
Найду тобі рівню
Хоч за морем синім.
Або крамарівну,
Або сотниківну,
Таки панну, сину.
У червоних черевиках,
В зеленім жупані
По світлиці походжає,
Як пава, як пані,
Та з тобою розмовляє.
В хаті, як у раї!!
А я сиджу на покуті,
Тілько поглядаю.

Ой сину мій, сину,
Моя ти дитино!
Чи є кращий на всім світі,
На всій Україні!
Нема кращого й не буде —
Дивуйтеся, люди!
Нема кращого. а долю…
Долю роздобуде».
Ой зозуле, зозуленько,
Нащо ти кувала,
Нащо ти їй довгі літа,
Сто літ накувала?
Чи є ж таки на сім світі
Слухняная доля?
Ох, якби-то… вміла б мати
З німецького поля
Своїм діточкам закликать
І долю, і волю,
Та ба… а зле безталання
Зустрінеться всюди —
І на шляху, і без шляху,
Усюди, де люди.
Кохалася мати сином,
Як квіткою в гаї,
Кохалася… а тим часом
Батько умирає.
Осталася удовою,
Хоч і молодою,
І не одна… та все ж тяжко…
З горем та нудьгою
Пішла вона до сусідів
Поради просити…
Присудили сусідоньки
У наймах служити.
Ізнищіла, ізмарніла,
Кинула господу,
Пішла в найми… не минула
Лихої пригоди.
І день і ніч працювала,
Подушне платила…
І синові за три копи
Жупанок купила.
Щоб і воно, удовине,
До школи ходило.

Ой талане, талане,
Удовиний поганий!
Чи ти в полі, чи ти в гаї,
Обідраний цигане,
З бурлаками гуляєш?
Тече вода і на гору
Багатому в хату.
А вбогому в яру треба
Криницю копати.
У багатих ростуть діти —
Верби при долині;
А у вдови одним одно,
Та й те, як билина.

Діждалася вдова долі,
Зросту того сина.
І письменний, і вродливий —
Квіточка дитина!
Як у бога за дверима,
Вдова панувала;
А дівчата лицялися
І рушники дбали.
Полюбила багатая —
Не поцілувала,
Вишивала шовком хустку —
Не подарувала.
Крались злидні із-за моря
В удовину хату.
Та й підкрались… Стали хлопців
В кайдани кувати
Та повезли до прийому
Битими шляхами.
Пішла й вдова з матерями
З дрібними сльозами.
Де на ніч ставали,
Сторожу давали,
Стару вдову до обозу
Та й не допускали.
Ой привезли до прийому
Чуприну голити;
Усе дрібні, усе малі,
Все багатих діти.
Той каліка недоріка,
Той не вміє стати.
Той горбатий, той багатий,
Тих чотири в хаті.
Усі невлад, усіх назад,
В усіх доля мати.
А у вдови один син,
Та й той якраз під аршин.
Покинула знову хату,
Синову господу;
Пішла в найми, за хліб черствий
Жидам носить воду.
Бо хрещені не приймають:
«Стара,— кажуть,— стала,
Нездужує…» — і огризок
В вікно подавали
Христа ради. Не дай, боже,
Такого дожити,
Не дай, боже, в багатого
І пить попросити.
По копійці заробляла,
Копу назбирала.
Та до сина лист писала,
У військо послала —
Полегшало. Минає рік,
І другий минає,
І четвертий, і десятий,
А чутки немає.
Нема чутки; що тут робить?
Треба торбу брати
Та йти… іти собак дражнить
Од хати до хати.
Взяла торбу, пішла селом,
На вигоні сіла
І в село вже не верталась,
День і ніч сиділа
Коло коворот. А літо
За літом минає.
Помарніла, скалічіла,
Ніхто й не пізнає.
Та й кому там пізнавати
Каліку убогу.
Сидить собі та дивиться
В поле на дорогу.
І світає, і смеркає,
І знову смеркає,
А москаля, її сина,
Немає, немає.

Понад ставом увечері
Хитається очерет.
Дожидає сина мати
До досвіта вечерять.
Понад ставом увечері
Шепочеться осока.
Дожидає в темнім гаї
Дівчинонька козака.
Понад ставом вітер віє,
Лози нагинає.
Плаче мати одна в хаті,
А дівчина в гаї.
Поплакала чорнобрива
Та й стала співати;
Поплакала стара мати
Та й стала ридати.
І молилась, і ридала,
Кляла все на світі.
Ох, тяжкі ви, безталанні
У матері діти!
Скалічені старі руки
До бога здіймала,
Свою долю проклинала,
Сина вимовляла.
То од жалю одходила
І мовчки журилась
Та на шлях той на далекий
Крізь сльози дивилась.
І день і ніч дивилася
Та й стала питати:
«Чи не чув хто, чи не бачив
Москаля-солдата,
Мого сина. » Ніхто не чув,
Ніхто і не бачив.
Сидить вона, не йде в село,
Не пита й не плаче,
Одуріла. і цеглину
Муштрук, то лає,
То годує, як дитину,
Й сином називає,
І нищечком тихесенько
Крізь сльози співає:

«Змія хату запалила,
Дітям каші наварила,
Поморщила постоли,
Полетіли москалі.
Сірі гуси в ірій, ірій
По чотири, по чотири
Полетіли — гел-гел! —
На могилі орел,
На могилі серед ночі
У козака вийма очі,
А дівчина в темнім гаї
Його з війська виглядає».

Вдень лазила на смітниках,
Черепки збирала,
Примовляла, що синові
Гостинця ховала.
А уночі розхристана
І простоволоса
Селом ходить — то співає,
То страшно голосить.
Люди лаяли… бо, бачте,
Спать їм не давала
Та кропиву під їх тином
І бур’ян топтала.
Діти бігали з паліччям
Удень за вдовою
По улицях та, сміючись…
Дражнили Совою.

Батько та три сини
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі батько і дуже постарів. Погукав до себе синів і каже:

— Сини мої, дожив я до старості, недовго мені лишилось жити на цьому світі. Вас троє, і всіх трьох люблю однаково. Хто буде хазяйнувати після моєї смерті, не знаю. Тож ідіть у світи. Хто принесе найкращий подарунок, той і буде старшим між вами. І він вирішуватиме, кому що дістанеться.

Розійшлися сини. Кожен думав, що знайде найкраще. І стане хазяїном батькового добра. Перший син довго ходив лісом і не знав, що ж йому робити. Почало вечоріти, а він все шукав-шукав. Втомився, зголоднів та й сів відпочити на пеньок під високим, старим дубом. Витяг з торби шматок хліба та й став його жувати.

Коли це на дерево прилітає пташка і починає заливатися веселою, дзвінкою піснею. І тут прийшла йому у голову думка: «А що, як впіймати її, і батько порадіє, послухавши її». Так і зробив. Заманив хлібом соловейка, та й спіймав. Приходить додому, зустрічає на порозі його тато. Показав син свій подарунок, батько розсердився і випустив пташину на волю. Посадив біля себе та й каже:

— Хіба можеш ти із зв’язаними руками щось робити? Отак і соловей.

Другий син довго думав, що ж подарувати батькові. Довго ходив від села до села, від міста до міста. І одного разу натрапив на базар. Він був такий великий, що хлопець аж диву дався. Довго ходив між рядами. Аж ось побачив багато людей. Протиснувся всередину і побачив коня з довгою аж до землі гривою і таким же хвостом. Ноги були стрункі та довгі. Тонка шия вигиналася дугою. Кожен хотів би його мати у себе. Але купець (хазяїн) не поступався в ціні. Занадто гарний був. Діждався юнак ночі. Підкрався до коня і вкрав його, коли господар міцно заснув.

Приводить коня додому, показує батькові. Йому сподобався подарунок. Та не думав юнак, що погані чутки, як і хороші, дуже швидко біжать по землі. Дійшла чутка і до батька. По опису він зрозумів, що це той самий кінь, якого шукав купець. Розсердився батько на сина і сказав:

— Чи цього я тебе, сину, вчив?

Зрозумів син, що вчинив неправильно.

Тим часом блукав менший у пошуках подарунка і нічого не потрапляло йому на очі. Ходив-ходив і ніяк не міг знайти подарунка гідного його батька. До чого не придивиться, не те, все здається незначним, не вартим уваги. «Бачу, не знайду я нічого, що потішило б серце мого батька, — подумав наймолодший син, — мушу повертатися додому ні з чим. А спадок хай буде старшим братам. Мені, крім батькової любові нічого не треба».

Приходить наймолодший син додому, заходить в хату. За столом сидить батько чорніший від землі. Наймолодший і каже:

— Тату, нічого я не приніс. Обходив весь білий світ у пошуках подарунка. Але дарма! Приніс я вам тільки своє серце, яке вас любить, більше всього на світі добра. Спадок віддайте моїм братам.

— Мій любий сину! Саме тобі належатиме спадщина, — тільки й встиг проговорити батько.

І тільки тоді зрозуміли старші брати, що найцінніший подарунок для батька — їхня синівська любов.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

155 (5204). Батько та три сини. СУС —. Записано 2008 року. Ковтун Марія Никифорівна (1938). Черкаська область, Маньківський район, Кривець

Співачку Шер звинувачують у викраденні власного сина

Як стало відомо, співачку Шер звинувачують у наймі людей, які викрали її власного сина.

Саме звинувачення висунула невістка знаменитості. Так, за її словами, все трапилося у день річниці їхнього шлюбу. Що ж відомо про місцеперебування Елайджі Блю Оллмана і які подробиці розповіла його дружина Марія Кінг?

Співачку Шер звинувачують

У світі шоу-бізнесу постійно відбуваються скандальні події. Залишити їх поза увагою явно не вийде. Особливо якщо йдеться про викрадення. Так, наприклад, співачку Шер звинувачують у кіднепінгу власного сина. Але чи справді це так? Спробуємо розібратися, інформує Ukr.Media.

Як випливає із заяви дружини Елайджі, Марії Кінг, все сталося у листопаді 2022 року. Того дня подружжя знаходилося у своєму номері в готелі в Нью-Йорку і, за словами очевидців, намагалося врятувати свій шлюб. За рік до цього вони вже подали заяву на розлучення, не маючи наміру миритися з побутовими непорозуміннями. Проте в день роковин шлюбу молоді люди зважилися дати своїм відносинам другий шанс.

На жаль, у долі були інші плани. А саме у матері Елайджі, співачки Шер. Невідомо, що рухало артисткою, проте вона, за словами Марії Кінг, найняла чотирьох чоловіків, щоб викрасти свого сина у його дружини. Сталося це того злощасного дня, коли подружжя знаходилося в нью-йоркському готелі.

Місцезнаходження невідоме

«Після 12 днів, проведених разом у Нью-Йорку, 30 листопада 2022 року, у день річниці нашого весілля, до нашого номера увійшли чотири особи та відвели Оллмана. Один із цих чоловіків, які його забрали, сказав мені, що їх найняла мати Елайджі», — каже заява Марії. Варто зазначити, що тут також були замішані заборонені речовини.

Нині Оллман перебуває в лікувальному закладі. На жаль, інформацію про останнього Марії ніхто не збирається надавати. Більше того, з серпня 2022 року їм було заборонено бачитися і тим більше розмовляти. А тому на сьогодні дівчина не має уявлення про місцезнаходження свого чоловіка.

«Я розумію зусилля його сім’ї, спрямовані на те, щоб він був здоровим, і я хочу найкращого для мого чоловіка». Варто зазначити, що Оллман і сам неодноразово заявляв про свої проблеми із забороненими речовинами. Що цікаво, з 2010 року спадкоємець Шер періодично позбавлявся залежності. Однак через деякий час він знову повертався до неї, не маючи достатньої сили волі, щоб перервати це замкнене коло.